п’єса про дві жахливі країни

Дія перша.

Вересень 1938. Типова зала для геополітичних обговорень.

Чехословаччина: Цей псих хоче загарбати мої території!

Британія: Ми глибоко стурбовані цим, Чехословаччино, але ми не хочемо ще однієї Великої війни. Ческо, це всього лише Судети, нещасна область, до того ж повна німцями. Тобі, що, шкода?

Чехословаччина: Якщо він захоче інші мої території?

Британія: (задоволено помахує папірцем) Бачиш? Не захоче. Це Мюнхенська угода, яка принесла мир! Ану, хто молодець?

Франція та СРСР: (аплодуючи) Так, Британія, ти молодець.

Чехословаччина: (злісно) Це Мюнхенська зрада.

Польща: О, там дрібним шрифтом написано, що б ти також наші (показує на себе та угорця) територіальні претензії задовольнив.

Угорщина: Не забудь, оке?

Чехословаччина: О боже! СРСР, ну, вони вже Австрію здали й мене тепер хочуть, ви ж мені допоможете? Ви обіцяли!

СРСР: Можна на “ти”, як до “росії”. Так звісно допоможу.

Британія та Франція: Ческо!

Чехословаччина: Хуєско!

Франція: Ти вже насильно придушив заколот, ти гнобиш німців! Німеччина лише хоче їх захистити, що за марні конфлікти!

Чехословаччина: Але ви казали, що мої території..

Британія: Ми. Не. Хочемо. Ще. Однієї. Бісової. Війни.

СРСР: (розслаблено знизує плечима)

Третій Райх же попивав австрійське пиво, потім ліниво потягував цигарку та весело спостерігав за хаосом, який сам спричинив.

Дія друга.

Серпень 1939. У кімнаті стоїть важкий душок, що варто було б відчинити вікно. Райх розсмоктував у роті моцарткуґелі, а СРСР дивився на папірці з табличками експорту та імпорту, тримаючи у роті цигарку. Заграв Шоенберґ.

Третій Райх: (роздратовано виймаючи пластинку й ламаючи її) Знов якийсь шпигун жидівське музло підсунув. (вставив Шопена)

СРСР: (більш буркнувши, ніж промовивши) А цей хіба не поляк?

Третій Райх: Він німець.

СРСР: (підняв одну брову)

Третій Райх: (із роздратуванням, ніби треба пояснювати щось очевидне) Він не нещасна суміш, яка зветься поляками! Не треба мені польських вошей. Тим паче разом із цією пластинкою продається генеалогічне дерево, щоб кожен міг упевнитись, що він німець.

СРСР: Я вже впевнився. Слухай, я на днях таку цікаву книжку прочитав, “Моя боротьба” завивається, чув таке? Там твій фюрер так цікаво про мене написав. (погрозливо) Я не хочу, щоб мене зневажали. “Жидобольшевік”, теж мені, (взяв павзу, щоб втягнути дим) з яким білогвардійцем ти лизався, товаришу?

Третій Райх: Знов ти про своє, ми вже це обговорювали. Й! (крикнув, бо побачив що СРСР збирався перебити) Не кажи, що росіяни теж арійці, фіно-угр нещасний! Ти маєш честь торгувати зо мною (підійшов ближче, щоб ухопити комуніста за підборіддя, той дозволив це), хоч слов’яни втратили всю свою нордичність, але твої солодкі ресурси манять мене, тож ти становиш для мене якусь цінність, розумієш? Раз я тут й ми будемо підписувати торговельний договір, то це щось означає. Ми ж хочемо поліпшення наших відносин, чи не так?

СРСР: Так-так-так, просто мені треба упевнитись. (хитро дивиться вверх, на нациста) Я думаю, потім варто розширити договір, бо ще залишились спірні питання. Й поки ми одні, не соромся мене принижувати, мені це до вподоби.

Третій Райх: (із прихованим задоволенням) Збоченець.

СРСР: Хто б казав, ха! Але май на увазі (в очах з’явився холодний блиск): я спочатку стою й принижуюсь, а потім жорстоко мщусь за це.

