***
Надворі була прохолодна осінь. Вітер ніжно грав з русявим волоссям Рін. Був ранок, і всі кудись поспішали – на роботу, навчання, хто куди. Але тільки не вона. Їй не було куди поспішати.
Рін молода, струнка, досить приваблива шістнадцятирічна дівчина з прекрасними зеленими очима, в яких хотілося потонути. Але їй хотілося потонути у річці. Ні, вона була нормальна, але просто все швидко змінюється… Її батьки були розлучені, мама втекла з коханцем до Європи, а Рін залишилася з татом. Роботи він не мав, жили у небезпечному районі. Вона до кінця не знала, чим займався її батько, але гроші завжди були, так, небагато, але хоч щось. І ось на шістнадцятиліття він робить їй подарунок – їде назавжди з Йокогами, залишивши їй квартиру, записку, телефон та триста тисяч єн.
Вона не любила згадувати про своє минуле. Вона жила тут і зараз, а все інше не має значення. Не варто прив’язуватися до людей, вони тебе покинуть рано чи пізно. Ці слова Рін повторювала, як молитву щовечора. Вона має на меті, мрію і йде до неї.
Рін постачає зброю. Нелегально. Запитайте як? Розум, спритність, сила – це все.
Буквально кілька місяців тому вона зустріла банду, яка хотіла її вбити, а вона показала свою силу. Вони злякалися та відвели її до свого боса. Пару днів, і вона програмує дарк сайти, через які їхня банда перевозить зброю.
Вона розумна, дуже і це не зіграє їй на руку.
Ось вона вже як два місяці живе сама, нікуди не ходить, замовляє їжу через доставку та палить. Багато курить. Цей ранок не став винятком.
Ранок. Вона повільно, наче сонце встала з ліжка, пройшла коридором босоніж, минула кухню, яка була ліворуч, і пішла набирати ванну.
Рін прокинулася дуже рано. Дівчині подобалася ця риса характеру у собі. Вона вставала рано, пила каву, курила та читала. Вона любила все контролювати. Все, окрім свого життя.
Вона не сумувала за татом, він не заслуговував на те, що з ним сталося. Рін не була в курсі, де він. Але їй було спокійно.
Тих грошей, що він залишив їй, вистачило б до 18-річчя… Він бив її. Не часто, але бив. Вона могла просто вбити його, розмазати його мозок по стіні. Але цього не робила. Вона все розуміла. Щоразу, як він її стосувався, лише дотик, але вона по очах читала його думки.
Вона еспер. Мама поїхала, коли їй було 5, вона і не знає, чи була мама еспером, тато точно ні. Чесно сказати вона навіть не пам’ятає, як вона виглядає. Сакура її, здається, так звали.
Рін хотілося б думати, що мамине волосся, таке ж ніжне, як колір, на честь якого її так назвали. З роздумів Рін вирвало відчуття, що не вистачає повітря.
-Кхе … Кхе, – вона так задумалася, що мало не потонула у ванній. Лише усмішка майнула, коли Рін про це подумала. Померти було б добре.
Ранок ще однієї людини почався теж із цієї думки. Дазай Осаму. Наймолодший виконавець Портової Мафії. Той, хто скоїв понад 200 вбивств, був причетний до більш ніж 300 різних погромів. Молодий 18-річний хлопець, який уб’є тебе та оком не поворухне. Наближена людина до боса мафії.
Дазай прокинувся, повернув голову і побачив, як сходить сонце. З його квартири був неймовірний вид на Йокогаму. Але сьогодні, як і завжди, він хотів не милуватися пейзажем, а стрибнути з 20 поверху. Але його мрії не здійснитися сьогодні – робота чекає.
— Варто зварити каву, і зайти до Морі,— сказав він уголос, хоч знав, що нікого поряд немає і ніхто її не почує. Він одягнув свій дорогий костюм, плащ, який подарував йому Морі-сан. І на телефон прийшла СМС-ка.
~Тобі слід не затримуватися, якщо хочеш щось дізнатися~ 7:10 -від Одасаку
– Цікаво…
Буквально на мить його обличчя осяяла легка усмішка. Ще кілька хвилин, портупея, черевики, пістолет, сигарета і він сідає у свою тоновану машину.
Дальше більше….
Додати до улюблених