— Ні.
— Ну барвіночку, — кінчик носа веде від ключиці до підборіддя. — Я сказав не можна, — суворіше відповідає Україна.
Кладе долоні на чужі широкі плечі, та поки що не відштовхує.
— У мене вранці відеоконференція, необхідно виглядати пристойно.
—Маєш дуже гарний гольф, — все ще воркоче УПА, а на зустрічний докірливий погляд підкидає аргумент, — наш президент взагалі у футболках та толстовках виступає, чи ти не слідкуєш, за політичною модою?
Але й це не переконує Україну, не допомагає навіть незвично сумирний для повстанця голос. Парубок трохи стискає плечі УПА, починає розминати тверді м’язи.
— Моя принциповість тобі відома: або по-моєму, або лягаємо спати.
Що посієш, те і вродить. Повстанець сам собі усміхається — краще так, а не звикати йти на поступки. Тож без зайвих балачок УПА припадає поцілунком до грудей коханого. Нарешті. Залишає легенький слід від зубів. Бо якщо шию чіпати не можна, то це означає: усе інше тіло буде розписано темно-червоними синцями.
Додати до улюблених