Від автора:
Щодо сексуальних сцен. Вони тут є, але їх детального опису ви не побачите. Та і загалом їх буде не багато. Фанфік не про секс. Це є тільки його певною частиною, чи шо.
Не знаю, як це на цьому сайті заведено, але чекаю відгуки у коментарях. Якщо є питання, туди ж задавайте.
У фанфику я буду використовувати трохи незвичне позначення. Тильдою (~) я позначатиму думки ГГ.
******
10 років минуло з того часу, як Бесідка випустила Скайрім. Досить великий термін, а в цю гру досі грають мільйони фанатів. І я один із них. Так, я люблю й інші ігри теж, але Скайрім міцно зайняв окрему поличку… ні… швидше за все стелаж у моїй душі. Так, косяків у ньому багато, графоній та анімації не найкращі, та й сама гра технічно невблаганно застаріває з кожним роком, але яка різниця? Тим більше, що багато недоліків покривають моди, яких у мене під 2 сотні.
Спочатку я грав на збірці від Рекасту (хто знає, той знає). Однак згодом, коли мені захотілося докинути кілька інших модифікацій, я зрозумів, що ця збірка збалансована і додаткові моди погрожують взагалі її заруїнити. Та й було багато всякої фігні, яка мені нафіг не була потрібна. Наприклад, моди, у яких використовуються репліки з іншомовною озвучкою. Це робить естетичний дискомфорт. В кінці кінців, було вирішено зібрати власну збірку, яка, може, не була такою стабільною, як Рекаст, зате крутіша для мене і в графічному, і в геймплейному планах. Разом з цим було вирішено, що вистачить мені грати за підкачаного хлопця, настав час пограти за сексапільну дівчину. Тим більше що цьому сприяли тіло CBBE, Race Menu та інші приємні плюшки. Навіть фізику волосся та інших важливих частин тіла підкотив. Після тижня мук із різними багами, глітчами, вильотами тощо, я зібрав Скайрім, наближений до гри моєї мрії (ну, плюс-мінус з купою нюансів), а потім ще й допилював це все. Яке ж задоволення запустити плід своїх старань, пограти в нього, подивитися, що ти туди накалапуцав… а потім забити на гру місяця на 2-3 просто тому, що втомився все це збирати.
Забув ще згадати. Гравець я своєрідний. У багатьох іграх найбільше мене цікавить не лише геймплей, а й сюжет. Та й заходжу я в них не для того, щоб програвати кожному першому зустрічному NPC. Тому я або використовую низькі рівні складності або чити. Не можу я отримувати задоволення від гри, якщо грати в неї доводиться як у Dark Souls, постійно програючи та повторюючи одні й ті самі битви десятками разів. Люблю нагинати, так би мовити. Хоча складнощі, у розумних мірках, теж потрібні та важливі. Інакше інтерес випарується. З цієї причини я не використовую всіх читів, що під руку трапляться. Тільки по мінімуму і тільки якщо це реально потрібно в конкретній грі для отримання від неї задоволення. У Скайрімі я завжди використовую лише 2 чити: tgm (безсмертя персонажа + зняття ряду інших обмежень) і setessential 1 (безсмертя NPC). Іноді використовував і інші, але це було зумовлено багами гри, які без них не вирішити.
У житті в мене, у принципі, також усе було нормально. Задротом не був, хоч і друзів у мене було небагато. Навчався добре, стипендію отримував, займався своїми хобі. Хоча все одно багато чого не вистачало. Ось буває так, що в тебе купа ідей, купа всього, а реалізувати це ти не можеш. Реальне життя, воно також як гра. Тільки рівень складності варіюється від середнього до хардкора, купа будь-яких дебафів, які важко виходить перекривати бафами (і то, не завжди) і повну відсутність читів. Вірніше, можливо, вони і є, але я не знаю навіть, чи потрібна консоль для їх введення.
