Прихована сутність

– Хто ти така? – перепитала Ліна.

Дівчина не розуміла, чому ця незнайомка назвала її родичкою. Вона знала всю свою рідню і серед них точно не було цієї жінки. Ніхто ніколи в її родині не казав, що є ще хтось. Навіть якщо б вони не спілкувалися з нею, все одно мали б бути згадки про цю жінку.

– Я – Сибіл, – представилася незнайомка. – Ми б з тобою ніколи не зустрілися, якби ти не стала вампіром. Більше двох тисяч років все йшло добре і ось ти.

– Чекай, звідки ти… – Ліна вже не на жарт злякалася. Сибіл знала, що Ліна стала вампіром, отже, вона теж частина цього світу.

– Звідки я знаю, що ти вампір? – роздратовано спитала Сибіл. – Я це відчула одразу і не тільки я, саме тому я тут. То ми можемо поговорити?

– Так, – кивнула Ліна. – Можемо піти у Містик-гриль.

– В цьому немає потреби, – заперечила Сибіл. – Просто пройдемося і я дещо тобі розповім.

Вони почали крокувати вулицею. Ліна згорала від цікавості. Вона не знала цю жінку, бачила її вперше в житті, але чомусь зовсім не остерігалася її. В Ліни було дивне відчуття, що в чомусь вони однакові, але в чому саме вона зрозуміти не могла. Можливо, ця Сибіл теж була вампіром і, на думку Ліни, те, що вони родичі, могло пояснити це дивне відчуття.

– Ти теж це відчуваєш? – спитала Сибіл.

– Що саме? – спитала Ліна, хоча вона вже здогадувалася, що саме Сибіл має на увазі.

– Ти все і сама розумієш, – закотила очі Сибіл. – Те, що ми подібні.

– То ти теж вампір? Тоді чому я не відчуваю так інших вампірів? – почала допитуватися Ліна. – Через те, що ми якісь далекі родичі?

– Ти ображаєш мене, називаючи кровопивцею, – скривилася Сибіл. Навіть дратуючись або будучи чимось незадоволеною вона виглядала напрочуд прекрасною. – Бачиш, Ліно, ми з тобою подібні, таких, як ми з тобою, більше немає. Ти знаєш, що є вампіри, перевертні і відьми, але є ще дещо, сила, яка старіша за всі ці види.

– Є ще надприродній вид? – не могла повірити Ліна.

– Так, ти чула щось про сирен? – з посмішкою спитала Сибіл.

– Ми вчили міфи у школі, – почала згадувати Ліна. – Чарівні істоти, що зваблювали своїм божественним голосом мореплавців. Подорожні, почувши спів сирен, забували про все на світі, не могли вже керувати кораблем, підпливали до чарівного острова й гинули.

– Так, я досить довго просиділа на тому острові біля берегів сучасної Італії, – занурилася в спогади Сибіл. – От тільки я там була сама і мала якось виживати. Я була колись незвичайною людиною, мала телепатичні здібності. Люди не розуміли моїх здібностей і боялися. За це мене вигнали з мого поселення і кинули помирати. Так я і опинилася на тому острові. Я заманювала моряків до острова до тих пір, поки не зустріла Када.

– Када? – ніколи раніше Ліна не чула цього імені. Ще кілька хвилин тому вона думала, що Елайджа та Клаус – головні проблеми її друзів і наймогутніші істоти.

– Кад, Аркадій, Диявол, – перелічувала Сибіл. – Називай його як хочеш. Він теж був таким як і я – найпершим телепатом. Люди звинуватили Када у використанні магії, після чого його вирішили стратити. В останні миті свого життя Аркадій зазнав страшних мук, через що стався вибух енергії. І вибух цей був настільки потужним, що породив власний вимір – Пекло. Душа Аркадія тепер перебуває у Пеклі, куди він також збирає душі грішників. Коли я спробувала накласти на себе руки від відчаю, Аркадій запропонував мені вічне життя, за умови, що я поїдатиму тіла смертних, поки він збирає душі своїх жертв. Ми з ним уклали угоду. Безсмертя, краса і молодість для мене … якщо тільки я служитиму своєму повелителю та наставнику. Я поїдаю плоть, щоб підтримувати свою красу, а Кад у цей час збирає душі грішників до себе в пекло. Так і з’явилася сирена.

