Повертатися додому уже ближче до вечора…то явно не найкраща ідея, але й на довше лишатися він вже не міг. Техьон уявляв, який скандал його може чекати вдома.
-Як провели час? – замість крику чи допитів, посміхаючись, запитав тато омеги.
-Нормально, – відстороненно відповів Те.
-Я так відчуваю, скоро на нас чекає радісна подія? – з тією ж безтурботною посмішкою запитав омега старший.
-Це яка? – чомусь вчитель починав закипати. Його дуже злила поведінка тата.
-Але ви так багато часу проводите разом, а якщо сусіди випадково побачать, чи почнуть ставити запитання? Просто мабуть час починати розмови про весілля, – крапка. Терпець урвався.
-Припини, – на допомогу Те прийшов батько.
-А що тут такого? Вони ж навіть тічку провели разом, а Техьоні носить мітку, запах Чонгука на ньому. То ж час підіймати питання весілля! Я хочу познайомитись з його батьками!
-Про це рано говорити, – сухо, попереджувальним тоном закрив цю тему Кім-молодший.
Розуміючи, що тато може довести його до крику, адже стримуватись від грандіозного скандалу лише від знання того, що вони приховували стільки років, уже було на межі сил, Те розвернувся та пішов до своєї кімнати. Досить з нього на сьогодні.
Він відчув щось дивне: спочатку його накрила паніка, ніби паралізуючи все тіло, а потім прийшла якась сумна байдужість. Як батьки помилялися, зовсім не цікавлячись своїм дорослим сином. Адже вони навіть не питають ні про що, приймаючи появу в житті Те Чон Чонгука як належне. Чому батьки такі байдужі до психологічного здоров’я сина, але так дбають про те, що подумають про нього сусіди? Хіба це хоч щось означає у житті? Це ж дрібниця. Ніщо. Просто пилюка в очі і привід обговорити когось. Зрозумівши, що може щось сказати рідним, Те втік.
Він не хотів поки що нічого обговорювати, бо не знав, як поводитися з рідними. По суті, винний у всьому лише дядько, але питання так і кружляли в голові хлопця. Чому батьки залишили його так довго? Чим вони так були зайняті? Невже їхня робота коштувала того? Адже він був зовсім маленьким! Як батьки могли так надовго залишати його одного? Зі знанням усього, що сталося тоді, хотілося звинуватити когось. Не важливо кого, а просто вилити весь гнів. І тут є лише батьки. Тому Кім, щоб не наговорити зайвого, піднявся до себе, прийняв душ і, натягнувши улюблену піжаму, ліг спати.
Тато-омега кілька разів заглядав, але Те не реагував і продовжував зображати себе сплячим, не бажаючи розмовляти з татом про всяку нісенітницю, а просто подумати. А подумати було про що.
Техьон помітив, що Чонгук, дізнавшись про все, якось змінився. Він зовсім по-іншому поводиться, розмовляє, навіть відчуває. Це так дивно. Немов дбайливий і добрий альфа тільки й чекав, щоб вирватися назовні і оточити Техьона всім, що потрібно. Навіть сьогодні вдень альфа прокинувся раніше, довго милувався сплячим омегою, а потім підірвався і приготував поїсти. Нехай бекон та яйця підгоріли, а про грінки взагалі варто мовчати, але він так постарався. Навіть каву приготував. Нестерпно солодка кава. Але ж приготував. Чонгук зніяковіло посміхався, говорячи, що вперше він комусь готує сніданок, тож вийшло не дуже добре. Він виглядав мило і збентежено. Техьону захотілося йому віддячити і підбадьорить поцілунком у щічку. Але він себе стримав, бентежачись від таких думок.
Чонгук змінюється на очах. І сам омега разом з ним. А також його відношення до альфи. Це трохи лякає, але більше тішить. Після сніданку в ліжко Чон запропонував прогулятись. У результаті вони забрели до якогось парку, з якого шукали вихід ще годину. Чон весь цей час тримав руку омеги у своїй кишені, при цьому стискаючи її своєю потужною долонею. Чон навіть провів омегу додому, і вони домовилися ввечері поговорити по телефону.
І ось зараз, закутавшись у кокон, Кім усміхався, згадуючи проведений час із Чоном. Може він і поспішив довіритися, пробачити все, зате почувався вільним, щасливим поруч із альфою. Хіба це не головне? Від роздумів омегу відірвав дзвінок телефону.
– Привіт, — пролунало на другому кінці тихим, навіть хриплим, ніжним тоном.
– Привіт, — трохи зніяковівши, тихо відповів Те.
Кім лежав на боці, закутавшись у ковдру з головою, тому просто поклав мобільний на щоку і, зніяковіло посміхнувшись, чекав, що скаже альфа.