Думаю, ви вже здогадуєтеся, до чого йде ця розповідь і вже чекаєте чергову унікальну розповідь про магічну вантажівку, яка відправляє людей прямо в інший світ (анімешники зрозумують). Однак тут я навіть з ліжка не вставав. Як у тих мемах, засинаєш, розплющуєш очі і виявляєш себе в одному з возів імперського конвою зі зв’язаними руками і в компанії інших в’язнів. Тільки напису “The Elder Scrols V: SKYRIM” немає. І багів з конями, що б’ються в конвульсіях, та літаючими возами немає. Та й взагалі графоній реалістичніше нікуди і ти прямо своєю дупкою відчуваєш кожну потенційну скалку в лавці. Перші думки дуже логічні для людини, яка за своє життя переглянула досить багато аніме і фільмів, де персонажі виявляли себе в трохи нетипових для себе ситуаціях.
~ Де я, блять!? Так. Спокійно. Або я сплю, або я реально в Скайрімі. Перший варіант цілком собі реалістичний. Мені й не така дичина снилася. Деякі сни взагалі такі були, ніби я фільми дивився зі своєю особистою участю. Ось тільки там я не усвідомлював, що мені все сниться і що я взагалі звичайна людина, а подій, територій і людей, що оточують мене, фізично бути не може. Так. Гаразд. Ок. Зупинимося поки що на другому варіанті. Тепер, хто я? Зважаючи на те, що навпроти мене сидить людина, яка дуже нагадує мені Ралофа, я Довакін. Або швидше… – тут я опустив голову на свої груди, які були дуже шикарними. Лахміття чудово відкривало вид на мій (!) бюст. Ну, принаймні зверху.
~ Ок. Довакінша, значить. Якого дідька? Хоча з іншого боку, завжди було цікаво побувати у жіночому тілі. Зважаючи на все, я опинився в тілі, яке створив, коли востаннє робив персонажа. Сподіваюся, у мене немає тієї проблеми з різницею текстур голови та тіла, через яку на шиї виднівся шов. Інакше буде виглядати, ніби мені відтяли голову і пришили її до трохи іншого тіла. Потрібно буде потім поглянути на себе в якесь дзеркало чи хоч би річку. У грі я міг би вигляд від 3-ї особи включити. Було б зручно. Дореечі. Я ж альтмер, правда? Відтінок шкіри трохи жовтуватий. Швидше за все, дійсно альтмер. Такого персонажа я й створював. До речі щодо персонажів. А Ралоф не погано перетворився на свою надреалістичну версію. Взагалі, цікаво подивитися на різних персонажів. Особливо на тих, чиї моделі я вибирав сам. Сподіваюся, баги з гри не збереглися. А то після останнього допилювання збірки, у мене Ралоф взагалі зник. Він ніби був, але його не було видно. І з якимось ще персонажем проблеми були. А ще прив’язане до чогось в іншому кінці світу волосся у пари з них… А як решта виглядає?
Я озирнувся і побачив Локіра та Ульфрика. Так само, як і Ралоф, вони виглядали більш ніж реально. Позаду воза я побачив Хадвара. Він був у броні, схожій на ту, якою його наділив один із модів.
– Гей ти, не спиш? – сказав Ралоф. – Ти порушник кордону, га? Треба ж тобі було налетіти прямо на імперську засідку. Вони і нас зловили і злодюгу цього.
– Прокляті Плащі Бурі. У Скайрімі було тихо, поки вас сюди не принесло і Імперії ні до чого не було діла. – обурився Локір. — Якби вони вас не шукали, я зараз вкрав би того коня і чкурнув у Хамерфел.
Локір, як і було у грі, обернувся до мене.
– Гей ти, нам тут не місце. Це за Плащами Бурі Імперія полює.
– Ми зараз усі брати та сестри за долею, злодюга.
– Ану всі замовкли! – крикнув імперський солдат, який керував возом.
~ Ну поки все йде чітко як у грі. Далі нас відвезуть у Хелген на плаху, там підуть за списком… Так Локіра ж застрелять. Чи може попередити його, щоб не робив необдуманих дій? Якось нема в мене до нього неприязні. Навіть шкода трохи. Аж раптом цей світ справді реальний і не обмежений прописаними алгоритмами?
– А з ним що не так, га? – Локір повернувся до Ульфріка.
– Притримай язика. – сказав Ралоф. – Перед тобою Ульфрик Плащ Бурі, справжній король Скайріма.
