– ну, не виходить у мене нічого, – тяжка книжка летить на підлогу і гуркіт розриває тишу в кімнаті, – я не можу це запам’ятати!, – кричить Техьон і закриває лице руками.
– візьми себе у руки, Техьон, – Чімін важко зітхає, підіймаючи книгу, – невже ти готовий відмовитись від своєї мрії?
– може, медицина – це не моє?, – тихенько питає Техьон сам у себе, але через секунду мотає головою, щоб відігнати від себе такі думки, – що я таке кажу? Медицина – це ж моє життя.
Маленька долонька друга лягає на худе плече омеги і легенько стискає його.
– спробуй ще раз прочитати? Вдумайся у текст. Я впевнений, що у тебе вийде, – Кім все ж таки бере у руки книжку і відкриває на потрібній сторінці.
– ти правий, Чімін, – ледве помітно усміхається Кім, – а, ти чого прийшов?
– в мене є для тебе пропозиція, – Кім піднімає брову, демонструючи свою зацікавленість, – моя мама хоче, щоб я поїхав на декілька тижнів у Сіетл до батька, – при згадці про чоловіка лице Чіміна стає незадоволеним, – і я хотів запропонувати тобі полетіти зі мною, ти мені потрібен. Я сам не витримаю, будь ласка, – Те піджимає губи і глибоко вдихає, – знаю,знаю, знаю, – продовжує Чімін, – ти хочеш відмовити, але не поспішай. Подумай добре: до екзаменів залишилось ще два місяці, ти встигнеш підготуватись, ти давно мріяв побувати у Сіетлі. Моя пропозиція – чудова нагода.
-це все дуже круто, – після декількох хвилин мовчання говорить омега, – але треба поговорити з моїми батьками, вони наврядчи погодяться на це, – знизує плечима Кім, коли на лиці у Пака з’являється посмішка.
– ти думаєш, що я прийшов сюди не підготувавшись?, – Те здивавано дивиться на омегу, – я поговорив з твоїм татком, а той поговорив з твоїм батьком. Здається, вони не проти.
– що? Як? Як ти їх вмовив?, – Пак закотує очі, ніби це просто елементарно.
– все просто, вони самі хотіли, щоб ти кудись поїхав. Ну, подивись на себе.. Цілими днями сидиш над підручниками і енциклопедіями, не виходиш з дому. Твої батьки все чудово бачать і розуміють, тобі реально потрібно розрухатись, – Техьон киває.
– ти правий, добре. Коли летимо?, – Чімін починає рахувати на пальцях, довго згинаючи і розгинаючиїх,але врешті видає:
– післязавтра.
– щооо?, – вигукує Кім і відкидує книгу, натомість, бере у руки подушку і кидається на Чіміна під його голосний сміх, – ну, що ти за людина така?!
***
Чорна іномарка заїжджає на просторе подвір’я та зупиняється майже біля самого входу до великого будинку.
Чімін одразу напружується, але все ж таки знаходить у собі сили і виходить з машини, а за ним і Техьон. Їх одразу зустрічають декілька альф міцної статури та допомагають з речами.
Варто їм зайти в дім,то на зустріч вийшов високий чоловік міцної статури. Той усміхнувся і підійшов до Чіміна, готуючись стиснути його у своїх обіймах. Але Пак зробив великий крок назад, викликавшя у альфи здивування і рощчарування.
– синку, я скучив…,- тільки і сказав старший Пак.
– чому ти не зустрів мене у аеропорту?, – Техьон кинув на друга здивований погляд,адже ніколи ще не бачив його таким байдужим.
– я тільки з роботи, не було часу, – молодший Пак хмикнув.
– авжеж, я міг і здогадатись, – Чімін глибоко вдихнув, стримуючи злість у собі і перевів погляд на Кіма, – це мій друг – Кім Техьон.
Альфа подивився на омегу, а той поклонився.
– дуже приємно,Пак Джисук, – мовив старший.
– взаємно,- коротко відповів Те.
– де наші кімнати?, – все таким же байдужим тоном спитав Чім.
– на другому поверсі, вони поруч, щоб вам було комфортно.
У Чіміна ніколи не було своєї кімнати у цьому домі. Кожен раз, коли він приїздив сюди, то зупинявся у різних кімнатах(у будинку їх дуже багато).
– я зараз поїду по справах, а ввечері приїду і ми всі разом повечеряємо, добре?,- Чімін лише кивнув головою і потягнув Те на другий поверх.
Зайшовши у першу кімнату від сходинок, Техьон спіймав Чіміна за плечі, садячи на ліжко, а сам сів поруч.
– ти як,Чім?,- Пак витер сльози,які уже встигли потект по його щічках і замотав головою.
– він не приїде ввечері, а завтра буде робити вигляд,ніби нічого не сталось.
– чому ти так думаєш?
– так завжди. Він робить вигляд, ніби не було його зрад моїй матері, ніби ми все ще сім’я, ніби йому не байдуже на мене, – Кім положив голову Чіміна на своє плече.
– чому ми тут? Чому твоя мама на цьому наполягла?,- це дійсно дивно.
– вона не знає про те, що я в курсі. Вона думає, що я повірив у те, що вони просто втомились один від одного, тому розійшлись. Але я бачив, як мама плакала на кухні і просила його не кидати її, казала, що все йому пробачила і готова забути це, – Пак обняв друга за шию, а Те почав гладити того по спині, – мама хоче зберегти хоча б те, що залишилось від нашої сім’ї, я не зміг відмовити їй.
– я розумію,треба трохи потерпіти, я буду поруч,- поцілунок в лоб,- хочеш я побуду з тобою?
Чімін усміхнувся і помотав головою.
– не треба, тобі потрібно розкласти речі і відпочити з дороги, а завтра я покажу тобі Сіетл, згода?, – Кім погоджується на пропозицію друга на йде у сусідню кімнату, де вже стоять його валізи.
Приблизно через годину омега розклав речі і впав на ліжко з книжкою – готуватись до екзаменів все одно потрібно.
Час пролетів непомітно і зовсім скоро на вулиці потемніло. Все ж таки Чімін був правий, тому що старший Пак так і не приїхав.
Кім відложив книжку приблизно о дванадцятій годині ночі і написавши батькам, що в нього все добре, провалився в сон.
***
У кабінеті пахне сигаретним димом, дорогим парфюмом та не менш дорогим алкоголем.
– не думаю, що він потрібен нам надалі, причин тримати його я не бачу, – молодий альфа робить черговий ковток віскі та відкидується на спинку крісла, – давай позбудемось його?
– не поспішай, Чонгук, – з нотою невдоволення в голосі каже старший Пак, – він ще може бути корисним.
– якби ти послухав мене тоді, то нам би не довелось тікати з Кореї, – вже злиться Чон, – наркотики – це серйозна справа.
– слухай,Чонгук, мені зараз не до цього. Чімін приїхав у гості, я маю налагодити з ним контакт. Я так пообіцяв приїхати на ввечері та не виконав обіцянку, – тикає в молодшого пальцем, – через тебе.
– твій син-омега? О,познайомиш?,- грає бровами Чонгук.
– я тобі яйця відріжу,зрозумів?,-Чон усміхається і встає з крісла, йдучи до виходу з кабінету.
– зайду до тебе якось, в гості, – виходить за двері.
– я тебе попередив, – двері закриваються.
Додати до улюблених