“Прокинутися і згоріти від сорому”, – саме так Техьон може описати свій ранок. Те, що снилося йому вночі, і те, що з таким задоволенням він витворяв з малолітнім альфою, який поставив йому мітку, – найбезсоромніше збочення, яке він коли-небудь у житті бачив. Омега, що ніколи не дивився порно, ніби сам у ньому взяв участь. Це було навіть соромно згадувати. Омега сів на ліжку, опустив голову до колін та прикрив обличчя руками. І як тепер йому реагувати на Чона після таких снів? А що, якщо він, тільки-но зустрівши школяра, згадає сон і почервоніє, не зможе ніяк проігнорувати молодшого? Думки та переживання знову почали заповнювати голову молодого хлопця, заплутуючи та лякаючи його.
– Досить! — суворо промовив Те, підводячи голову і рішуче дивлячись перед собою. Омега підвівся з ліжка і підійшов до дзеркала. – Я все зможу! Я буду рішучим і не піддамся провокаціям Чон Чонгука! Ен-щи вірить у мене! Я маю впоратися!
З таким рішучим настроєм Кім почав збиратися на роботу. Повідомити про свій вихід він доручив ще вчора Сондже, тому спокійно збирався, знаючи, які уроки будуть. Омега обробив місця проколів і на хрящик наклеїв пластир, щоб пил з вулиці не потрапив у ранку. Також Те побризкав себе засобом для приховування запаху, так, на всяк випадок, щоб не виникло зайвих пліток. Кім поснідав з батьками та дозволив батькові знову його підвезти. Батько був такий радий допомагати синові, хоч і такою дрібницею. Вони навіть заїхали дорогою до кондитерської та прикупили каву з різними тортиками, щоб пригостити колег, котрі дуже зраділи виходу Те, бо більше не буде підмін (він це розумів, тому заздалегідь купив усе, щоб віддячити). Також багато хто побажав більше не хворіти (знали б вони, якого роду хвороба була у Кіма). Учні теж радісно сприйняли повернення вчителя географії, оскільки сил їх більше не було читати твори з літератури.
– Сонсеніме, більше не смійте хворіти, — якось наприкінці уроку сказав один учень із восьмого класу.
– Чому це? – здивувався Те, посміхаючись.
– Ви ж у нас один викладаєте географію. Ще раз такого марафону з літератури чи фізики я не витримаю, — поскаржився учень, а всі його дружно підтримали.
– А я у шкільні роки любив літературу, — сумно сказав Кім. — Невже так було погано?
– Так!!!!! — закричала дітлахи дружно, викликаючи сміх вчителя.
– Гаразд, я постараюсь більше так надовго не пропадати. Сподіваюся, найближчим часом екстрених випадків не буде, — пообіцяв географ, піднімаючи руки догори, щоб вгамувати малечу.
Загалом день пройшов непогано. Техьон сказав би, що чудово, тому що він не мав уроку в класі Чона і, власне, в коридорах він альфу теж не зустрічав. Кім навіть розслабився, радіючи, що йому не довелося напружуватись. Після уроків вони з Юком вирушили до центру в кафешку, щоб перекусити перед сеансом з Лі Еном. Сондже багато говорив і ділився подіями дня, поки Техьон чомусь думав про Чона. Так, він слухав друга, але думки так і крутилися довкола вчорашньої зустрічі. Він хотів поділитись з другом, але боявся, що той негативно відреагує.
– Хьоне, – все ж таки переборов себе, Те перебив історика на розповіді про один смішний випадок на сьогоднішньому уроці.
– Так? – Дже насторожився, намагаючись зрозуміти, про що думає омега.
– Учора дещо сталося, — тихо почав Техьон. — Коли я йшов з автобусної зупинки додому, мене зустрів дорогою Чон Чонгук.
– Що? А де був Хосок? — було видно, що Юк починав злитися.
– Він поїхав далі автобусом, але не в цьому справа. Я розумію його, тому й не наполягав на проводжанні.
