Планам не судилося бути виконаними, Володимир впав. Він буквально звалився на симонів ґанок і спав там. Добре, що писар не звалився з ним, а став просто стояти поряд і дивитися. Допетравши, що, можливо, його знайомий перепив, він став тягти його до колодця, аби трохи “освіжити”. Ніч на дворі, а чортів лях важкелезного коваля волочить. В цілому, хатка й непогана йому дісталася: криничка, хата, та й невеликий ґанок з лавкою. Подвір’я те виглядало непогано в порівнянні з деякими іншими двориками козачими. Йому навіть почали заздрити воїни, та до самосуду діло не дійшло.
Сусіди, подумавши, що Симон втопити “Глузливого” хоче, почали збігатися до хати тої й галасувати під вікнами. Наляканий поляк почав швидше тягти коваля, аби привести його в порядок, поки ті кричали. Він почав переживати вже, що ті подумають або подумали. В будь-якому випадку це була погана ситуація. На щастя ляха, на порятунок прийшла біда лисиця, якої побоялися віруючі козаки… Лис почав кусатися і огризатися на січовиків, а вже потім, коли вони відійшли, горда тваринка підійшла до Симона й стала дивитися, що коїться. Не дуже то сподобалося лисичці. Зла така лисиця була, але все одно носом підказала що робити з п’яним тілом. Після того, що Петлюра перетягнув тіло до лавки дерев’яної біля дому, лисиця пішла з ним в хату. Біле пухнасте створіння вмить обернулося на гетьмана, як тільки закрилися двері. Біла шубка змінилася на шкіру і морда лисяча на лице гарного вусаня. Поступово став він чоловіком в одежах гарних, хоч і простих. Помітно було, що був він блакитних кровей, навіть по вишуканому обличчю з довгим носом було помітно то. Гарний ніс, блакитні очі, ще й погляд серйозний такий.
Поки Симон не затямив, що сталося, став думати гетьман про те, що робити йому. Один вже сопів на лавці, а іншого тільки потрібно було вкласти. Авжеж, гаму ці двоє підняли гарного, тепер головне було допомогти забути козакам, що вони бачили. Тому Скоропадський, не довго думаючи, став вкладати спати поляка. Методи ті були жорстокими, проте дієвими. Прийшлося підняти бідолашного над підлогою і так і нести до ліжка, бо той не хотів просто так йти й лягати. Вын видирався й навіть намагався брикатися. На вмовляння він тільки мотав головою і мовляв, що не піде. Після цього гетьман його закутав як малу дитину, аби той не міг вибратися, а потім вклав його як в люльку й ліг поряд. Шокований такими діями головнокомандувача, Симон зрозумів, що краще не рипатися, але його більше цікавило чи то йому просто привиділося перевтілення, чи дійсно так воно й було. Година пізня була, за вікном вже давно зорі сяяли, тому не дивно було, що ходить нечиста всяка. Хто знає, може це дійсно гетьман забрів в хабу на п’яну голову поляка, чи може просто мара. Симон схилявся до другого варіянту, але не давало ще спокою те, що розхристаний гетьман отак взяв і ліг з ним. За той весь час лях як свій став, але вирувало щось більше за відчуття, що то свій вояка, тому він і вклав горе-писара саме таким чином. Коли хлопець таки перестав намагатися щось спитати, то гетьман прикрив очі і стомлено позіхнув. Він усвідомлював те, що ці двоє діл наробили, але розбиратися з ними він буде тільки коли півні почнуть співати.
Вночі майже нічого дивацького не було, окрім частих лисячих поглядів. Павло прокидався часто з неясних причин. Наче й сон бачив прекрасний, але кожного разу він переривався і з його поринанням у сни чарівні йшов знову з самісінького початку. Кожен раз щось заважало розгледіти особу ту, що снилася, бо спиною вона стояла, а як тільки поверталася, той прокидався невдоволений. Можливо, роль грало ще й те, що він боявся, що втіче Симон, тому тримав русявого як тільки міг і прокидався з думкою, чи той під боком. По зрівнянню з величним Скоропадським лях був хлопчиськом низьким, на якого б навіть не звернули увагу, якщо б не голова його. Особливою красою той теж не відрізнявся, проте чарував добряче. Іноді вельможа навіть думав про те, чи не відьма полонений, але всі сумніви розвіювалися, коли лях жалівся на недовіру з боку козачого. Аби хотів, то давно б їх зчарував і погубив, проте всі цілі і неушкоджені. Єдине що, дійсно косяться на бідолашного.