Третій Райх: (кривиться й відпускає голову комуніста) У чому тут логіка?

СРСР: Це особлива російська логіка, її важко осягнути, якщо ти не росіянин.

Третій Райх: (зареготав) Напевно так і є. Мені смішно, що за гаслами про “дружбу народів” ховається шовініст. Як мило. Можливо, між нами більше схожостей, а?

СРСР: О-о, хіба в головній твоїй партії нема слова соціалізм? Ми створені для союзу…

Третій Райх: Ні, я ніяк не хочу входити в тебе, окрім як членом в зад. Як щодо.. угоди про ненапад?

СРСР: Звучить чудово.

Третій Райх: Треба буде якось зробити.

Дія третя

1940 рік. Десь в Німеччині. Кімната для обговорення стратегічних плянів. Декілька людей сиділи над мапою, а оскільки нам їхні пляни не дуже цікаві, краще знайдемо у цій кімнаті Німеччину. А він сидить на стільці, коло дверей, розсмоктував моцарткуґелі, й в пів вуха слухав обговорення. Нацист чув тиху мелодію піяніно, переважно були російські композитори, але раптово у потік мелодій хитро вплівся Фелікс Мендельсон, й Німеччина, різко схопивши вірного тридцять восьмого Вальтера, вилетів з кімнати й без секунди сумнівів вистрелив у “жартівливого музику”. На превеликий жаль німця, куля влучила у дороге фортепіяно, а не у “жартуна”.

СРСР: Ну, нарешті вийшов. Я думав, вічність буду тебе чекати.

Третій Райх: (відкашлюючись, бо подавився конфетою) Не роби так більше. Ніколи.

СРСР: (сміючись) Добре-добре.

Третій Райх: Я серйозно. Бо так буханами нагодую, що твоя Зимова війна буде здаватись легеньким тичком.

СРСР: Гей!

Третій Райх: Як у вас там говорять, “на правду не ображаються”?

СРСР: (агресивно наближаючись до нациста) Взагалі-то, я маю право ображатися: ти, сволота, допомагав фінам.

Третій Райх: (спочатку залізно спокійно) Це цілком хибне звинувачення. (агресія поступово більшає у голосі) Я вірний нашому пакту, мої дипломати виправдовували тебе, я тиснув на Швецію, щоб він й не думав допомагати Фінляндії, й така мені подяка?! (вхопився за комір й притягнув до себе) Звинувачуй у поразці тільки себе, не треба спихувати свою ж нікчемність на союзника! Я, до речі, дуже розчарований у тобі.

СРСР спокійно й мовчки дивився на трохи ошаленілого німця, прямо в його очі, а потім наблизився до обличчя й майже вустами в вуста промовив:

СРСР: Вибач. Так. Це був мій провал.

Після цього Райх дозволив себе поцілувати.

СРСР: Я сумував. Через ту бісову війну, ми не бачились. Вибач, що розчарував.

Третій Райх: (обхопивши обличчя комуніста долонями) Так, ти дуже-дуже розчарував мене, вошивий собака, (долоні нациста перемістились на плечі й несильно натиснули, комуніст покірно опустився на коліна) тобі треба гарненько перепросити за це, розумієш? (театрально) А перед цим, чи варто тебе покарати, комуняцька псина?! Ти взагалі вартий того, щоб я витрачав на тебе свій дорогоцінний час?!

СРСР: (з неприхованим захватом) Так, пане, молю.

Словом, німець, теж сумував просто про це вирішив не казати, а показати.

Дія четверта

Той же 1940 рік. Трішки пізніше. Дорогою до Катинського лісу.

СРСР: (з посмішкою й поглядом у далечінь) “Я люблю і поважаю пролетаріят, по-перше, за те, що він був моїм першим товаришем у дитинстві та був єдиним товаришем, що мене не зрадив і не покинув тепер, коли я виріс, коли інші товариші дитячих літ моїх поробилися або бурбонами, або професорами, або бухгалтерами, або істориками літератури”.

