Залишок дня пройшов без пригод. День по трохи поступався своїми правами ночі, розмальовуючі небо аквареллю червоних кольорів. Денний кошмар ще не забувся, вода повинна змити страхи з тіла та душі.
Гуркіт води, приємний запах солі та молочка для ванни, розслабляли і без того змучене тіло дівчини. Думок не було… Лише іноді всплески денного видіння, розривали голову.
– «Сьогодні більше малювати не буду, треба відпочити..» – голова стала свинцевою, такою важкою.. Задрімати хоч би на хвильку…
Секунда і голова сковзнула під блискучу поверхню води. Бульбашки повітря швидко покидають дихальні шляхи… Легкість..
-Якого біса?! – Вода поглинула слова. – « Дихати.. не хочеться.. Скільки я вже так сиджу?» – дівчина підняла голову. Повітря знов наповнило легені. Мозок наполегливо підказував, що вже досить.. Але цікавість узяла своє.. Дівчина опустила голову, намагаючись одразу виштовхнути увесь кисень..
– Пхаааа… – наковталася води. – Дурня якась!- Кіра повільно опустилася додолу… Почекала поки все повітря саме покине тіло і… «о господи .. не можливо…» – пронеслося в голові.
– «Дивина..» – дивне відчуття наповнювало груди, наче хочеться зробити подих, але.. так легко..
Обмізкувати дивну можливість своїх легень вона вирішила у ліжку. Незрозуміло, що робити з отриманою інформацією, якби довго її макітра не крутила вихор думок, хаос на полицях у «залі» мислення не хотів ставати на свої місця. Нарешті сон здолав її, та чи краще цей сон за реальність?
Додати до улюблених