– Я ж просив його не тому, що мені було нудно. Ільхун зателефонував і сказав, що Чон пішов із дому. Я одразу зрозумів, що він до тебе попрямував, тож і попросив Шина проводити. От поганець, я йому влаштую завтра веселий день, — розбурхався історик, вже явно подумки плануючи страту альфи.
– Заспокойся, нічого не сталося, – посміхнувся Техьон і взяв друга за руку. Йому було так приємно усвідомлювати, що хтось так прагне його захищати.
– Розповідай, що він накоїв, поки ви були наодинці? — трохи заспокоївшись, спитав Сондже.
– Він підійшов ззаду і обійняв мене, – відчуваючи, як червоніють вуха, розповів Те.
– І все?
– І… боги, це так соромно, — молодший хотів прикрити обличчя руками, але глибоко зітхнувши, випалив усе, як на духу: — Він помітив мій пірсинг і почав смоктати мочку, масажуючи ту, що без проколу пальцями. Я намагався вирватися, а потім він потягнув мене до провулку, але на шляху я все ж таки набрався сміливості і врізав йому коліном між ніг, і втік додому.
Кім прикрив обличчя руками, нещадно червоніючи та соромлячись. Він чекав будь-чого, але не голосного реготу друга. Від несподіванки Те трохи відсунув руки в різні боки з очей, щоб подивитися на Сондже.
– Ти такий милий, — побачивши реакцію молодшого, ще голосніше засміявся історик. – Айгу, мій малюк такий сором’язливий, – він навіть потягнувся через стіл і помацав омегу за щічку.
– Хьоне, що ти твориш, – зовсім не розуміючи реакції старшого, Техьон відсунувся назад, йдучи від дотиків.
– Я дуже пишаюся тобою, Техьон-а! Ти правильно вчинив із цим малолітнім засранцем!
– Ти справді так вважаєш? – здивувався географ.
– Звичайно! Давно треба було заїхати кудись цьому нахабі! Ти просто розумничка! Не забудь розповісти й Ену про це!
– Це якось незручно і трохи соромно, – розслабившись, відповів Те.
– Чому? Це ж не ти таке витворював на вулиці. Чонгук почав домагатися, ти надавав йому по яйцям. На мою думку, все чесно. Тобі й надалі варто застосовувати цей метод перевиховання, коли він так поводиться, — трохи заспокоївшись, але все ще посміхаючись, сказав Юк.
– Тобто ти пропонуєш мені при кожній зустрічі бити його? – Запитав молодший омега, чудово розуміючи, що це практично нереально.
– А чому б ні? Складно тільки вперше, потім піде як по маслу. Тобі навіть не доведеться вигадувати привід.
– Та ти смієшся з мене, — все ще не вірив географ серйозному виразу обличчя друга.
– Ну, гаразд, — Юк широко посміхнувся. – Бити його не варто, – старший омега раптово став дуже серйозним. — Але словесно знищувати його ніхто не забороняє. Я тебе навчу.
– Я в цьому не сумніваюся, – посміхнувся Техьон.
Так за розмовами пройшов їхній обід і Кім подався на сеанс. Сьогодні він мав піти один, так сказав Лі.
– Я можу тебе почекати, — сказав Юк. – Ні, я впораюся, не хвилюйся і їдь додому, – відповів Те. Все ж таки він не маленька дитина, він впорається. Адже це все для його ж блага.
– Якщо що, ти можеш мені зателефонувати у будь-який час, навіть о третій ночі.
– Я знаю, – Техьон помахав рукою на прощання і пішов до ескалатора.
Він не скаже, що не хвилювався, але все ж таки хотів прийти один. Це додавало якоїсь впевненості у собі. Так, у цій справі, як і в будь-якому іншому лікуванні, підтримка близьких важлива, але прийняття того, що ти можеш сам впоратися, дарує значно більше сил і віри в себе. А омега хотів собі довести, що він сильний! Що він пройде через це!
– Здрастуйте, — привітався географ, коли відчинив двері крамнички.
– Прийшов? — спитав Лі. — Добре, проходь у кімнату і сідай на своє вчорашнє місце, а я поки що закриюся.