– Ульфрик? Ярл Віндхельма? Але ж ти ватажок повстання. І якщо тебе схопили… О боги, куди нас везуть?
У цей момент я вперше зміг побачити справжні емоції на обличчі скайрімського персонажа. У цій ситуації страшний переляк.
– Я не знаю, куди нас везуть, але… Совнґард чекає.
– Ні. Не може бути. Я сплю. Я сплю!
~ Що ж, хлопче, на жаль, ти, як і я, швидше за все, не спиш. Та й доля в тебе не завидна. До речі. А якщо я раптом реально тут гигну, то я зможу повернутися до останнього збереження?
– Гей, конокрад. А ти з якого села? – звернувся Ралоф до Локіра.
– Тобі то що?
– Останні думки норда завжди повинні бути про домівку.
– Рорікстед. Я… Я з Рорікстеда.
– Вітаю, генерале. Кат вже чекає. – крикнув воротар, щойно генерал Тулій, який очолює колону, наблизився до воріт Хелгена.
– Добре. Покінчимо з цим! – відповів Тулій.
– Шор, Мара, Дібелла, Кінарет, Акатош! Боги, будь ласка, допоможіть мені! – благав усім богам, яких він згадав, Локір.
~ Хм… Пам’ятаю одну теорію, що сам Акатош почув ці благання і завдяки цьому Алдуїн напав на Хелген, перервавши страту. Щоправда, він трохи запізнився. Та і взагалі доволі дивне рішення. Хоча, може бог вирішив вбити кількох зайців одним пострілом? Що ж. Одного зайця таки вбили.
– Дивись. Генерал Тулій, військовий намісник. – сказав Ралоф, як тільки наш воз в’їхав до Хелгена. – А з ним, схоже, талморці. Прокляті ельфи. Напевно, це все вони підлаштували.
~ О. А ось і мої нові побратими, так би мовити. Дореечі, на рахунок талморців. Я ж коли проходив Скайрім, був у їхньому посольстві та знаходив одну цікаву книженцію. Втім, гаразд. Не буду про це. Вдам, що не в курсі, а то мало чого.
– Це Хелген. – сказав Ралоф і, на мій подив, на його обличчі з’явилася усмішка. Чи то я ніколи її не помічав, чи то через двигун гри її не було видно. – Був я якось закоханий в одну дівчину з цих країв. Цікаво, Вілод ще варить мед з ялівцевими ягодами? Коли я був хлопцем, мені здавалося, що немає нічого безпечнішого за імперські фортеці. Смішно.
~ О. А ось зараз буде та сцена з малим, якого відправили до будинку. Як добре, що, чи завдяки модам, чи завдяки реалістичності світу, діти виглядають нормально, а не як колоди. Як взагалі вийшло, що Бесідка так дітей зовнішністю обділила? До речі. Ми ж під’їжджаємо до місця страти. І я тільки зараз помітив, що фортеця з селом стала значно більшою. Схоже, ігрові умовності у вигляді невеликих розмірів поселень покинули цей світ. Напевно, з чисельністю населення Скайріма та солдатів у битвах так само. Швидше за все, навіть персонажі стали унікальними, а це означає… Ух яке ж залізо знадобилося б, щоб хоча б наблизитися до такого рівня гри. Неймовірні навантаження що на ЦП, що на відюху. Капець, про яку фігню я зараз думаю. Мене так-то страчувати збираються і хрін зрозумій, чи піде все так, як було в грі. А ще я не врахував одну детальку. Мені ж скоро треба буде балакати. А ще тепер я дівчина. Це означає, що я повинен звертатися до себе в жіночому роді, щоб ненароком не викликати когнітивний дисонанс у оточуючих, і придумати собі ім’я. Як же мені назватись? Аурелія? Ні, стоп. Паршивий варіант. По-перше, це ім’я не підійде, а по-друге, воно належить персонажу одного фанфіка. Теж по Скайріму, до речі. Та й сюжетець там був такий, що хоч я і симпатизував… симпатизувала цьому персонажу, не факт, що мені б хотілося випробувати на собі абсолютно все, що там з нею трапилося. Хоча від двох сексуальних дівчат, пов’язаних зі мною душею, та пари інших деталей, я не відмовився б… так. Стоп. Ім’я, ім’я, ім’я. Потрібно щось, що гармоніювало б з цим світом і з моєю новою расою. Альфіна? Ні. Астольфо? Блять! Який нафіг Астольфо? Ельвіра? Ні. Ельфіна? Банально. Так. Яке жіноче ім’я мені подобалося? Хм… Катя… Катерина… Катріна! Точно! Це підійде. Хм… А прізвище? Якось не кошерно з одним лише ім’ям.
