Ендрю повільно зісковзує спиною по стіні. Ніл у той час якраз відійшов заварити кофе. Почувши глухий звук від шаркання тканиною одежі по стіні, той з блискавичною швидкістю повертається назад у кімнату, де ще декілька хвилин тому вони фліртували, сидячи на бордовому шкіряному дивані. Зараз же на тому ж місці, а точніше, поруч на підлозі сидить Ендрю зі скомканим виглядом, зарившись носом у коліна, піджаті до грудей. Ніл підбігає до хлопця, сідає навпочіпки і машинально хоче взяти того за долоні, але вчасно відсахується. Ендрю це помітив, не дивлячись на свій, відверто кажучи, огидний стан. Він не може нічого сказати, тож просто сам хапає Ніла за руки, показуючи, що йому дозволено так зробити. Ніл не ґавить момент і міцно стискає долоні хлопця.
– Я тут, я поряд, – каже Ніл, відчуваючи, як той трясеться і намагаючись заспокоїти хлопця.
На обличчі Ендрю з’являється перекошена недо-посмішка. Ніл обережно переплітає свої пальці з його. Ендрю не опирається.
– Усе буде добре. Ендрю, підніми голову, – Ніл з неймовірною ніжністю і обережністю, розірвавши їх рукостискання, бере хлопця за підборіддя і піднімає, – Ось так. А тепер подивись на мене. Прямо в очі.
Очі Ендрю не можуть сконцентруватись, знайти точку опори, бігають туди-сюди, але через якихось п’ять спроб у нього усе ж таки виходить сконцентрувати свій погляд на Нілі. Той лагідно поглажує пальці Ендрю. Поступово, вдих за вдихом, видих за видихом, дихання юнака вирівнюється. Він майже перестає труситись, як пральна машинка і залишається лише незначне тремтіння пальців, яке Ніл глушить своїми дотиками.
– Бачиш, я ж сказав, що усе буде добре, – на радощах мовив Ніл, а через декілька секунд додав: – Я більше не залишу тебе ні на секунду.
– Не планував тебе так лякати, – відмовив майже пошепки Ендрю.
– Але в тебе неймовірно добре вийшло.
Болісно посміхнувшись, Ендрю цілує Ніла. Різко, швидко і без звичного “Так чи ні?”. І що, що через секунду, Нікі терміново знадобиться зайти за якимсь підручником? І що, що одразу за Нікі у кімнату завалиться більша частина лисів, адже як це вони могли пропустити такий момент?
– От чорт, я тепер весь банк вимушений ділити з Рене – пошепки сказав Нікі, витріщившись сяючими очами на двох коханців, які цілувались прямо посеред кімнати, на брудній підлозі, біля шкіряного дивану кольору бордо.
Додати до улюблених
Дякую за цю чудову роботу!)