Після того як Клів зайшла до брами, вона нічого не пам’ятала. Вона прийшла до тями вже наступного ранку. Клів знаходилася в світлій кімнаті з великою кількістю квітів на підвіконні, підлозі та полицях. Окрім рослин, в приміщенні було два ліжка, дзеркало в повний ріст, невеликий письмовий стіл, шафа та маленький холодильник.
На сусідньому ліжку з-під ковдри визирали рожеві та зелені пасма волосся. Дівчина, немов відчувши на собі погляд Клів, повернулася до неї лицем і відкрила очі.
– О. Ти вже прокинулася.– Кессі протерла очі та сіла на ліжку.– Ти як? Голова не болить? Тіло не ломить?
– Ні, все добре. Як я тут опинилася?
– Тебе Тео приніс. Ой, що ж я сижу? Зараз я тобі дам щось одягнути.– Кессі підірвалася з ліжка та почала перебирати свої речі.
– Завжди. Тео? Він тут?
– Ну так. Я ж тобі казала, що цей йолоп теж тут працює.
– Так я думала, що ти придумала це, щоб мене заспокоїти.
– Якби ж то.– зітхнула Кессі.– Він в сусідній кімнаті живе.– Ось.– вона протягнула Клів чорну майку та легінси.– Це єдине, що підходить під твій стиль з моїх речей.
– Дякую. Я обов’язково поверну, коли свої речі десь знайду.
– Треба змусити Тео забрати твої речі.
– Я ж можу піти до нього?
– Звісно. Ти вільна робити, що хочеш. Я вийду з кімнати, а ти переодягайся.
Клів підійшла до сусідньої кімнати, постукала в двері. Їй ніхто не відкрив, але вона почула якесь мешкання в приміщенні. Клів відкрила двері сама.
В кімнаті панував хаос. Речі були розкидані по підлозі, на стільчику, ліжку, столі, підвіконні. Під столом завалялося декілька порожніх пляшок. На стіні, як трофей, висів великий синя сокира з візерунками. З інтер’єру найбільше вибивалася книжкова поличка: три книжки, фотографія та лялька-мотанка. На полиці не було ні пилинки. Вона походила на щось священне, важливе. Клів була занадто далеко, щоб розгледіти фотографію, але було очевидно, що там зображена, даже дорога для Тео, жінка. Клів повернула голову в сторону друга.
На неї злякано дивився Тео, він стояв з одягом в руках біля прочиненого вікна. В повітрі повисла ніякова пауза. Клів намагалася зрозуміти, що відбувається, а Тео всіма силами хотів сховатися від погляду подруги.
– Ти куди?
– У вікно. – відповів Тео, наче це якась звична справа.
– А ну звісно. – Клів підійшла до вікна і подивилася вниз. – Ти обеленів? Тут же поверх третій, не менше.
– Чому відразу обеленів? Я кожного дня так виходжу.
– Звісно. Сідай. Є розмова.
– А може все-таки у вікно?
– Ні, сонечко, сідай. – Клів поставила стільчик напроти Тео.
– Добре. – Тео невпевнено сів та вичікувально подивився на Клів. – Я слухаю.
– Якого чорта? Чому ти мені не розповів раніше?
– В сенсі? Ми тобі все розповідали ще з народження.
– «Ми» ? Я ще щось про тебе не знаю? У тебе декілька особистостей?
– Та ні, начебто. Твої батьки, ну як батьки… Коротше, не важливо. Вони теж не з Людського світу.
– Що означає це твоє «ну як батьки»?! – Клів взяла стільчик і собі та сіла напроти Тео. Він, у свою чергу, дуже старанно уникав погляду подруги.
– Вони тобі не рідні. – сказав Тео на одному подиху, він подивився на неї з-під лоба і зустрівся з зацікавленим поглядом Клів.
– Що ти на мене дивишся? Діставай язик з дупи і розповідай.
– Пам’ятаєш, що в нашій грі ти була принцесою?