Кім кивнув і подався до кімнати. Там було так само темно, як і вчора. Спочатку омега сумнівався, але через кілька секунд коливань знайшов на стіні вимикач і ввімкнув світло. Він трохи погрався з вимикачем і налаштував освітлення так, як це було минулого разу, увімкнув гірлянди і тільки тоді сів за стіл.
– Чудово, – почув омега, через кілька секунд. — Я думав, ти сидітимеш у темряві, або просто стоятимете біля входу, але ти приємно мене здивував. Молодець.
Психолог сів за стіл і так само, як і вчора відкрив свій великий зошит. Він знову почав записувати, доки пацієнт уважно спостерігав за ним. Кім би, може, щось і прочитав, але фахівець писав так, наче це була зашифрована інформація — нічого не зрозуміло.
– Отже, – сказав Лі, коли закінчив і відклав ручку. — Так як учора нам не вдалося виявити першопричини такої твоєї поведінки та деяких психологічних відхилень, я вирішив спробувати кілька методик, але для початку мені потрібно ще якусь інформацію від тебе почути. Ти готовий?
– Так, можемо починати, – кивнув Те.
Йому подобалося, що перед тим, як щось робити, Лі чітко говорив свої плани та питав про готовність омеги. Це дійсно було чудово, давало можливість зрозуміти, чи готовий він до такого виду терапії.
– Спершу скажи мені, ти виконав моє прохання і ігнорував того хлопчика, що поставив тобі мітку? — спитав Лі, дивлячись на пацієнта.
Техьон найбільше боявся цього питання і думав, що старший про це вже не згадає, коли почав пояснювати, як вони працюватимуть. Закусивши нижню губу у спробі стримати збентежену усмішку, омега зробив глибокий вдих через ніс і почав розповідь тихо, ледь чутно:
– Сьогодні я його взагалі не бачив у школі.
– Чудово, – помітивши стан Кіма, Ен продовжив питати. – А вчора?
– Вчора? — перепитав Те, відчуваючи, як починають червоніти вуха. Подякувавши за напівтемряву і трохи відсунувшись від столу, вчитель випростався. – Він зустрів мене біля будинку.
– І?
– І нічого не сталося, — випалив молодший омега, дико соромлячись переказувати вчорашню подію незнайомцю. Було навіть Сондже ніяково говорити, а тут зовсім чужа людина.
– Але ми домовилися говорити тільки правду, — нагадав психолог. — Він чіплявся?
– Він підійшов ззаду і обійняв, а я знову наче заціпенів. Він побачив мій пірсинг і…
– Він чіплявся? – підказав Лі.
Зітхнувши, Техьон все ж таки розповів, низько опустивши голову:
– Він почав цілувати моє вухо, потім смоктати, робити масаж рукою на іншому вусі і захотів мене потягнути в провулок, але я все ж таки вирвався і вдарив його по найболючішому місці.
– Непогано, а потім?
– Я втік додому.
– І після того випадку ти його більше не бачив, — закінчив за омегу Лі.
– Так.
– Тоді, швидше за все, ти знову зустрінеш його сьогодні. Постарайся бути уважним шляхом додому і швидко дістатися. Він злий, може зробити будь-що, аж до викрадення та зґвалтування, — попередив психолог.
– Я б на твоєму місці попросив тебе когось провести, або батьків попросив би зустріти.
– Я не думаю, що це станеться. Він часто погрожує, але далі поцілунків і мітки не зайшов, навіть під час тіч…
– Послухай мене, Техьон-щі, те, що він не зайшов далі, не дає тобі приводу думати, що він ніколи не зробить нічого серйознішого за поцілунок і розпускання рук. До цього ти зазвичай слабко чинив опір у зв’язку з твоєю проблемою, але вчора ти вперше дав йому відсіч і зміг втекти. Я б не був так впевнений щодо того, хто в такому юному віці переслідує молодого омегу.
Кім Техьон нічого не відповів, але слова психолога налякали його. Він мав рацію, але чомусь це й лякало. Що насправді змусило омегу думати, що альфа нічого з ним не зробить, адже він його так боявся стільки місяців? Чому він так безтурботно почав думати.
