Омега дивився з-під лоба, і в його очах розверзалася прірва.
Альфа навпроти припав до землі й закрив голову обома руками, бо боявся, що її щось розіб’є. Наприклад, уламки стелі, які кришаться з таким звуком, що кров у жилах холоне.
– Юнгі, Юнгі!
Хтось кричав, кричав достатньо голосно, щоб Юнгі його почув. Хто це був?
Юнгі пробує зосередитися на знайомому голосові, й опори, стіни, стеля поволі перестають рипіти.
Пил кружляє навколо, осідає на присутніх, що лежали хто де, ховаючись від потужного землетрусу.
Альфа навпроти, навіть не підводячись, отак пластом і відповзає.
Юнгі врешті приходить до тями й озирається навколо.
Його розгублений погляд чіпляється за єдине надійне, що знаходить. Джинні.
Він підходить зовсім близько й обіймає Юнгі. Гладить його голову й шепоче заспокійливо.
Поруч розпоряджається Намджун. Його голос звучить діловито й спокійно. Юнгі вдячний хлопцям страшенно.
– Усе гаразд, пані й панове, усе гаразд, ми все приберемо. Штатна ситуація, нічого страшного, – лунав глибокий голос Намджуна.
Люди починали оговтуватися. Хтось вилазив із-під столу, хтось із-під барної стійки. Вони обтрушувалися від пилу, осколків бокалів, конфетті.
– Нічого страшного, – бурмотів обурений голос десь справа. – Тільки знову божевільний омега.
– Рот закрий, – о, це вже Хосок. Юнгі було соромно, що вони знову розгрібають за нього проблеми. Останнім часом такі випадки почастішали. Останнім часом Юнгі думає, що скоро буде кінець.
Додати до улюблених
Хочу прочитати що буде далі)
Сподіваюся: те, що буде – і вже є, сподобається)