– Чим займаєшся?
– Лежу, — відповів старший.
– Втомився? — голос Чона був трохи стурбованим, але таким нестерпно ніжним, що Те не переставав дивуватися.
– Не те щоб… просто, — ухильно відповів омега.
– Просто морально тяжко? Чи набридло все? — здогадався альфа.
– Трішки. Хочеться кудись виїхати хоча б на день, — зізнався Техьон.
– Ми можемо поїхати на море, зняти будиночок і провести час подалі від усіх, — запропонував Чон.
І ось знову він говорив так дбайливо і тихо. У серці омеги розливалося тепло. Як швидко людина може змінитися? А може, він і не змінюється, а просто весь цей час ховався за шкаралупкою поганого хлопця? Чи просто…
«Нема ніякого чипросто. Не думай» – пролунало в голові хлопця.
Внутрішній омега також довірився Чонгуку.
– Я не знаю, у нас школа. Директор Чон навряд чи відпустить так легко, — тихо відповів Те, думаючи, що це справді чудова ідея, але це ж Чон Чонгук.
– Ми можемо поїхати у п’ятницю ввечері, а повернутись у неділю. Недовго, але можна змінити обстановку, відпочити від роботи та оточуючих, відпустити тривожні думки, — Чонгук почав наполягати, хоч його голос все ще й звучав мило.
– Я не знаю…
– Не надумуй собі зайвого. Я більше не скривджу тебе. Просто хочу, щоб ти відпочив, – перебив омегу школяр схвильовано.
– Гаразд, давай зробимо так, — здався омега, розуміючи, що вже сперечатися марно, а потім додав: — Але не на цих вихідних, хоча б наступного тижня.
– Добре.
Потім вони ще довго говорили ні про що. Чонгук був зовсім іншим — живим, активним, справжнім. Він багато говорив, розповідав кумедні ситуації зі свого минулого, уважно слухав Техьона і коментував його розповіді. Виявилося їм навіть подобався один жанр манхви, правда Гук більше любив історичні, а Кім детективи, але це не заважало їм обом віддавати перевагу комедіям та романтиці.
– Солодких снів, — неохоче побажав альфа, коли вже перевалило за північ, а обом ще до уроків треба було готуватися.
– Добрих снів, — несміливо побажав омега, викликаючи задерикуваний сміх молодшого.
– Тільки з тобою в головній ролі, — сказавши це наостанок, Чонгук відключився.
Вчитель збентежився, але лише посміхався, почувши гарний сміх його альфи. Поїздка – це чудово, але його лякало, що там вони будуть лише удвох. А що, якщо альфа..
«Не буде ніяких якщо» – знову в думках втрутився голос внутрішнього омеги.
Але він все ще той Чон Чонгук. Так, добріший, спокійний, дбайливий… та хто знає, що може витворити сп’янілий від своєї всеосяжної влади над Те. Якби там не було, але поки говорити про якусь усамітнену поїздку було рано.
***
За два тижні Техьон відвідав Лі Ена всього чотири рази. По два на тиждень. Психолог говорив, що цього достатньо, вчитель згадав першопричину свого стану, тепер потрібно лише відпрацьовувати соціальну сферу та психічний стан. Вони багато розмовляли на сеансах та практикували нові вправи. І Техьон відчував, що йому стає дійсно легше. Він майже не лякається, коли якийсь альфа підходить занадто близько на вулиці, чи в громадському транспорті. Це велике полегшення. Та крім цього, Те майже навчився спокійно реагувати на свого школяра. Так звично стало подумки називати його «своїм». Це, можливо, дико, швидко, недоречно, але так вже виходить.
Час минає, а Чонгук стає дедалі ближче. Хлопці багато спілкуються і Те вже зовсім звикає до того, що альфа завжди або поряд, або залишає його на невеликий проміжок часу. Гук напирає танком, бажаючи більше часу проводити разом, говорити по телефону, переписуватися… Це, звичайно, круто, але Техьон ніколи і ні з ким не зустрічався, тому попросив так не поспішати. Стосунки – це дуже складно. А зважаючи на те, з чого у них все почалося…
Чонгук спочатку не прийняв цього, але потім погодився. Він навіть пообіцяв, що чекатиме на омегу стільки, скільки потрібно, при цьому продовжуючи бути поруч. І щодня нагадувати про подорож до моря.
Хоча щось залишається незмінним — це наполегливість альфи. Чон все ще робить лише те, що вважає за потрібне і, якщо він сказав, що має бути так, то й має бути саме так. Він не сприймає думку інших. Це трохи ображає омегу, але доки він не робить поганих вчинків, нехай буде так. Техьон стерпить і все ж таки зробить по-своєму, якщо потрібно буде, а потім переконає альфу змінити своє рішення. Чонгук не помічає того, думаючи, що сам так вирішив.