– Це все через мітку? — спитав Те, обмірковуючи слова старшого та свої відчуття.
– Зокрема, так, але здебільшого через те, що приховала твоя підсвідомість.
На деякий час у цьому маленькому кабінеті запанувала тиша. Географу треба було подумати, а Ен давав йому цей час. Ця коротка розмова дозволила психологу побачити ще одну проблему, що з’явилася зі звиканням до мітки і постійним домаганням малолітнього альфи. А з тим, що вони вже мають і що вони ще не виявили — це погано, дуже погано.
– Давай приступимо до того, що я хотів ще дізнатися, — запропонував Лі.
– Добре, – погодився пацієнт.
– Відповідай гранично чесно, нічого не приховуючи, – нагадав Ен. — Отже, розкажи про свою сім’ю докладніше.
– Я єдина дитина у сім’ї, є тато та батько. Тато раніше працював, зараз займається будинком і перебуває в клубі таких самих омег-домогосподарів. Батько працює, іноді підвозить мене до роботи. Звичайна сім’я.
– Чи є дядьки, кузени? — спитав Лі, знову помічаючи щось.
– Ні, – Техьон трохи задумався.
– Чому так невпевнено? — психолог одразу ж уважно подивився на вчителя.
– Та ні, нічого. І справді нікого з рідні немає. Ми просто ніколи про це не говорили навіть удома, тому я трохи розгубився, — усміхнувся Те, прокручуючи в голові знову це питання. Немає в нього нікого із таких родичів.
– Значить, ти просто не знаєш? — примружившись, спитав Лі.
– Я певен, що нікого немає.
– Тоді тобі завдання на завтра – з’ясувати це. Ідемо далі – дідусі?
– З боку батька є обидва дідусі — чудові люди, але ми рідко до них їздимо, бо живуть в Інчхоні.
– А з боку тата?
– Я їх ніколи не бачив, – чесно відповів Те, навіть не замислюючись.
– Про них теж дізнайся, — попросив психолог, роблячи позначки. – Як часто ти в дитинстві залишався один?
– Я … – Техьон знову запнувся, намагаючись згадати бодай щось зі свого дитинства, омега просидів мовчки декілька довгиї хвилин, але… — Я точно не пам’ятаю, але, здається, я з дуже раннього віку відвідував дитячий садок і часто мене забирали останнім.
– Значить, це було в дошкільний період, — промимрив собі під ніс Лі, але молодший все одно його почув.
– Про що ви?
– Ти багато чого не пам’ятаєш із тих часів, не знаєш, чи є в тебе родичі, чи ти залишався один. Тому я вважаю, що в той час щось сталося.
– Що?
– Щось серйозне, тому твоя пам’ять це блокує, — пояснив психолог. — Розкажи мені ще ось про що…
Вони ще більше півгодини обговорювали шкільне життя Техьона, починаючи з випускних класів і потихеньку повертаючись до початкової школи. Кім чесно відповідав на всі запитання і докладно розповідав усе, що пам’ятав, при цьому бачачи, що психолог зовсім про інше хоче спитати. Те вирішив йому довіритися, тому стримував питання, що рвуться назовні, і виконував усе, що казав йому фахівець.
Лі відпустив омегу за півтори години від початку сеансу. Він дав кілька рекомендацій і знову повторив свої застереження щодо Чона. Техьон пообіцяв, що подзвонить другу і той зустріне його. Він і справді думав набрати Вонхо, але те, з яким виразом вони прощалися вчора, а сьогодні навіть не бачилися, зупиняло молодого педагога.
Те нікому не подзвонив, поїхав автобусом. Було ще світло на вулиці, тож він не боявся Чона. У світлі дня на вулиці той нічого з ним не зробить. Але, незважаючи на впевненість у цьому, омега, вийшовши з автобуса, швидким кроком полетів додому. Вже перед самим поворотом на вулицю він ледве не скрикнув від переляку — перед ним вискочив Шин.
