фелікс із самого дитинства мріяв танцювати на величезній сцені, бачити захоплені погляди, які звернені тільки на нього, приймати теплі слова від публіки та сонячно посміхатися фанатам. його мама завжди підтримувала улюбленого сина, водила по гуртках, віддавала на майстер-класи, і просто була поруч, коли ластовитий хлопець опускав руки.
-ліксі, я тебе записала на танці в студію, – місіс лі тихенько відчинила двері і пройшла в кімнату до сина, після сівши до нього на ліжко. — почитала відгуки і там дуже добрі хореографи, вони брали участь у всіх світових змаганнях. — натхненно продовжувала вона. – тим більше, студія в 10 хвилинах ходьби від нас.- по-доброму посміхнулася мама.
– мааам, дякую велике, – лі молодший намагався непомітно стерти сльози, що виступили в куточках очей. – коли перше заняття? — сонячною посмішкою посміхнувся він і стиснув маму у своїх обіймах.
– тихіше тихіше, ліксі, задушиш мене. – вона сміялася так дзвінко, що лі сам не помітив як задивився на її щасливе обличчя. а коли фелікс її відпустив, вона продовжила
– спершу потрібно пройти прослуховування, а потім вони оберуть відповідних кандидатів. наступної суботи вони чекають на тебе в студії. – вона взяла личко ліксі і ласкаво поцілувала у скроню, прошепотів тихо на вушко
– я знаю, у тебе все вийде, сонечко
сонечком називала його лише мама і це його завжди заспокоювало. зібравши всі речі у свою улюблену сумку, він сів за уроки з посмішкою до вух. фелікс любить робити домашнє завдання під музику, навіть якщо мама йому весь час каже, що він відволікатиметься.
тиждень пройшов дуже швидко, і лікс з жахом помітив, що вже завтра має бути на прослуховуванні. всю ніч він то засинав, то прокидався, і весь час нервував через те, чи пройде він відбір чи ні. вранці мама приготувала його улюблені млинці, щоб підбадьорити.
-я все мам! — крикнув фел мамі й вибіг з хати.
він помітно нервував, тому вирішив написати своєму найкращому другові чану
ліксі 10:33
хай, я йду на прослуховування і сумніваюся в тому, що пройду. в інеті почитав, виявилося, що це елітна школа мистецтв, і там навчалося багато відомих танцюристів О.о.
чані-хьон 10:35
бро, ти серйозно? та ти айдол, танцюєш як боженька. і я готовий посперечатися з будь-ким, хто скаже що це не так ~(꒪꒳꒪)~
ліксі 10:36
я не айдол (눈‸눈)
чані-хьон 10:37
давай іди, я в тебе вірю, розкажеш як все пройшло)
фелікс поклав телефон у кишеню сірих спортивок та побачив перед собою багатоповерхівку. от відразу на ресепшені і загубився, йому нічого не залишалося, крім як…
– вибачте, а де проходить прослуховування?
хлопець, що сидів за стійкою, підняв на нього крижаний погляд і лікс мимоволі стиснувся.
-як тебе звати? -холодно відгукнувся хлопець
-лі фелікс. -сказав попелястий хлопчина майже пошепки
-кім синмін, приємно познайомитися, я проведу тебе. -з усмішкою на обличчі промовив темноволосий, ніби й не було того холодного пронизливого погляду.
– і мені приємно познайомитися.
студія знаходилася на 15 поверсі, це фелікс запам’ятав, бо до моторошного боявся висоти. вийшовши з ліфта, вони почули як голосно грала музика з колонок, помилитися дверима було дуже складно.
– успіхів, твій ”суддя” хван хьонджін. — темноволосий хлопець зробив лапки руками на слові суддя і вийшов.
лі довго стояв поруч із дверима і набравшись сміливості постукав, природно ніхто його почув через дуже гучну пісню. попільноволосий відчинив двері і завмер на місці. він побачив, що обличчям до дзеркала танцював високий і дуже привабливий хлопець з таким же фарбованим волоссям, як у нього самого, він естетично вигинався в потрібний момент пісні. його рухи були чіткими, впевненими, але водночас він ніби літав у повітрі. помітивши ворушіння поруч із дверима, цей хлопець обернувся і вимкнув музику.
-я хван хьонджін, можеш кликати мене просто хьонджін. я учасник групи та за сумісництвом хореогаф. – він простяг руку для рукостискання і лі її ніяково накрив своєю маленькою долонькою.
