Доктор Мортімер сів. Шерлок Холмс та я, доктор Ватсон, слухали його історію.
“Я працюю в селі лікарем, – промовив доктор Мортімер. – Живу та працюю в Дартмурі. І, як ви вже знаєте, Дартмур велике та дике місце. Там є один будинок, великий будинок, – Баскервіль-Хол. Власник цього будинку, мій друг та пацієнт, Чарльз Васкервіль”.
“Я читав про його смерть в газеті”, – сказав Холмс.
“Це відбулося три місяці тому. Газета повідомила про його смерть але не розказала всіх фактів” – сказав доктор Мортімер.
“В його смерті є щось дивне?” – запитав Шерлок.
“Я не впевнений, – відповід доктор Мортімер, – але є одна стара історія про прокляття родини Баскервілів. І сер Чарльз вірив в неї”.
“Прокляття? – запитав я. – Що ви маєте на увазі?”
“Ось ця історія. – Доктор Мортімер дістав із кишені великий лист паперу. – Будьте ласкаві, прочитайте її. Це історія про прокляття сім’ї Баскервілів”.
Холмс взяв папір та почав читати його.
“Її називають Собака Баскервілів”, – сказав він. Шерлом віддав мені папір. Там було написано наступне:
“В 1645 році, сер Х’юго Баскервіль був власником Баскервіль-Хол. Сер Х’юго був жорстоким чоловіком, який не вірив у Бога. Кожного дня він ходив на полювання та випивав разом з його бандою гучних та навіжених друзів.
Один фермер в Дартмурі мав прекрасну дочку. Сер Х’юго зажадав одружитися на ній, але дівчина відмовила йому. Батько дівчини прогнав серу Х’юго та наказав ніколи більше не наближатися до його ферми. Це сильно розлютило Х’юго Баскервіля.
І одного дня, коли фермер працював у себе на полі, далеко від дому, сер Х’юго приїхав з своїми друзями та викрав його дочку. Він відвіз її до будинку Баскервіль.
Бідолашна дівчина була сильно налякана. Прохала його, щоб той відпустив її, а Х’юго натомість закрив її у спальні. Потім він з його друзями почали випивати. А коли сер пив, він перетворювався на жорстоко та навіженого: кричав на своїх людей та бив їх.
Налякана дівчина чекала коли наступить ніч. Тоді вона відкрила вікно у спальній і втекла з Баскервіль-Хол.
Ферма її батька була аж за чорити милі звідти. Це була ніч, все було темно, але завдяки місяцю, який проклав для неї доріжку з його світла, вона змогла йти через лісові хащі. Дівчина бігла через темну пустку, адже там було дійсно моторошно.
Коли сер Х’юго прийшов до кімнти, де закрив дівчину, і побачив, що її там не було, він жахливо розгнівався. Його переповняла лють і він пішов до своїх друзів, який все ще пили, застрибнув на стіл на зруйнував крісло і побив декілька склянок.
“Приведіть коней! – кричав той. – Спіймайте ту дівку!”
Всі вибігли на вулицю і осідлали своїх коней. Сер Х’юго Баскервіль тримав у руках стадо диких собак для полювання.
“Нехай її знайдуть собаки! – крикнув той. – І нехай диявол забере мене, якщо я не спіймаю ту дівку!”
Собаки бігли по темномих хащах. Сер Х’юго та його друзі скакали за ними. Собаки залаяли, а сер Х’юго закричав.
Вони почули шум. Він був голосніший, ніж лай собак. Собаки зупинилися та прислухалися до того шуму. Вуха собак опустилися: вони були налякані.
Чоловіки також почули шум. Глибокий та голосний лай – звук величезної собаки, що вила на місяць. Чоловіки зупинили своїх коней, але сер Х’юго Баскервіль поскакав далі. Він жадав схопити дівчину якнайшвидше.
Але сер Х’юго не зумів впіймати дівчину. Кінь зупинився, а сер Х’юго впав додолу. Його кінь, наляканий, втік.
В місячному світлі чоловік побачив страшну чорну істоту. Вона виглядала як собака з величезними палаючими очима. Але та істота була за розміром як кінь. Чоловіки сильно зляказися.
Величезна чорна собака накинулася на сера Х’юго Баскервіля та вбила його, роздираючи його плоть на куски. Інші чоловіки зі страхом втекли з болота, а сера Х’юго більше ніхто і ніколи не бачив.
З тих пір, багато синів сім’ї Баскервілів помирали за дивних обставин у молодому віці. Це і є прокляття сім’ї Баскервілів. Чорна собака – Собака Баскервілів – все ще пробить біля пустки.
“Тож, містере Холмсе, що ви думає про цю історію?” – спитав доктор Мортімер.
“Я не вважаю це правдивою історією, – сказав Шерлок. – Чому ви розповіли мені про неї? Ви вірите в це?”.
“До смерті сера Чарльза Баскервіля я не вірив у це, – відповів на запитання детектива доктор Мортімер. – Але сер Черльз вірив в цю історію…Це його хвилювало. Через це він захворів.”
“Чому він вірив у цю історію?” – запитав я.
” Тому що він побачив гончака у пустці, – відповів доктор Мортімер. – Або, йому здалося, що він бачив… Коли сер Чарльз розказав мені цю історію, я сказав, що йому варто поїхати на відпочинок. Я порадив йому поїхати в Лондон на декілька тижнів і забути про це все.
“Він поїхав на відпочинок?” – запитав я.
“Ні, – відповів доктор. – Він планував з’їздити до Лондона наступної п’ятниці. Але в четвер вечором, він прогулувався на краю пустки і так і не повернувся назад”.
“Як він помер?” – запитав я.
“Причиною смерті став серцевий напад, – відповів доктор Мортімер. – Його слуга прийшов до мене. Я знайшов сера Чарльза біля будинку, на краю пустки. Він тікав від чогось, коли помер. В цьому я впевнений. Мені здається, він був наляканий. Щось його налякало.”
“Налакало? – перепитав Холмс. – Він чого він тікав?”
“Я роздивився землю, де сер гуляв. Я побачив сліди. – сказав доктор Мортімер. – Але на землі, окрім слідів сера Черльза, були й інші. Це не були сліди людини. Це були сліди гігантського гончака”.
Додати до улюблених