Хоч час летить, Техьон продовжує думати про те, як йому поводитися з батьками, адже по суті їхньої провини немає. Він скоротив спілкування з рідними до мінімуму, навіть іноді пропускаючи спільні прийоми їжі. Коли у пам’яті спливали ті жахливі моменти дитинства, образа ставала настільки великою, що хотілося піти та влаштувати скандал.
Однак потім омега згадував, як важко батьки працювали, щоб купити будинок, як часто тато ночами, сидячи біля його ліжка, доробляв документи, проекти, як батько валився з ніг, повертаючись далеко за дванадцяту після основної роботи та кількох підробітків. Його батьки і так постраждали. Те не мав ніякого морального права їх ще в чомусь звинувачувати.
Він це все переживе. Якось усе забудеться. Якось він повністю це відпустить. А поки що не варто накручувати ще й рідних. Кім часто лягав під ранок, виконуючи якусь роботу або півночі відганяючи важкі думи, які так і продовжували приходити до нього протягом тижня.
Ранок звичайного дня омеги — сонний, наповнений зборами на роботу, смачним сніданком, свіжістю міста, що прокидається, усмішками і привітаннями — так само пролетів швидко. Техьон трохи нервував, адже він мав урок у класі Чона. Омега задумався про те, як тепер школяр поводитиметься. За час їхнього зближення, альфа так і продовжував байдикувати на уроках, ігнорувати вчителів та грубити однокласникам. Чомусь через це Техьону здавалося, що Чон може зовсім на голову вилізти через їхні стосунки. Він же не буде знову сперечатись і вдавати з себе казна-що?
На подив вчителя, Гук навіть піднявся з усім класом, вітаючи його на початку уроку. Оголосивши тему і давши час випускникам повторити домашнє завдання, Те поки що відмітив відсутніх і записав тему до журналу. Потім підвівся і спитав:
– Отже, хлопці, хто може охарактеризувати сільське господарство країн Північної Америки?
Техьон оглянув клас і тільки Чонгук підняв руку. Розуміючи, навіщо це робить альфа, Кім лише похитав головою і зітхнувши сказав:
– Чон Чонгук-щи, урок тільки почався, потерпи хоча б до середини.
– Я хочу відповісти, — серйозно сказав учень.
– Ти… що? — Техьон приголомшено дивився на молодшого.
Вперше Кім чув від альфи такі слова. Вонхо зі здивованим виразом обличчя обернувся до альфи-колишнього суперника, власне, як і весь клас.
– Тоді виходь до карти, — трохи відійшовши від шоку, кивнув омега.
– Сільське господарство Північної Америки поділяється на… — Гук справді почав розповідати домашнє завдання, показуючи на карті регіони вирощування тієї чи іншої культури, регіони різних видів тваринництва, навіть розповів про лісове господарство.
Весь клас сидів із розкритими ротами, поки Чон спокійнісінько розповідав усе, що знав. Техьон і сам ледве стримувався, намагаючись не показувати свого подиву. Розповідь тривала не довго, але альфа зумів коротко і чітко пояснити все і показати на карті.
– Молодець, досить непогано, – стримано похвалив Кім учня, коли той закінчив. Та що там непогано — Гук відповів краще за добру половину хорошистів, але Техьону треба тримати обличчя.
– Дякую, учителю Кім, — усміхнувся школяр і зайняв своє місце.
Географ запитав ще кількох учнів, потім роздав тести. Він походжав між рядами і поглядав, як учні пишуть тест. Коли омега підійшов до свого альфи, той на вільному місці написав: «кохаю» і намалював кілька сердець. Чон уважно стежив за реакцією старшого та посміхався. Зустрівшись з поглядом молодшого, Те повернувся до місця вчителя і уткнувся у конспект уроку.
Він розгубився. А ще дико збентежився. Ця дія Чонгука була на очах у всіх, але водночас такою інтимно-романтичною. Техьон навіть у свої учнівські роки не вважав це чимось романтичним, а тут… ех… або це мітка, або Чон Чонгук. Одне з двох, але щось все ж таки впливає на омегу.
Протягом усього дня Чон досить часто з’являвся в полі зору омеги — то журнал занесе в учительську, то шукає когось у класі, в якому проходить урок географа, то в коридорі зустрінеться, то в столовці сидить навпроти через кілька столів. І за будь-якої зустрічі на обличчі альфи посмішка і добрий погляд. Техьон соромився, опускав голову і сам непомітно посміхався. Ці зовсім дитячі знаки уваги були такими приємними.
