Малфой оглянув людину, що лежала на підлозі, і витріщив очі. Дівчинка 11-ти років відключила його старого знайомого, 38-ми річного дорослого мужика? Ось це сила… чоловікові стало не по собі, він відпустив сина на підлогу і покликав Доббі, чекаючи появи ельфа, блондин схилився над брюнетом, який нерухомо лежав посеред кухні .
– Ось це так.
Доббі з’явився перед господарем, і ледь не оступившись швидко схилився в поклоні.
– Господар кликав Доббі, що Доббі має зробити для господаря?
Дівчинка лише сіла в куточку кухні на плитку і підібгала до себе коліна заплакавши, вона не знала , що буде далі.
-Доббі, у моїх покоях на нижній полиці шафи стоїть настоянка бадьяна, принеси мені її. А то тут он, у нас зіллєвар непритомний валяється.
– Слухаюся, сер.- Доббі зник, немов не було його досі, він кулею побіг по настоянку.
Маргарет підняла червоні від сліз очі, ледь прошепотівши :
– Це зіллєвар? Вибачте, я ж не знала… – і знову заплакала, закривши руками обличчя. Невдовзі з’явився домовик ельф і, вклонившись, віддав настойку білокурому панові.
-Спасибі Доббі.
Малфой забрав настоянку в ельфа і став приводити друга до тями. Коли йому це вдалося, він посміхнувся і, залишивши приятеля осмислювати те, що сталося, відійшов до Марго і, помітивши її сльози, він обійняв дівчинку
– Не плач, малятко, всяке буває. Наш брюнет вирізняється вмінням добре лякати.
Доббі відійшов убік, і взявся спостерігати, що буде далі. Зіллєвар, внюхавши аромат спирту, чхнув так, що діти заткнули вуха, а Люциус лише посміхнувся.
– Будь здоровий, Северус.
– Спасибі велике.- сухо відгукнувся той, і потерши голову, присів.
Дівчинка підняла голову, і побачила поруч пана Малфоя старшого. Обійняла його ніжно, і постаралася витерти сльози, але тимчасово це не виходило, схлипи ще трохи долинали.
– я … я ненавмисно правда. Ще раз прошу вибачення, сер.
-Все добре, крихітко. Наш професор не ображається, так, Снейпе?
Малфой підняв малечу на руки й підвівся, підходячи до друга, після простягаючи тому долоню, пропонуючи з допомогою піднятися на ноги
-Єдине, що він може зробити, це запам’ятати твій вчинок і не злюбити тебе, але за це не хвилюйся, я завжди з ним поговорю, якщо що)
Дівчинка дбайливо обійняла Люціуса Малфоя за плечі і подивилася на незнайомця, який вирівнявся на повний зріст. Величезні чорні очі, з горбинкою ніс і дивовижне волосся як у ворона крила. Дівчинка схилила голову на бік, і почала його роздивлятися, не помічаючи як Драко радісно воркував про те, що приїхав хрещений батько.
– Ти не казав, що маєш доньку Люціус, тим паче таку бойову. Тільки вона трохи на тебе не схожа. Карі очі, червоне волосся, – чоловік провів рукою по її волоссю, – хто ти, дитя?
– Хто вона не настільки важливо, Северус.
Холодно відгукнувся чоловік, не маючи ні найменшого бажання говорити про це, навіть із найкращим другом.
-Головне те, що це малятко мені дуже дороге, і вже повір, дізнаюся, що в школі ти її якось ображаєш, ти знаєш, я осторонь стояти не залишуся.
– Так, я вже зрозумів. Отже, дитино, я Северус Снейп, професор Хогвартса і хрещений батько Драко. А тепер ти.
-Що, я? – здивовано тихо прошепотіла дівчинка.
– Розкажи мені хто ти.-Чоловік склав руки за спиною.
– мене звуть Маргарет, і я тут живу, допомагаю серу Малфою і його дружині, Драко читаю казки ночами.
– Ти б слухав, хрещений. – відгукнувся Драко радісно – це краще й бути не може.
– значить Маргарет. – той узяв її долоню і м’яко, але важко потиснув руку. – Будемо знайомі.
– рада знайомству, Професор.
Малфой посміхнувся, тримаючи дівчинку на руках
-Що ж, я радий, що ви познайомилися. І я сподіваюся, ти все з першого разу зрозумів, Северус.
Чоловік недобро подивився на приятеля, погладивши дівчинку по волоссю
-Ми якраз збиралися незабаром піти купувати Драко і Марго речі для школи. Складеш нам компанію?
– Добре піду, хоча я хотів з тобою обговорити кілька питань, але гаразд. Ходімо Драко, Нарциса вдома? Я хотів пізніше її запитати про дещо. – професор простягнув хлопчикові руку і той, ніжно її стиснув. Марго поклала голову на плече аристократа, і заплющила очі, вона ще ніколи не виходила за межі маєтку Малфой менор.
-я впевнений, обговорення питань зачекає на інший час, Снейпе
Чоловік посміхнувся і взяв дівчинку зручніше на руки, вийшовши з маєтку, він з Марго на руках трансгресував на Косу алею, і залишився чекати приятеля зі своїм сином.
– Нарциса вдома?
– Мама у себе, де ж їй ще бути.
У двері, перш ніж увійти, пролунало три чітких стуки.
– Увійдіть, не замкнено. – коротко прозвучало, з того боку кімнати.
Двері відчинилися, і в кімнату увійшов чоловік, жінка підвелася з місця і злегка посміхнулася.
Северус, рада бачити тебе. – її м’яка посмішка була єдиним уособленням того, що місіс Малфой рада бачити гостей.
Нарциса. – коротко відгукнувся гість, і поцілував тильну сторону долоні господині будинку.
– що привело тебе до мене?
– як Люціус? Я бачу, що відбулися зміни, але не зрозумію, що сталося.
– Так… на жаль це так. – засмучено промовила Нарциса, відійшовши до холодної рами вікна, і продовжила.
– Відтоді, як Маргарет живе в нас, усе змінилося. Він забув про те, що був за чистокровність, за те, щоб магли мали прислуговувати нам, а він цього не пам’ятає. Він… він став зовсім іншим. – не приховуючи гірких сліз, з деякою скорботою говорила вона.
– Як давно це дитя живе з вами? – практично без емоцій, уточнив Снейп.
Вона задумалася на хвилину. – 11 років мабуть. Як забрали її з притулку, так і живе в нас, відтоді як… – Білява жінка не встигла закінчити, як до кімнати без дозволу забіг хлопчисько.
– Мамо, матусю, ми йдемо вибирати мені паличку і мантію. – у дитячих очах читався захват.
– А де твій батько?
– він пішов трохи вперед, але впевнений, що він буде мною пишатися, як і ти, матусю.
– Одягайся, сину мій, скоро в дорогу.
Хлопчик вийшов із кімнати, і наші герої знову залишилися самі.
– Ось бачиш, про що я говорила. Він навіть забув, скільки приділяв уваги синові. Це неприпустимо, просто неприпустимо, – місіс Малфой залилася сльозами.
Декан факультету Слізерин, підійшов ближче і простягнув їй невеличкий флакон із темного скла, але бурштиновою настоянкою.
– налий йому в чай. Він має все згадати. – чоловік простягнув свою нагрудну хустинку.
– Що це, Северус?
– Це зілля пам’яті. Йому має допомогти.
Вона сховала зілля, і кивком голови подякувала за нього.
Чоловік злегка схилився в поклоні, і тихо пішов з кімнати, пішовши за хрещеним спином.
Додати до улюблених