– Звісно. Вчора про це згадувала.
– Та ось, твоя мама була королевою. Але не та. Твою біологічну мати стратили відразу після твого народження через зв’язок з твоїм батьком. Королева Пруденс, в нашій грі вона була твоєю феєю-хрещеною, а насправді вона близька подруга твоєї матері та очільниця самого розвинутого королівства нашого виміру.
– Як її звали?
– Регіна. – сказав Тео, Клів посміхнулася. Вона намагалася уявити, як вона виглядала. Скоріш за все, в неї було руде кучеряве волосся, можливо, карі очі, веснянки. В неї точно були ніжні, тендітні руки та чарівна посмішка.
– Гарне ім’я. А є її фотографії, портрети? – спитала Клів голосом наповненим надією.
– На жаль. – Тео стиснув уста.
– А батько? Хто він? Все так критично?
– Ніхто, окрім твоєї матері, не знає. Можливо, знає ще й королева Пруденс, але вона мовчить.
– Чому?
– Не знаю, або боїться, або пообіцяла твоїй матері мовчати. А на рахунок твого батька… Є дві теорії: він був людиною або чаклуном. Контакти з ними в нашому вимірі заборонені.
– Чаклуни… Я і забула про них. Це ж люди, яким Тенебріс дав сили. – в голові Клів сплив образ повністю чорної істоти з великими рогами та кажанячими крилами
– Так, темні сили.
– А чому стосунки з ними заборонені?
– Діти в таких союзах можуть вбити матір, ще навіть не народившись. Також через подібні стосунки може початися війна між Людським світам та Верталом або Телпою. Якщо люди захочуть нас винищити, загинуть вони, а тоді і ми, тому що боги покарають нас.
– Телпа? Я не пам’ятаю такої.
– Це простір з купою вимірів. Ми теж колись були його частиною, але духи 12 Великих Творців посварилися з Домінусом і відділили наші світи.
– Домінусом? Я думала, що Ветус головний бог. – Клів згадала портрет Ветуса в старій книжці: сідоволосий чоловік з довгою бородою та добрими очима в білосніжному хітоні. Над його головою було сяйво, яке було порталом, але куди, ніхто не знає до сих пір.
– Так, колись був. Його ж вбили в Першу священну війну. Але він не має ніякого відношення до Верталу. Все, що нас оточує створили Домінус та Віте – молодші діти Ветуса. – в голові з’явився образ молодої дівчини на ім’я Віте, богині природи та тварин. Каштанове хвилясте волосся усіяне квітами, світло-зелена сукня, босі окровавлені ступні, які залишають по собі квіти. Також вона має іншу іпостать – лань.
– А хто зараз верховний бог?
– Тутелла – старший син Ветуса. Його ж творіння – дарф – вбив Ветуса.
– Дарф? Щось знайоме. – Клів поринула у свої спогади, накручуючи пасмо волосся на палець.
– Тутела, натхненний тим, що його батько створив людей, віришів вдосконалити такий витвір. Після довгих жорстоких експериментів над першими творіннями Ветуса – фертає – він створив чотири раси тахів. Вони були більш сильними, витривалими. В тахів були стихійні сили: дарфи – повітря, верас –вогонь, бокос – земля та мерни– вода.
– Регіна була верас.
– Саме так. Вона була майже останньою, хто вмів керувати вогонь.
– А королева Пруденс?
– Дарф.
– Це означає, що в неї крила.
– Тутела позбавив дарфів можливості літати після вбивства Ветуса. Боявся, що і до нього можуть дістатися.
В двері постукали, погляди друзів відразу прикипів до виходу. Через мить показалася голова Кессі.
– Вибачте, що перериваю вас, але саеліс¹ Ліпронум викликає Клів.
– Це хто? – Клів спантеличено переводила погляд з Кессі на Тео.
– Наш головний.
¹ Саеліс – голова масокуту.
Додати до улюблених