Під час вікна Те зайшов до бібліотеки, щоб узяти журнал із географії. Поки бібліотекар заповнював формуляр і нічого не бачив, Чон, що мимо проходив (звідки він взагалі взявся в той момент), цьомнув омегу в щічку. Це було так несподівано і незручно, що Кім мало не втік. А ще це було так приємно. Це дивно, але так приємно. Вчитель і уявити не міг, що школяр може бути таким.
А ще Те зрозумів, що завдяки турботі Чонгука, Сондже та батьків, які хоч і не розуміли зміни в настрої сина, все одно підтримували його, Техьон відчував себе досить розслабленим, впевненішим.
Цього ж дня Техьон вирішив серйозно поговорити з рідними і відпустити все. Вчитель переживав заводити цю розмову, але тягти вже не було куди. Переконавши себе, що це лише на краще, омега вирішив діяти. Він дочекався вечері, а потім спільного перегляду телевізора і, доки не почалося улюблене шоу батьків, досить голосно, хоч і схвильовано, сказав:
– Я згадав дядька Ину.
У кімнаті відразу запанувала тиша. Батько, трохи відійшовши від слів сина, вимкнув телевізор, а тато ледь не випустив чашку чаю.
– Коли ти згадав? – Запитав батько-альфа.
– Якийсь час тому, — ухильно відповів Те.
– Що ти пам’ятаєш? – продовжив питати батько.
– Я думаю, все, — не приховував учитель.
– Тех…
– Я не звинувачую вас, — перебив хлопець тата-омегу. — Я знаю, що ви робили все, щоб ми мали нормальне життя. Ви чудові батьки. Якби дідусь дивився за мною, а не залишав одного постійно, цього не сталося б. Винні тільки вони, і я розумію, чому ви розірвали з ними всі зв’язки. Просто мені трохи важко з цим звикнутися, — випалив, як на духу, омега.
– Пробач нас, — вибачився батько. – Якби ми тільки знали, – Техьон уперше бачив сльози глави сімейства.
– Вам нема за що перепрошувати, — повторив син. — Весь цей час я віддалявся від вас, бо намагався впоратися з цим самотужки. Я часто залишався у Чонгука, бо мені було важко проводити з вами час. Мені боляче від усвідомлення того, як багато ви пережили.
– Це ніщо порівняно з тим, що сталося з тобою, синку. Пробач нас за те, що лишили тебе.
– Я все розумію. Не хвилюйтеся, — спробував усміхнутися омега, але ніби щось застрягло у горлі. – Я ходжу до психолога, – сказав він з невеликою затримкою. — Він дуже мені допомагає. І Чонгук допомагає. Я впевнений, що можу це пережити. Але потрібен час.
Цього вечора тато-омега гірко плакав і багато разів вибачався за те, що тоді вони залишили сина, а батько-альфа міцно тримав сина за руку, опустивши голову. Вони навіть через стільки років не пробачили себе. Чи міг Техьон звинувачувати їх далі?
Цього вечора втирало гіркі сльози все сімейство Кім, але ці сльози подарували полегшення. Більше між рідними не було недомовленості про дитинство сина. А після розмови з батьками Те й сам відчув полегшення. Він усе розповів і батьки побачили його тепер не маленьким невпевненим хлопчиком, а дорослим самостійним омегою. Кім пообіцяв собі, що стане тим, ким батьки пишатимуться.
Протягом цих двох тижнів незграбні та непомітні для всіх зустрічі в коридорі школи з Чоном, торкання рук, посмішки, погляди гріли душу омеги. Він чомусь почував себе школярем. Маленьким омегою-підлітком, що таємно зустрічається з поганим хлопцем, який тільки з ним стає хорошим. Чонгук і справді поганий хлопець, але зараз він найкращий для омеги. Завдяки Чон Чонгуку Техьон і перестав так багато думати про сумні події свого дитинства. Він почав більше усміхатися і став відкритішим.
Зараз Те не боявся висловити свою думку, навіть якщо її зустрінуть з осудом. Велика заслуга в цьому була й Чонгука. Але найголовнішим помічником став Лі Ен. Психолог не відмовився від Те і вів його весь цей час. Терапія дала результати завдяки правильно підібраним методам та чітким консультаціям. Звичайно, після закінчення курсу Лі вимагатиме кругленьку суму, як і було обумовлено на самому початку, але вчитель жодного разу не пошкодував і з радістю заплатить стільки, скільки скаже психолог.
До закінчення цих тижнів вчитель і справді став впевненішим у собі. Йому й самому подобалося таке перетворення.
Додати до улюблених