– я лі фелікс, можна просто фелікс.
-привіт, лі. ти не місцевий? ім’я іноземне, ти не вважай за нахабство, просто цікаво. — усміхнувся чарівно хван.
– так, я з австралії. — а сам Фелікс не зміг стримати усмішку у відповідь, на його щічках з’явився чарівний рум’янець.
– ухти, ти, до речі, прийшов рано, тому можемо потанцювати якщо не терпиться. вибрав пісню? чи під нашу імпровізувати будеш? – старший підморгнув йому і впевнено пройшов до колонок, поки сам фелікс ніяково м’явся в центрі
-я в принципі прийшов зі своєю, але хочу під вашу спробувати. — несміливо відгукнувся сонячний хлопець трохи зніяковівши.
старший мовчки ввімкнув свій трек і сів поряд із колонками, бажаючи спостерігати за кожною емоцією на обличчі цього ластовитого хлопця.
музика плавно заповнювала весь простір залу, поки лі стояв у центрі і вслухався у кожен біт, кожен акорд, що заповнював його розум. і як тільки пісня закінчилася, молодший охоче глянув на хвана і кивнув, давши цим знак, щоб той ще раз увімкнув музику.
коли пісня зазвучала вдруге, фелікс почав рухатися. він рухався елегантними, м’якими, невагомими рухами, на приспіві вони стали різкими, швидкими, уривчастими і хьонджін навіть розплющив рот з подиву, але продовжував стежити за кожним рухом, що зачаровує. коли мелодія закінчилася, той підвівся і заляпав у долоні, поки лі намагався віддихатися.
– чому ж ти раніше до нас не прийшов, ти. ти був чудовим. -і старший трохи підстрибнув на емоціях
-ааа…. дякую? — з палаючими щоками, чи він нагрузки чи від коментарів, промовив фелікс
– я без сумніву візьму тебе в команду, подивишся на інших учасників або підеш додому? — на останніх словах хьонджін якось враз засмутів, що й помітив лікс.
– я залишусь. тут є душ? або хоча б туалет щоб вмитися. -ліксі відкидав мокрі пасма волосся і дивився на хьонджіна так… владно?.. чи йому здалося?
– аа.эм.налево перші двері. – трішки запнувшись відповідає хьон і проводжає поглядом його до самих дверей. і фелікс пішов би, якби хьонджін його не гукнув. -фелікс! можу взяти твій номер? — чарівно посміхнувся той.
разом з феліксом пройшли ще 2 хлопці – лі мінхо та ян чонін. хьонджін сказав приходити в понеділок і тоді він познайомить їх із рештою учасників. лі біг додому, попутно кричачи в слухавку своєму кращому другові, що його взяли.
понеділок йшов дуже нудно і лі не міг сидіти на місці від передчуття нового заняття з симпатичним «хореоГрафом». так назвав його лікс у листуванні з чаном. фел же всю неділю лежав і дивився на аватарку сторінки хьона, на ній був зображений він у навушниках і телефоном у руці ніби записував трек і лі поставив собі за мету запитати про це при наступній зустрічі, адже вони начебто спілкуються як друзі?
фелікс не міг сказати точно, що ж він відчуває по відношенню до старшого. з одного боку, він цікавиться ним через те, що хьон нічого про себе і не сказав, ніби залишався загадковим принцом, а з іншого, лікс хотів доторкнутися до його волосся або банального обійняти. з такими думками він і не помітив як пройшли уроки в школі і тільки після закінчення останнього заняття до нього підійшов його найкращий друг
-лі, лікс, фел, фелікс! -останнє він майже прокричав ліксу на вухо.
-а? що ти від мене хочеш. – невдоволено почав лі, а потім пом’якшав. – вибач, мені сьогодні на тренування, тобі доведеться піти без мене додому.
-ти весь день ходиш темніше хмари, щось трапилося? — стурбовано запитав чан, поклавши свою руку на плече друга.
– начебто нічого такого, але якось боюся йти туди, раптом я відставатиму від усіх своїм рівнем.
-хеей, я ж тобі казав, тобі б в айдоли ейбогу. ти танцюєш краще за всіх моїх знайомих.
-ти не знайомий з танцюристами.-відрізає лі, і тільки потім до нього доходить.
Настає незручна пауза, а потім обидва заходяться в істеричному сміху.