– Чому ми зупинилися? – спитав Локір.
– А ти як думаєш? Приїхали. – відповів Ралоф.
~ Йоханий бабай. Гаразд. Не довго думатиму. Візьму за прізвище ім’я, яким персонажа підписував.
– Ходімо. Не змушуватимемо богів чекати. – сказав Ралоф як би всім, але обернувшись саме до мене.
– Ні. Стривайте. Ми не повстанці. – сказав Локір, вилазячи з воза, на що йому відразу прийшла відповідь Ралофа.
– Зустрінь смерть з гідністю, крадій.
~ Так. А ось і мій шанс спробувати трохи змінити сюжет.
– Спробуй тільки не чудити нічого. Гірше буде. – сказала я Локіру.
~ Ухти. А у мене дуже гарний голос. Хоча хто його знає, як мій голос чують інші.
– Та куди вже гірше? – сказав Локір. – Скажи їм правду. Ми не з тобою. Це помилка. – сказав він Ралофу.
~ Опа. Він видав нову фразу. Схоже, все ж таки якось та працює.
– Коли викличемо, зробіть крок уперед. – сказала імперський капітан таким же спокійним тоном, як у грі. – По одному.
– Ох і люблять імперці все робити за списком. – сказав Ралоф, останнім злазячи з воза, після чого Хадвар почав перераховувати.
– Ульфрик Плащ Бурі, ярл Віндхельма.
– Я пишаюся тим, що служив тобі, – ярл Ульфрик. – сказав Ралоф навздогін до Ульфрика, що виходить зі строю.
– Ралоф із Рівервуда. – прочитав Хадвар і почекав, поки той піде до інших засуджених. – Локір із Рорікстеда.
– Ні! Я не повстанець! – вигукнув Локір точно, як і в грі. – Ви не маєте права!
– Стій! – крикнула капітан навздогін Локіру, що вже пробіг повз неї.
~ Ось же дебіл. Я ж тебе попереджав-ла. Потрібно якось швидше звикнути до нової ґендерної ролі, бо реально сконфужусь.
Капітан скомандувала лучникам і ті цілком передбачувано підстрелили Локіра.
– Хто ще хоче сперечатися? – сказала капітан сторожі, повернувшись до в’язнів. Хоча, власне, крім мене в цьому строю нікого й не лишилося.
– Стривайте. Гей ти, крок уперед. – сказав Хадвар, звернувшись до мене.
~ О. У цей момент у грі підрубується редактор персонажа. Сумніваюсь, що він зараз врубиться. Потрібно себе якось ідентифікувати, так що ось у нагоді придумані ім’я та прізвище.
– А хто ти? – спитав мене Хадвар, як тільки я наблизилася до нього.
– Катріна Фенікс.
~ Боже, як же класно звучить мій голос.
– Ти не з талморського посольства, високий ельф? Е-е, ні, звичайно ні. – сказав Хадвар цілком очікувану фразу. – Капітане, її немає у списку.
– У прірву список! Давай її на плаху.
~ Ах ти ж сука фрігідна. Як же, блять, мене бісить цей момент. Добре, що напад на Хелген вона не переживе. Розробники її навіть імені не удостоїли.
– Мені дуже шкода. Ми повернемо твої залишки на острів Саммерсет. Іди за капітаном. – сказав Хадвар знову очікувану фразу. Але на цей момент я знову розглянула емоцію. Він справді був засмучений рішенням капітана.
~ Шкода, що він так і не наважився відстояти свою думку. Хоча хто його знає. Може у них у Легіоні реально найсуворіша субординація. Того дивишся, знаючи цю дамочку, і його під сокиру кинула б.
