Тупіт двох пар ніг тихо розносився тихими коридорами. Усі студенти вже розбрелися на уроки по авдиторіях, лише ці двоє кудись спішили.
— Біжи тихше! Нас ж засічуть!
У відповідь дише засяяли золотаві іскри, складаючись у слова.
“Сама знаю. Біжи давай!”
Підземелля зустріли їх холодом та спертим повітрям. Їх мантії розвівались за ними, поки вони бігли в сторону класу зіллєваріння.
“Якщо затримаємося ще на 30 секунд, професор точно нас проносним напоїть!”
— Тебе тільки це хвилює?!
Вони все ж добігли до авдиторії та зупинились віддихатись. Тихий стук в двері прозвучав ніби грім посеред тихого класу, де звучало тільки булькання невідомих речовин в котлах.
— Пробачте, професоре. Ми запізнились через особливі ранішні справи.
Високий чоловік в чорній мантії зміряв учнів строгим поглядом.
— Гикавка, Енд, відроблятимете після уроків. Домовики вас повідомлять.
“І знову казанки чистити……”
— Слава Одіну ми не забули затички. Це жахливо…
“Якби дехто не дурачився, ми би встигли вчасно.”
— Ми ж стільки не бачились!
“Ага. Цілих п’ять годин.”
Одинокий голос стих, а іскри зникли. В класі тепер звучало тільки тихе шуршання щіток та булькання казанів.
— Чорт забирай, ледь вибрались… У нас ж домашки ще немірено.
“Йдем розвіємось трішки, а потім вже за домашку.”
— Я за. Зробиш мені руни та історію, а я тобі есе з трансфігурації та нумерології напишу.
“Домовились.”
Парочка тихо вислизнула з замку та попрямувала до Забороненого Лісу. Хаґрід тільки провів їх поглядом та похитав головою.
— Тілько-б си вирнули. Вони вмілі діти, та і дракончик сильний… Але шось я си хвилюю…
Дивний рик, який видав Гикавка, пролунав лісом. Здалека почувся тупіт сильних лап. До них наближалась велика чорна істота.
— Беззубик! Як я скучив за тобою!
Дракон повалив хлопця на землю та почав гратись з ним та облизувати.
— Досить, досить вже! Слину ж не відіпрати! — Гикавка ледь вибрався з-під дракона та спробував змахнути слину з одягу.
“Ахахах! Ви такі кумедні!” — затанцювали навколо дівчини іскри. Вона змахнула рукою та прибрала всю слину з одягу хлопця.
— О Боги, Я й забув, що магія і таке може. До речі, а де твоя паличка?
“Та не знаю. І нащо вона мені? Я і без неї чудово справляюсь.”
Гикавка скептично подивився на дівчину.
— Чортів геній. І як тобі це вдається?
“А як мені ще чаклувати без голосу, га?”
— Так це невербальна магія а не невербальна й безпаличкова!
“Шо одне, шо інше — одна морока. Давай транфігуруй одяг швидше. Беззубик ось вже божеволіє.”
Дракон від нетерплячки вистрибував навколо друзів. Він не міг дочекатися щоб нарешті знову політати. Учні швиденько трансфігурували свої мантії в літальні костюми, а хлопець ще й зняв ілюзію з протезу. Він застрибнув в сідло, в той час як дівчина розправила крила.
“Ну що, полетіли?”
Розправились дві пари крил та компанія різко злетіла над землею.
Додати до улюблених