Ліна не могла повірити в почуте. Кілька днів тому вона стала вампіром і ледь змогла хоч трохи звикнути до своєї нової природи і до наявності у Містик Фоллсі інших надприродніх істот. Зараз же виявилося, що в неї є родичка, якій вже більше двох тисяч років і вона сирена.

– Ти, мабуть, думаєш для чого я тобі це кажу, – подивилася на неї Сибіл. – Я сумлінно дотримувалася нашої угоди і Кад отримував душі грішників. Пісню сирени можуть чути всі і не існує нікого, хто міг би протистояти впливу сирени, за одним винятком. Той, хто покохає всім серцем сирену, не чутиме її пісню. Я зустріла чоловіка багато років тому і ми з ним покохали один одного. Через деякий час я дізналася, що вагітна, але я знала, що цю дитину Кад не залишить в спокої і теж захоче її собі на службу, а я не хотіла, що в неї було таке життя. Тому я пішла до однієї відьми. Тоді ще відьми брали свою силу від природи і магія їх була чиста. Я дала їй деякі свої здібності і вкупі з силами природи це вже була інша магія: темна, нестримна, вона дала велику силу тій відьмі і потім іншим. Вона наклала закляття на мою дитину, щоб придушити природу сирени в ній. Я не могла лишити доньку у себе і віддала її на виховання іншим людям, щоб Кад не дістався до неї. Доки діяло закляття всі мої потомки були звичайними людьми, але в кожному заклятті є виняток. Відьма сказала, що, коли хтось з моїх потомків стане частиною надприроднього світу, закляття спаде і та дівчина буде і сиреною, і тим, ким вона стала в рівній мірі. Ти стала вампіром і я одразу відчула, що закляття більше не діє, що є ще одна сирена, – закінчила розповідь Сибіл і з сумом подивилася на Ліну.

– Стривай, то я теж…теж сирена? – не могла повірити Ліна.

– Так, ти ж напевне вже помічала деякі дивні речі? Наприклад, ти можеш проникати в голови людей без навіювання, яким користуються вампіри, і маніпулювати їх свідомістю. Будь певна, ти так можеш робити не тільки з людьми, а з будь-якими істотами.

Ліна одразу згадала вечір в клубі і те, як Деймон вчив її пити кров. Тоді вона з легкістю могла грати із спогадами людей, змінювати їх і лишати в пам’яті те, що їй хотілося.

– Ти кажеш, я можу робити таке не тільки з людьми?

– Так, ми можемо змінювати спогади і наказувати робити те, що ми хочемо всім істотам, не тільки людям, – підтвердила Сибіл.

– Ти ж певно вже чула про найпершого гібрида – Клауса Майклсона? – після того, як Ліна ствердно кивнула, Сибіл продовжила: – Технічно, звісно, він поки ще не став у повній мірі гібридом. Ти теж гібрид. Напіввампір і напівсирена ти така ж сильна і швидка, як і вампіри, також вічно молода і можеш маніпулювати розумом людей своєю піснею і, в прямому сенсі цього слова, безсмертна. Вампіра можна вбити, а тебе ні.

– Сирену не можна вбити? – Ліні здавалося, що вона спить і зараз прокинеться від цього сну.

– Ні, але є один предмет – камертон. Я подбала про те, щоб ця річ передавалася з покоління в покоління моїм нащадкам і зараз він має бути у тебе.

– Та ні, я нічого не знаю про таку річ, – задумалася Ліна, а потім в її голові сяйнула думка. – То ця залізна виделка і є той камертон?

– Ну і порівняння в тебе, – хмикнула Сибіл і продовжила: – Так і є. Камертон викували вороги Када в полум’ї, що вбило його. Звуки камертона завдають мені сильного болю і руйнують ефект телепатичних здібностей. Поки мої нащадки були під закляттям, вони не почули б його звук. Оскільки, ти сирена від природи і закляття спало, ти почуєш його звук. Також, якщо Кад скасує нашу угоду, то я вже не буду безсмертною і потраплю в Пекло. Думаю вербена може ненадовго послабити тебе, як і способи, якими можна вбити вампіра, але смертельної шкоди тобі це не завдасть. До речі, – кивнула Сибіл на браслет. – Ця дрібничка тобі також не потрібна. Ти від природи сирена і ти є нею зараз. Тобі не потрібно боятися сонця, тому і носити це не обов’язково. Якщо не віриш, можеш перевірити.

Ліна розгублено подивилася на браслет. Невже і справді вона настільки сильна і все те, що може вбити вампіра, не діятиме на ній?