Третій Райх: (закочуючи очі) Знов щось про пролетаріят цитуєш. Й хто автор на цей раз?

СРСР: На цей раз я цитував більш самоіронічно, а позаяк я є країна, то моїй владі байдуже на мене й що я читаю, чи потім цитую. А автор… якийсь розстріляний у двадцятих український писака, знаєш, всіх не запам’ятаєш. Словом, про розстріли, я тобі не казав, куди ми їдемо?

Третій Райх: Ти казав, що хочеш розділити зі мною якийсь “захопливий момент”.

СРСР: (із щасливим хвилюванням) О так, ми їдемо дивитись як масово розстрілюють полонених поляків. (знизав плечима) Ну, треба ж “розвантажити” табори. (подивився кудись позаду себе) Я ще прихопив пляшку вина та твої улюблені солодощі.

Третій Райх: Тобто, (на обличчі з’явилась задоволена посмішка й навіть трішки рум’янцю) це побачення? Як мило з твого боку. Стоп… (нахмурився) так от хто вкрав мої моцарткуґелі!

СРСР: Не вкрав, а позичив на якийсь час!

Третій Райх: Ах, ти!.. (його перебили звуки пострілів й радісний вигук комуніста)

СРСР: О, вже приїхали! Ах, люблю свист куль та запах пороху! Спостерігати як тіла обм’якають й зневірені очі мертвіють. Та пшеків я не дуже люблю, тож вдвічі приємніше. Словом, люблю їздити на розстріли. “Я люблю пролетаріят за те, що він узяв мене за руку і веде з собою на верховиння історії”.

Німеччина із цікавістю спостерігав як перед ним повністю й невимушено відкрилась кровожерлива грань комуніста, й звісно, тішився, що той настільки тому довіряє. Він й раніше помічав проблиски цієї сторони, врешті-решт, вони разом ділили Польщу.

Дія п’ята

1943 рік. Глуха ніч. Прикордонне польське село. Радянські диверсанти переховуються й співпрацює разом із польським підпіллям. Через те, що будь-яка країна може, так би мовити, “телепортуватись” по світу, за умови наявності хоч одного громадянина цієї країни в конкретній точці Землі. Тож СРСР міг спокійно вранці гуляти по Сибірському лісу, вдень обідати у москві , а ввечері дивитися, що роблять радянські диверсанти. Де громадянин СРСР там й сам СРСР.

До речі, про комуніста. Зараз він втомлено дивиться у вікно, викурює ще більше цигарок, бо літом сорок першого розбили сердечко (хоча весь світ й всі спецслужби у ньому кричали про напад, але СРСР прикрив очі пактом Молотова — Ріббентропа; й німецькі посли, котрі зі слізьми на очах зачитували декларацію про “військові контрзаходи проти СРСР”, його теж не переконали, КХЕМ), й бавиться з кишеньковим консервним ножем (P-38).

Комуніст відчував, що до нього наближається інша країна, але нічого з цим не робив. Просто сидів, курив та крутив у руці невеличкий консервний ножик, який прийшов до нього по ленд-лізу. А от коли відчув запах знайомих конфет, то вскочив, скрутив знайоме щупле тіло й притиснув до горлянки консервний ніж.

Третій Райх: (насмішкувато) Ого, мене ще не намагалися вбити консервним ножем. До речі, ти ж знаєш, що він американський? Що, вже полюбився буржуазний капіталізм?

СРСР: “Як мій товариш пролетаріят, я люблю футбол, американський фільм, авантюрний роман, риболовлю, полювання й природу”. Краще скажи, чому насмілився з’явитись мені на очі?

Третій Райх: Попередити, що недовго воші будуть раді псам. Завтра по радіо мої промовлять, що знайшли у Катинському лісі багацько мертвих польських офіцерів. Цікаво, хто ж їх всіх повбивав? Напевно, гестапо, чи не так?

СРСР: Ах ти патороч! Задушити тебе, фашиста, треба.