– Ти налякав мене, – видихнувши, сказав Кім.
– Пробач, я просто на тебе чекав і якось, — Вонхо був похмурим і якимось незібраним.
– Ти в порядку? – Техьон захвилювався за друга.
– Так, норм, — ухильно відповів Хосок. – Давай пройдемося і поговоримо.
– Добре, — погодився Те, йдучи за молодший.
Вони пройшли трохи вниз вулицею і опинилися біля дитячого майданчика. Шин повів омегу до крамнички. Вчитель бачив, що той чимось засмучений і весь час думав про це, але сам нічим не міг допомогти, поки альфа йому не розповість усе. Кім почекав кілька хвилин, поки школяр сам набереться сил розповісти.
– Ти ображений на мене? – спитав Вонхо несподівано.
– Ні, з чого це ти взяв? – здивувався Те.
– Вчора я поїхав, не провівши тебе, — нагадав альфа. — Просто я був так засмучений, почувши про тебе і Чона.
– Тобі нема за що вибачатися, Вонхо-щі. Я все розумію…
– Загалом, я прийшов сказати, що я зустрів істинного, — видав Шин, перебиваючи омегу. — Я думав, що зможу триматися від нього подалі, оскільки ми зараз перебуваємо в різних містах і я закоханий у тебе, але… Я б продовжував терпіти і уникати свого істинного. Я знаю, що це можливо… Тільки я розумію, що вже нема чого. Ти дозволив йому поставити мітку і навіть не сказав мені. Ти покриваєш усе, що він робить з тобою, не потребуючи мого захисту, — альфа глянув на Техьона. – Ти не потребуєш мене.
– Вонхо, – пошепки покликав його Те.
– Я довго думав минулої ночі і вирішив його прийняти. Тому й прийшов, щоб розповісти це, доки ти не дізнався від інших. Я гадаю, на цьому і наша дружба закінчиться.
Сказавши це, Шин підвівся на ноги і, не прощаючись, пішов. Техьон відчував, як альфі було боляче і прикро від його мовчання. Кім найменше хотів ображати цього хлопця, але виявилося, що він завдав найбільшого болю. Так, Те не міг дати альфі взаємних почуттів, але так хотів залишитися з ним друзями, близькими людьми. Можливо, таємно, омега навіть віри, що колись зможе покохати Шина. Вонхо добрий хлопець і тепер його так не хотілося відпускати. Відчуваючи провину та смуток, Кім поплентався додому. Він переконував себе, що ще отримає шанс вибачитись перед Шином і спробує залишитися друзями.
– Чого такий сумний? — біля будинку стояв Чон Чонгук.
Кім зупинився, розуміючи, як він утомився за день. Він хотів сказати альфі, щоб той йшов, що він не вчасно прийшов, а потім згадав слова Лі. Насторожившись, Те швидко попрямував до будинку, ігноруючи слова альфи. Він так набрав швидкість, що Чон навіть не встиг нічого сказати, як за старшим зачинилася хвіртка, а потім і двері до будинку.
– Ти сьогодні пізно, — почув Те, коли ввійшов у будинок і притулився спиною до дверей, прикриваючи очі й полегшено зітхаючи. — Втомився, — прошепотів омега і подався до себе.
– Давай недовго і вечерятимемо, — почув він веселий татовий голос.
Техьон вирішив швидко прийняти душ і змити осад цього дня, щоб у позитивній розслабленій обстановці провести залишок вечора з рідними. Після душу омега переодягся у свої улюблені домашні широкі чорного кольору шорти практично до колін та м’яку бежеву футболку.
– Що в нас сьогодні на вечерю? – Запитав Те, виходячи до батьків.
– Сину, чому ти не сказав, що у нас будуть гості сьогодні? — почув він запитання від тата хвилюючим тоном.
– Які гості? — Те підняв погляд і зустрівся з чорними усміхненими очима.
– Привіт, Техьон-і, — привітався з ним той, кого він зовсім не очікував побачити сьогодні вже точно! у своєму будинку так тим більше! – Чон Чонгук – власною персоною.
Додати до улюблених