– Оскільки, я знаю, що ти стала тепер сиреною, дізнається і Кад, а може і вже знає. Він захоче, щоб ти йому служила і він прийде до тебе, як і до мене вимагати плату за те, що приховала правду.

– Але я не хочу служити йому, – хитала головою Ліна. Вона вже була на межі істерики. – Я не хочу присвятити все життя тому, щоб збирати душі для нього.

– Я розумію, – кивнула Сибіл. – Він відчепиться, якщо ми запропонуємо йому гідну угоду.

– Ми? – не зрозуміла Ліна.

– За більше, ніж дві тисячі років я звикла до свого життя. Мене влаштовує бути завжди вродливою і молодою в обмін на службу Каду, але те, що я зробила йому не сподобається. Я не хочу в Пекло, а ти не хочеш служити йому, тому ми маємо запропонувати йому вигідну угоду. В мене вже є дещо на думці, але я маю це перевірити. Пізніше ми знову з тобою зустрінемося і обговоримо це.

– Виходить, ніхто не знає про тебе? – з цікавістю спитала Ліна.

– Я ж була єдиною в своєму роді, – посміхнулася Сибіл. – Я не хотіла, щоб хтось знав про мене. Навіть першонароджені поняття не мають, що існує сирена, навіть тепер дві. На твоєму місці, я б не казала про це Елайджі.

– А звідки ти знаєш, що він тут і взагалі звідки ти так багато знаєш?

– Ліно, я найстаріша надприродня істота, – сказала Сибіл це, як щось очевидне. – Я знаю значно більше, ніж вони і будь-хто. До того ж, я вже кілька днів у Містик Фоллс. Що ж, ти поки що обдумай все, що я тобі сказала. Скоро зустрінемося знову.

Сибіл посміхнулася Ліні, розвернулася і залишила дівчину наодинці із своїми думками. Деякий час Ліна так і стояла на узбіччі не в силах повірити у сказане. Виходить, вона володіє колосальною силою і цей Кад прийде за нею. Що ж, чудово! Сюди скоро з’явиться Клаус, щоб провести ритуал і стати гібридом і на десерт залишається поява Када.

Далі Ліна думала лише про те, що необхідно про все розповісти друзям, попередити їх. Вона хвилювалася, як вони сприймуть це все, як поставляться до її нової природи і як відреагує Деймон. Останнє хвилювало її найбільше.

***

До школи Ліна їхала разом з Керолайн, як і зазвичай. Як тільки Ліна сіла в машину, то одразу почала розповідь про зустріч із Сибіл і про те, що вона не зовсім звичайний вампір. Ліна хотіла про все розповісти спочатку саме Керолайн. Вони стали дуже близькі останнім часом. З Елейною Ліна майже не спілкувалася. Хоч вона і переживала за Гілберт і хотіла її врятувати від такої участі в ритуалі, але саме в Керолайн Ліна знайшла ту дружню підтримку, якої завжди потребувала. Раніше вони майже не спілкувалися, а зараз Ліні важко було уявити, що б вона робила без Керолайн, як і без Деймона.

Розповідь Ліни Керолайн вислухала мовчки і не перебивала дівчину. Блондинка завжди була емоційна і, особливо зараз, коли вона стала перевертнем, вона стала ще більш запальною, але, коли це було потрібно, вона могла себе стримати.

– Я не знаю, що сказати, – пробурмотіла Керолайн, коли Ліна закінчила розповідь. – Але я точно знаю, що для мене це нічого не змінює, як би там не було. Ти ще нікому не сказала?

Ліна лише заперечно похитала головою і подивилася на дорогу через вікно автівки.

– Не переймайся, ми щось придумаємо і тобі не доведеться служити Каду. До того ж, ти сама сказала, що у Сибіл вже є якісь ідеї. Скоро ви зустрінетесь і ми дізнаємося більше, – заспокоювала Керолайн Ліну. – Те, хто ти, нічого не змінює на для мене, ні для Деймона. Я в цьому впевнена і, я думаю, інші також звикнуть до цього.

– Ти так думаєш? – сумнівалася Ліна. – Не знаю, Кер, я боюся, що Деймон може через це відмовитися від мене і що інші також не зрозуміють. Бонні і так не любить вампірів. Що буде, коли вона дізнається, що я ще і сирена?

– Ліно, Деймон любить тебе, а з рештою ми знайомі все життя, – вигукнула Керолайн. – Але якщо хтось після цього від тебе відвернеться, то тобі не потрібні такі люди поруч. Тебе зовсім не має хвилювати, що і хто подумає, навіть якщо це твої друзі.