Третій Райх: (роздратовано) Скільки мені треба повторювати, що я нацист. Особисто я нічого не зробив. Я навіть підпис не ставив, як мій фюрер, особисто я не палив людей у концтаборах, це ти любиш у вогонь й воду влізти. А я люблю мистецькі вечори, кіно та італійську оперу. Й відпусти вже, я без зброї.

СРСР відпускати не збирався, а лише сильніше притиснув ножа до шкіри. Далі відбувся жорстокий акт домінування одного самця над іншим. Цей акт лишається на вашу уяву, як й більшість порносцен тут, але майте на увазі, що тут “нижній” тут німець.

Третій Райх: Ну, що, заспокоївся? Варвар. Свиня. Мою прекрасну арійську шкіру своїми цигарками зіпсував.

СРСР: (сердито й ще більш втомлено) Краще б помовчав.

Й німець мовчав. Внизу пульсувало від болю, боліли також опіки. Попри біль, нацист відчував що впадає у дрімоту. Як тут тишу перервали.

СРСР: До речі, чому ти у формі польського шуцманшафту?

Третій Райх: Ти серйозно? Аргх. (уважніше придивився до комуніста) А ти у чого не в формі своїх? Це що, форма українських партизанів?!

СРСР: (спокійно) Так, я сьогодні вночі збирався походити по селах й дискредитувати бандерівців. Бо місцеві щось дуже допомагають їм.

Третій Райх: (дрімота остаточно розвіялась) Що?

СРСР: (червоніючи) А ще я люблю перевдягання.

Знов мовчанка, яку розривав іноді сипле хі-хі нациста. А повноцінно знов порушив її комуніст.

СРСР: Тож.. хочеш піти зі мною? У мене ще одна форма є.

Німець недовго думав.

Третій Райх: Авжеж. Мене вони теж дістали, постійно нападають на мою адміністрацію. Жалілися, що при твоєму комунізмі їм погано, я звільнив, а їм все не те. Невдячні свині.

СРСР: (регоче) А червона армія якраз їх від твого “звільнення” звільняє. Ой, які смішні!

Третій Райх: (посміхаючись) Не менше ніж ти, сміхотун.

***

Післямова.
Автор цієї псевдоп’єси не поділяє нелюдського світогляду описаних тут персонажів. Я гуманіст, не те що ті, кончені. Думка персонажа АЖ НІЯК не сходитися з думкою автора! Також, я їх не виправдовую й не виражаю симпатію. Мені не хотілося робити жирну карикатуру, хоча, така думка була дуже спокусливою. Тут використовується слюр, згадуються жахливі й трагічні події, та просто ці двоє неприємні людожери.

Також тут є цитати, які належать їх авторам, або видавництвам, які мають на них права. Вони й позначені як цитати. Все інше – мій, написаний кров’ю та слізьми, текст.

Навіщо я це написала?

Бо роки проведені на сраному fuckoffбуці у фанхаті кантрігуманс дали мені психологічну травму, а психолог коштує дорого. Це просто мій крик душі.

А дала поштовх одна знайома, яка скинула свій омегаверсний фік по соворуйху…

Й я подумала, що я теж зможу написати те, як я бачу цю парочку. Нарешті зможу закрити гештальт: написати стьобну пародію по соворуйху.

Тут є багато відсилки, які зрозуміють люди, які бачили жахи росмовну кх-фанхату. Зрештою, я це вистьобую. Якщо ви не зрозумієте що до чого, то я щиро радію за вас. Я хочу бути вами. Чесно. Також тут будуть інші відсилки/натяки, тож не все так погано.

Смішно, що я раніше зневажала форму сценарію/п’єси у фанфіках, а зараз із задоволенням її використовую, надихнувшись Подерв’янським.

Дякую своїй любій подружці за підтримку. Ще знайомій, яка це прочитала та похвалила цю писанину. Щоб я робила без вас.

Це мій перший фанфік на цьому сайті та, найімовірніше, останній.

Якщо що, ви можете поділитися враженнями у коментарях 😀 Якщо вам було неприємно, значить, все пішло по плану. Я ж, сподіваюсь, при вас було відеречко?

Додати до улюблених