відразу після школи фелікс біжить у студію, йому так не терпиться опинитися там знову. за стійкою реєстрації все той же синмін, як тільки лі з’явився в полі зору кіма, він відразу почав посміхатися заряджаючись від сонечка фелікса. цього разу синмін не проводжав лікса, сказавши, що він сам обов’язково впорається і помахав рукою.
фел піднявся на ліфті, а коли вийшов у коридор, не почув ні гучної музики, ні гучних розмов.
ні-чо-го.
лікс на хвилину запанікував, навіть обернувся щоб перевірити на той поверх піднявся, але він виявився вірним. і знову ці двері перед якими складно зібрати в собі всю впевненість і постукати. як раптом двері різко відчиняються, а задумливий фелікс в мить виявляється на підлозі і тримається за забите обличчя. а з дверей виглядає ніхто інший як сам «хорео граф хван черт тебе побрав хьонджін»
-фелікс! -він спритно виявився поряд з трохи ошаленим ліксом. -де болить? я мабуть тебе сильно вдарив, вибааач. -фел зробив спробу встати рівно, але в нього завертілась голова і він трохи похитнувся в бік. хван швидко зреагував, схопив його впоперек спини і трохи спер на себе.
-пробач мені, фелікс, пробач будь ласка. – хьонджін справді виглядав… стурбованим?..
-та годі тобі, дрібниці.- відмахнувся лі і спробував вивернутися з імпровізованого захоплення хвана, але останній його не відпускав, міцно обіймаючи. хьонджін відчинив двері і обережно повів фелікса в зал, посадивши потім на підлогу, а потім кудись пішов. у дзеркалах він нарешті за день побачив своє відображення: втомлений погляд, червоний забійний ніс, скуйовджене попелясте волосся, яке колись було в хвостику на потилиці.
поруч звідки не візьмись з’явився хван з кригою в одній руці, а в іншій рушник, він обернув пухнастий рушник навколо льоду і приклав до мініатюрного носика лі, на що останній трохи насупився. і хьонджін знаходив це таким милим.
-вибач, як я можу спокутувати свою провину? — сказав сумно хьон
– хьонджін, це справді дрібниці, таке буває в житті, особливо в моєму, так що забудь. – він спробував усміхнутися, але обличчя звела біль і він трохи прошипів.
-ну ну, ти чого, я ж бачу, що тобі боляче, чому не кажеш правду? -хьон справді виглядав схвильованим. -ти як? зможеш іти? якщо ні, я покличу синміна, він не раз надавав мені першу медичну.
-я зможу йти, дякую за занепокоєння, але мені правда краще. -де всі? я думав, що запізнився. -він почухав потилицю вільною рукою.
ти не спізнився, ще годину до тренування, я, звичайно, у захваті, коли танцюристи приходять заздалегідь, але не на стільки ж. -хьонджін м’яко посміхнувся такому милому сонечку, що зараз сиділо поруч із ним. — хоча незабаром мають підійти джисон та чанбін.
-ми тут! -хором сказали соні~ та біні~
хьонджін підвівся з підлоги і підійшов до друзів, потиснувши їм руку. чанбін був невисокий, але міцно складений, можливо, ходить у спорт зал.
хан же виглядав супер мило, у нього були щічки ніби у хом’ячка, супер приваблива посмішка і сам він був трохи вищий за чанбіна.
-ем, привіт, я хан джисон, а ти?.. – той самий хом’ячок присів навпроти нього і простяг руку при цьому чарівно усміхаючись.
-фелікс, приємно познайомитись. — він потиснув простягнуту руку і повернувся у бік біна. — а ти чанбін, так? -той кивнув і теж трохи посміхнувся.
-фелікс, тобі краще? танцювати зможеш? – старший не відставав зі своєю турботою.
-все добре, я як новенький.- ніс трохи болить, але лікс цього не скаже. як добре, що бін і соні пропустили це повз вуха і не стали ні про що їх питати.
поки хлопці розминалися, хьонджін спостерігав за феліксом, щоб його підстрахувати у разі чого. гаразд, хьонджін визнав, не тільки щоб його підстрахувати, а й просто хоче більше часу проводити разом. джіні давно вже усвідомив, що він нетрадиційної орієнтації, а ось лікс не виглядає як один із них, чи зовнішність оманлива?
хьон плескає в долоні привертаючи увагу всіх присутніх
-хочу сказати вам, що у нас ближче до зими заплановані виступи: загальне, пара та четверо. як вибиратимемо?
