На вулиці світало, над академією повільно повзли сірі хмари, схожі на пухнастих баранчиків, що вирішили розбрестися пасовищем. Сині смужки неба грілися в обіймах першого сонячного проміння, яке наповнювало ранішню блакить малиновими фарбами.
Від холодного нічного повітря пахло кіптявою в перемішку з ялицею. Велика її кількість росла обабіч спільного гуртожитку для чарівників, що зараз в чому попало стояли на прохолодній осінній галявині, а поряд лежав підсмалений телевізор комендантки.
Старшокурсники шепотіли замовляння, спрямовуючи свої сили аби загасити охоплені жевривом стіни першого поверху. В незадоволеному галасі підлітків, яких нещастя збудило задовго до будильника можна було почути голос Насті.
– Трясця, забираю свої слова назад. Початок першого курсу був ще на диво нормальним, але це вже занадто!
Я кивнула, перескакуючи в капцях з ноги на ногу. Щиколотки лоскотала висока трава, просочена льодяною росою. Ліля тупцяла поруч, намагаючись вкрити нас краєм своєї кофти.
– Стейсі, йдемо допоможемо іншим, хоч зігріємося.
– Не будемо лізти аби гірше не зробити. В мене від несподіванки усі заговори з пам’яті повилітали, – велесівка похитала головою.
– Там патрульні разом з Гайдою, краще справді не лізти, – Ліля зіщулилась труснувши плечима від холоду.
Ми стояли поруч зелених кущів ялиці, коли до нас підійшов Єсен. В руках він ніс вовняний коц, яким огорнув нас, підійшовши ближче.
– Ось ви де, – блондин ласкаво посміхнувся. – Скоро вже можна буде повертатися до кімнат. Заняття молодших учнів перенесли на вихідні, а в нас все за розкладом.
Староста ще трохи постояв поряд з нами, перевіривши чи ми зігрілися, й пішов далі допомагати. Ліля провела хлопця поглядом, прикривши раптово почервонівші щоки частиною пледа.
– Хтось закохався-я, – Настя гмикнула, хитро зиркнувши на першокурсницю.
– А сама не такою рік тому була? Чи нагадати про твоє перше кохання в академії? – я поглянула на сусідку.
– Цить, Маріє, не було в мене ніякого «кохання», – велесівка зніяковіло перевела погляд на небо.
– Було-о, чого ти соромишся? Хіба не…
– Замерзли, красуні? Все вже закінчилося, можемо повертатися.
Нашу розмову перервала Олександра. Усе обличчя другокурсниці вкривав бруд у перемішку з потом. Вона виявилася однією з перших, хто пішов допомагати гасити пожежу.
Я на хвилинку остовпіла, замилувавшись сонячним промінням, що переливалося в Сашиних оливкових очах, мов рідке золото.
Ми кивнули та попрямували назад в будівлю.
В кімнаті стояв чад, тому довелося спати з відчиненими вікнами. Я одразу залізла під м’яку ковдру, намагаючись придрімати й спіймати за хвіст бачений раніше сон, але сусідка ніяк не могла заснути. Все виглядала чорного кота. Настя вже не раз жартувала, що це створіння охороняє її сон. Так і було. Варто кішці лягти на краєчку постелі, як велесівка моментально засинала. В цей раз довелося застосувати мелатонін.
Настала відносна тиша, поки на столі не завібрував телефон, сповіщаючи про 8 годину ранку. На своєму ліжку сиділа трохи похнюплена Настя.
– Кішка, мабуть, злякалася й більше не прийде, – сумно відповіла дівчина й почала збиратися.
Додати до улюблених