– Так, ти права, – Ліна відчула полегшення, коли розповіла про все Керолайн і була вдячна подрузі за підтримку.

Уже в школі Ліна вирішила розпитати у Керолайн про те, як ідуть її справи. Завтра має бути повний місяць і Ліна переймалася за подругу, адже її чекає перше перетворення у вовка.

– Як ти, Кер? – турботливо спитала Ліна. – Завтра ти перетворишся.

– Так, мій тато приїхав сьогодні рано вранці, – посміхнулася Керолайн. – Він встиг і він буде зі мною під час перетворення. Я так боюся, Ліно, – стиснула руку подруги Кер. – Тато сказав, що буде боляче і перше перетворення може тривати годинами, але, в той же час, він сказав, що нема почуття прекраснішого, ніж бігти після перетворення, насолоджуючись свободою.

– Можливо, мені теж бути з тобою? – запропонувала Ліна. – Не знаю, може, я б тобі допомогла якось.

– Ні, не треба, – заперечила Керолайн. – Укус перевертня може вбити вампіра. Ти, звісно, у нас не просто вампір, але я не хочу ризикувати. Я впораюся і тато буде поряд.

– Ти впораєшся, Кер, – посміхнулася Ліна подрузі.

Вони йшли до аудиторії, де в них мав бути урок, але раптом їх хтось покликав.

– Дівчата, почекайте! – вони повернулися на голос і побачили Елейну, яка поспішала до них.

– Привіт, – посміхнулася їй Керолайн.

– Привіт, – ніяково привіталася з дівчатами Елейна. – Я бачила у вікно, що ви разом поїхали до школи. Ми могли б поїхати разом.

– Ти зазвичай їздиш зі Стефаном, не хотіли тебе турбувати, – сказала Ліна.

Елейна слабко посміхнулася, а потім запитала:

– Як ви? Ми майже не розмовляли після всіх цих подій.

– Все нормально, – сказала Ліна, а Керолайн кивнула, підтверджуючи її слова. – Я навчилася себе контролювати, а у Кер буде перше перетворення завтра.

– О, Кер, можливо, тобі потрібна допомога? – співчутливо запитала Елейна.

– Ні, Елейно, все нормально, справді, – відмахнулася Керолайн.

Ліна бачила, що розмова не зовсім вдалася і між нами трьома у повітрі витала напруга. Ліна з Керолайн так давно вже не спілкувалися з Елейною, що тепер у них не було так багато тем для розмов, як раніше, і не було тієї щирості.

– Можемо ввечері сходити у Містик-гриль і посидіти там суто жіночою компанією, – Елейна все ще мала надію достукатися до дівчат.

– Ні, я сьогодні не можу, – з сумом сказала Керолайн. – Хочу провести час з батьком, бо ми так давно не бачилися.

– А я хочу зустрітися з Деймоном, – додала Ліна.

– То ти тепер з ним? – склала руки Елейна і подивилася на подругу з роздратуванням.

– А що таке, Елейно? – не зрозуміла зміну настрою Елейни Ліна. – Це проблема для тебе?

– Ліно, Деймон робив жахливі речі, вбивав людей, – почала злитися Елейна. – Як ти можеш бути з таким чудовиськом, як він?

– А Стефан в нас приклад невинності? – слова Елейни не на жарт розізлили Ліну. – Думаєш, коли він був потрошителем, то він був взірцем доброти?

– Це не одне і теж, Ліно, – так само роздратовано сказала Елейна.

– Та ні, просто ти ж у нас робиш все правильно і знаєш, як буде краще, – зневажливо сказала Ліна. – Не хочу більше навіть говорити про це і, до того ж, мені час на урок.

Ліна з Керолайн залишили Елейну і пішли в аудиторію.

– Не очікувала такого випаду від Елейни, – сказала Керолайн. – Вони з Деймоном недолюблюють один одного. Думаю, вона через це злиться.

– Вона могла хоча б зробити вигляд, що все нормально і не влаштовувати концерт, – з відчаєм сказала Ліна подрузі. – Вона знала, як важко мені було і не вона допомогла мені, але ж ні, їй було важливо сказати все, що вона думає!