– давайте як і завжди, за допомогою папірців та рандому. — озвався джисон—окей, тоді все на паперах пишемо свої імена і кладемо сюди
методом рандому на рулетці вони визначили хто танцюватиме в парі, а другого вибирав за папірцями. хьонджін підійшов до столу, де лежали листки з іменами, відчував, що його тягне до одного листка. це була чиста випадковість, ніхто не міг би передбачити, що фелікс опиниться в парі з хьонджіном.
— чиє в тебе ім’я? -запитав чонін, заглядаючи в папірець старшого
— фелікс. — сказав він з таким здивованим обличчям, що лікс не стримав смішку, так весело повзли вгору брови старшого.
-тоді, сьогодні ми ставимо спільний танець, потім я працюю з феліксом, і потім ставлю номер для вас чотирьох.
за словами чанбіна, він за рік у залі так не займався, як сьогодні відпрацював. хьонджін ніяк не очікував, що лікс допомагатиме вигадувати зв’язки, за ліксом пішов чонін, мінхо, джісон і останнім вніс свій шарм чанбін.
-ми попрацювали на славу. – хьон сходив до кулеру і зараз ніс 6 стаканчиків холодної води. -повторимо ще раз? нам потрібно зняти, щоб ви могли самі вчити вдома.
пихкаючи, обурюючись, але вони зняли це відео. хьонджін раз у раз кидав на лі погляди, і думав про себе, що він точно сонце, що танцює. невідомо чим лікс тоді думав, але в момент підтримки з хьонджіном він показав серце в камеру і тицьнув пальцем на джіні. поки хлопці перевдягалися за вікном почалася злива.
– хей, там дощ. -несподівано для всіх сказав мінхо
-на першому поверсі стоять парасольки, я зараз подзвоню кіму і спитаю скільки їх. -і хьонджін відійшов трохи щоб зателефонувати. -він сказав, що там їх 3 штуки, якщо ми розділимося по двоє, то нам вистачить, хто де живе, щоб було зручніше йти.
вони розбрелися парами, один фелікс нікуди не вписувався, він живе зовсім в іншій стороні. і залишався джіні якому в інший бік, тому фелікс уже готувався промокнути, як тут…
-хей.- хьонджін торкнувся його плеча. -давай я тебе проводжу. — обеззбройливо посміхнувся той.
-тобі ж зовсім в інший бік, а мені тут спокійним кроком 10 хвилин, а бігом всі 5. -лікс почав виправдовуватися, поки старший закривав студію.
-я ж сказав, що проведу тебе, тим більше я все ще почуваюся винним перед тобою за інцидент із дверима. -хьон зробив сумну моську, що фелікс не зміг відмовитись.
вечір. дощ. одні навушники на двох. дві руки на парасольці. і б’ються в унісон два серця.
-фелікс, я відчуваю, що маю тобі сказати про це… – почав обережно хван, – ти мені подобаєшся більше, ніж друг, і я зрозумію, якщо не захочеш зі мною спілкуватися та інше, але я.
лікс не дав йому домовити, і накрив своїми губами теплі, м’які губи хьонджіна. його губи були зі смаком полуниці, а волосся, в яке лі запустив свою маленьку долоню, пахло бузком. і фелікс буквально танув від цих акуратних дотиків хьона, ніби він боявся, що це міраж або його уяву. коли в обох закінчилося повітря в легенях вони відсторонилися, але все ще знаходилися в міцних обіймах один одного стоячи під зливою, тримаючи одну парасольку на двох, і чуючи серця, які б’ються в унісон.
-хван хьонджін, ти складеш мені честь і будеш моїм хлопцем? — з іскрою в очах спитав лікс.
-як же я можу відмовитися. — і знову втягнув у мокрий вимогливий поцілунок.
✧✧✧✧✧✧✧✧✧✧✧✧✧✧✧✧✧✧✧✧✧✧✧
-ти можеш викластися на всі 100? у нас виступ на носі. -твердить старший по забавному хмуривши брова
-не хвилюйся, ми блищатимемо. — сказав хлопчик поцілований сонцем. він підійшов, узяв обличчя хвана у свої ручки і поцілував у складочку на лобі. -ми обов’язково займемо перше місце, я тобі обіцяю, а на сьогодні, думаю достатньо, підемо додому. там, до речі, дощ, як у наш перший поцілунок, пам’ятаєш?
— звичайно, сонечко.
Додати до улюблених