Як і належить за сюжетом, я пішла за цією капітанкою. Ну і я, нарешті, помітила, що трохи вище за інших. Десь на третину чи половину голови. Таким персонажа я й створювала. Ну а ще мені стало трохи простіше називати себе в жіночому роді. Зараз можете сказати “Ууу. І півгодини не минуло, а він уже змирився з тим, що баба. Може ти і не був мужиком?” Ну, точно хтось так скаже. І так, я надто молодий, щоб називати мене мужиком. У моєму розумінні, мужик – це людина десь уже років за 30. Та й залежно від зовнішності. Мужиком в цьому розумінні мене не назвеш. Я підходжу… підходила під термін “хлопець”. І взагалі, справа ваша. Особисто я волію відповідати своїй ролі. Звертатися до себе в чоловічому роді, будучи дівчиною, було б дуже дивно. Та й знову ж таки, не вистачало ще видати щось таке під час розмови. Краще звикнути одразу.
– Ульфрик Плащ Бурі. Тут у Хелгені тебе хтось кличе героєм. Але герой не використовуватиме дар голосу щоб убити короля і узурпувати трон. – Сказав генерал Тулій, у відповідь на що Ульфрик лише щось промимрив. Рот у нього був зав’язаний. Ну а Тулій продовжив.
– Ви розпочали цю війну і занурили Скайрім у хаос. А тепер Імперія віддасть вам за заслуги і відновить мир.
Після цієї промови пролунав дивний шум, і я зрозуміла, що Алдуїн прибуде чітко за розкладом. Усі озирнулися.
– Що це було? – Сказав хтось праворуч від мене.
– Нічого. Продовжуй!
– Так, генерале Тулію. – сказала імперський капітан і обернулася до жриці Аркея. – Підготуй їх до останнього шляху.
– Нині ж, довіряємо ми душі ваші Етеріусу. І нехай прибуде з вами…
– В ім’я Талоса могутнього замовкни і давай до діла. – перебив жрицю рудоволосий в’язень і широкими кроками пішов до плахи.
– Я що, весь ранок чекатиму?!
Після цієї фрази капітан підійшла до в’язня і, як ведеться, штовхнула його до… як назвати цю штуку? Не хочу постійно повторювати “плаху”, а слово “пеньок” тут не підійде. У процесі цього він видав ту саму крилату фразу.
– Мої батьки усміхаються мені, імперці. А ваші усміхаються вам?
Після цих слів кат замахнувся і професійним ударом відсік голову рудоволосого.
~ Ухти ж. У Скайрім часто грають діти. Побач вони це в дитинстві в такій деталізації, хто знає, яка б у них викотилася реакція на голову, що викочується в ящик, і кров, що бризкає з шиї. Стоп. Це ж мені тепер над його казанком треба прилягти. Так собі видовище для такої тендітної та вразливої дівчини, як я. Адже мені ще такі самі черепушки самій трощити треба буде.
– Жив без страху та помер без страху. – видав ще одну крилату фразу Ралоф.
– Далі! Високий ельф! – вигукнула капітан, після чого знову почувся дивний гомін.
– Наступний, кажу!
– Іди до плахи. Твоя черга. – сказав Хадвар.
~ Куди подівся твій жаль? Ну ок. Ось ми й дісталися ключового повороту. Сподіваюся, все пройде як слід і мені не рубануть голову. Цікаво, чи можна тут підрубати tgm?
Я підходжу до ката, опускаюсь на плаху. Шиєю я відчула ще теплу кров рудого. У ящику лежала його голова. Її так і не спромоглися звідти прибрати. Ось кат замахується, і я бачу в небі чорний силует дракона. На моєму обличчі з’явилася посмішка.
– Гей, кате. Пробач, але тобі не дано зрубати мою голову з моїх тендітних плечей.
– Що?! – сказав кат і одразу осікся, коли за ним на вежу приземлився Алдуїн.
– Ну, привіт, Алдуїне. Ти вчасно. – сказала я і, як належить за сюжетом, відключилася.
Додати до улюблених