Прийшов ранок, сонце зійшло над маленькими хатками, навіть почала з’являтися роса на траві, в яку вже вскочили козаки-жайворонки. Пташки співали, заливалися, здавалося, що кращого ранку й бути не може. Але ні. Прокидатися Симону було справді важко. Пива-меди важко йому давалися, та не так важко в порівнянні з тим ковалем, який випив більше, та й заснув на лавці. Вечір дійсно був гарним, а от ранок його зустрів одними несподіванками. По-перше, він був закутаний, як він зрозумів, в щось доволі цупке, через що прийшлося довго вибиратися звідти. Голова нестерпно боліла, а тут ще й закутали його, душно було в хаті ще й. По-друге, що творилося навкруги було для поляка дійсно великою загадкою: все шкереберть, враження, неначе гроза з градами була прямо у нього вдома, ще й двері скриплячі рипіли. Поряд взагалі ще дрімав в сонячному сяйві Павло, саме тому писар вскочив, коли помітив його. З розхристаною сорочкою, босий, ще й в штанях, той лежав мирно сопів, поки Симон думав, що з ним робити. Думка одна таки прийшла в його голову: потрібно вигнати гетьмана якомога скоріше, аби він не зрозумів, що до чого, бо як взнає, то торба і йому, і Володимиру настане. Підійшовши до сплячого вусаня, хлопець таки вирішив його розбудити, набравшись відваги повні груди. Він почав його трясти спочатку тільки трошки, але потім він перейшов до більш сильних трясок, від яких і прокинувся Скоропадський. Сонний Павло не дуже спочатку зрозумів, навіщо його розбудили, але побачивши перед собою нависаючого Симона, лиш сонно посміхнувся, сів і потягнувся. Кудлатий гетьман на нього дуже уважно дивився, від чого поляку стало ніяково і той почав рясно червоніти від погляду, а потім помітив, що він в такому ж стані, що й гетьман. В голові стали з’являтися різні думки, в тому числі і про те, що могло бути між ними тієї ночі, а той просто про нього подбав тоді й закутав, аби писар не соромився. Почервонівши як рак, той став думати про те, що в голові крутилося, саме тому він взяв за руку Скоропадського в приступі сорому, та й почав дивитися, де ще його речі, аби той поскоріше пішов з дому.
– Вам… Як се?… Вже, жаль, пора. – мовив Симон до гетьмана і просунувся трошки ближче до дверей його відсунути.
– Та ні, наче не пора. – озвався сонний чоловік і почав пручатися, аби ще трошки побути з писарем, але той, судячи з всього, не дуже хотів, бо дуже яро його пихав до дверей.
– Пора, пора. Вибачте. – відповів йому русявий, та й попхав гетьмана з вдіванкою за двері.
Шокований Павло не розумів, чого б це поляка так криє, як наче все ж добре було і в один момент шось в ту світлу голову прийшло таке, що треба було вигнати його, вельможу, який буквально дав йому право на життя, на існування на його землях. Скоропадський вже й думати почав, що то традицію він якусь порушив, що Симон його аж на двір випхав. Там і продовжилися розборки. На стежці босий писар намагався пояснити, що Павлу треба йти, а той все питав чого, але точної відповіді не отримував, а якесь мичання було, та й все. В цей же час прокинувся і “Глузливий”, який почув якийсь шум на подвір’ї.
Було враження, наче зараз та голова навпіл розколотися може як від удару його іменитої кувалди. Добивало його ще й те, де він спав. Тобто його царську особу вклали на якійсь лавці, поки лях той в ліжку спав, в добрі, в теплі. Це й взбісило сильно Володимира, але поки було важливо зовсім інше. Піднявши голову, він побачив як на подвір’ї його приятель намагався щось доказати гетьману, а той тільки нерозуміюче спостерігав. Все б нічого, та руганина навіть не зачепила б коваля, але потім він подивився в якому стані вибіг на двір Симон і тепер розмова набувала зовсім інших відтінків. Босяка лях стояв з розхристаною сорочкою й сам скуйовдяний, наче руді кури мостилися на тому русявому волоссі, прийнявши його за гніздо. Зрозумівши, що діло нечисто, сів роботяга, та й з цікавістю став дивитися як же то все буде, чим же закінчиться історія та. А все закінчилося доволі нецікаво, гетьман просто пішов геть з сумним лицем та словами “Будь по-твоєму, Симоне.”, гупнувши забором. Через це Володька трішки розчарувався, але тепер він хотів взнати, що було вночі, чому той в такому вигляді і чому червонів, поки сварився.
Додати до улюблених