***

Після школи Керолайн підвезла Ліну до маєтку Сальваторе, а сама поїхала до Тайлера. Вона хотіла більше дізнатися в нього про місячний камінь. Поки що Керолайн навідріз відмовилася красти цей камінь. Тайлер їй дуже подобався і вона хотіла з ним бути щирою. Тим паче, він почав здогадуватися про те, що в його родині є таємниці, які завжди пильно оберігали. На думку, Керолайн було питанням часу, коли Тайлер дізнається про те, що в його родині є перевертні або і сам активує прокляття.

Ліна ж хотіла поговорити з Деймоном. Старшого Сальваторе вона знайшла на кухні. Він нарізав овочі і Ліна деякий час стояла в проході і просто спостерігала за його точними і впевненими рухами. Все ж, Ліна посміхнулася і підійшла до нього.

– Не знала, що ти вмієш готувати.

– Треба ж чимось займатися, коли живеш більше сотні років, – посміхнувся їй Деймон.

– Які в тебе ще є таланти, про які я не знаю? – грайливо спитала Ліна, беручи шматочок помідору.

– Можливо, ще є кілька талантів, з якими ти познайомишся, – Деймон обійняв її і поцілував.

– А Стефана немає? – спитала Ліна, коли вони розірвали поцілунок.

– Ні, мабуть, з Елейною, – Деймон помітив її задумливість і спитав: – Все добре?

– Деймоне, я маю дещо тобі розповісти.

Ліна знову почала розповідь про свою зустріч із Сибіл і про сирен. Деймон мовчки слухав її і, коли вона почала розповідь про Када і угоду, міцно стиснув її руку. Коли Ліна закінчила розповідь, Деймон не виглядав розгубленим.

– Ми не допустимо, щоб ти все життя присвятила служінню Каду. Якщо йому можна запропонувати угоду, то ми знайдемо, що дати йому і звільнимо тебе від цього. Ми знайдемо вихід.

Ліна міцно обійняла Деймона і сховала обличчя на його грудях.

– Я вірю тобі, – прошепотіла Ліна.

Деякий час вони були в обіймах одне одного.

– Ти ще нікому не сказала? – спитав Деймон.

– Тільки тобі і Кер, решті ще не було нагоди сказати, – Деймон кивнув.

Раптом Ліна вислизнула з його обіймів і підійшла до вікна. Вона стала в кутку біля вікна так, щоб сонячні промені не падали на неї.

– Сибіл сказала мені, що браслет я можу не носити і я хочу це перевірити, – сказала вона і почала знімати браслет.

– Ліно, що ти робиш? – Деймон вже хотів підійти до неї, але Ліна його спинила.

– Все добре, не хвилюйся. Я лише дещо перевірю.

Ліна поклала браслет на тумбочку поряд і обережно протягнула руку до вікна так, що промені сонця падали на неї. Вона заплющила очі і вже приготувалася відчути нестерпний біль, але натомість нічого не відбулося. Вона відкрила очі і побачила, що сонячне світло ніяк не впливає на неї.

– Як таке може бути? – шоковано дивився на Ліну Деймон.

– Сибіл сказала, що від природи я сирена і через це сонячне світло мене не вб’є. Я не повірила їй, але так і є, – видихнула Ліна.

Вона стала навпроти вікна і все, що вона відчула – тепло сонячних променів. Ніякого болю, опіків – нічого цього не було. Деймон полегшено посміхнувся, підійшов до неї і міцно обійняв.

– Я боялася, що ти відмовишся від мене, – прошепотіла Ліна.

– Що? – спитав Деймон так, ніби вона сказала найбільшу дурницю в світі. – Я ніколи не відмовлюся від тебе.

Він торкнувся її підборіддя і змусив подивитися йому в очі.

– Я завжди буду з тобою, що б там не сталося. Ми придумаємо, як врятувати тебе від Када. Мене не лякає і не відштовхує твоя сила і те, хто ти є, – сказав Деймон, дивлячись в очі Ліні.

Деймон сфокусувався на губах Ліни, потім знову на очах, потім знову на її губах.

– Ліно, – прошепотів він.

Деймон вимовив її ім’я так тихо, що Ліна навіть не була впевнена, чи справді він це сказав чи їй почулося. Вона не мала часу відповідати. Його рука відірвалася від ґудзика її шовкової сорочки і ковзнула по її волоссю в той самий момент, коли його губи люто впилися в її. Деймон притиснув Ліну до себе, і його поцілунок миттєво став інтенсивним, глибоким, домінуючим. Його поцілунок був сповнений чогось, чого ніколи не було раніше. Повний почуттів. Сповнений надій.