Прохолода окутувала мої ноги… боляче бігти, а чому я біжу? Усе наче, як у тумані.Щось біле й холодне…сніг? Так, саме він, адже тільки такі м’які, пухнасті небесні пір’їнки можуть безжалісно впиватись у тіло холодним вогнем під час кожного твого руху.Аж раптом тиху прохолоду порушило чиєсь ричання та тупіт масивних лап.”Вовки”, подумав я з надією, знаючи, що в цих лісах їх витіснили більш жахливі створіння — Веркере.Щось між вовками та ведмедями, проте вони в порівнянні з тими істотами просто миші.Кремезний тулуб, не менш міцні лапи, зі слів очевидців ріст може сягати від півтора до двох метрів, вага в них теж не маленька.Найголовніша та найстрашніша ознака — хитрі й розумні, запевняю, що вони більш розумні ніж деякі люди.Ходять легенди, що перші Веркере були наділенні мовою людей, але творець був впевнений, що якщо й надалі вони будуть у змозі говорити, то знищать усе людство ,тому забрав у них мову.Ви можете запитати, чи все гаразд із творцем і навіщо взагалі він цих істот створив, а справа в тім, що ці тварини були призначені для тенебрисів та оборони Лібертес.Дуже багато сімей у той час мали свого Веркере.Саме тому, на сімейних фото ці лібертеські песики мали палаючий колір, наче ходячий клубок вогню, подекуди вони могли бути кольору білого золота, що свідчило про повну віданність своєму хазяєну.Та це все в минулому адже тоді ніхто не міг подумати, що саме ці друзі людей будуть нападати на них, викрадати дітей та ненавидіти все людство
Вернемося до теперішніх подій, потрібно щось робити й дуже швидко, але дивлячись на ту ситуацію, яка склалась, можна змиритись із тим, що я мрець… хоча надія помирає остання та, напевно, надіятися на те, що це створіння зжалиться наді мною досить дурна ідея.Та попри все, шляху на відступ я теж не бачу, тільки ліс попереду, але ноги вже зовсім не тримають, з кожним кроком я все більше й більше поринаю в царство Морфея, а Варкере починає сповільнюватись.Думаєте відступить і не буде нападати? Ні, це саме та хитрість, про яку я казав, буде забавлятись із жертвою, наче мисливець, буде вистежувати, заманювати в глухі кути, доки ноги здобичі будуть спроможні, хоч трішки поворухнутись, доки тіло не впаде на землю наповнену, лише холодом та надіями на тепле майбутнє, доки останні подихи теплого повітря не вийдуть із легень, доки силуети людей не сховаються в густому лісі та крики чоловіків не затихнуть… крики чоловіків?
1
-Раніше, ще до війни, було чотири вільні імперії: Лоркей, Естилія, Лібертес та Рестес.Почнемо із найстарішої імперії-Растес.
-Навіщо мені знати про мій же дім? Давай про щось інше розкажи, наприклад, про Лоркей. Я чув там багацько гаманців можна вихопити.
-Телепню, він для мене теж розповідає.
-З самого початку існування нашого світу рестесці ніколи не прагнули здобути якихось висот та багатства.Єдине до чого прагнув тодішній правитель–щастя його підданим, усе що не робилося, робилося на користь народу, а жителі віддячували всім, чим могли.Саме тому в Рестесі ніколи не було державних переворотів, і це досі рахується як найщасливіша імперія з усіх нинішніх.Хоча не дивлячись на позицію жителів це досить забезпечена країна, як аграрно так і технічно.Більша частина новітніх винаходів та продовольчих товарів надходять саме з Рестесу.
-Тобто це більш технічно розвинена імперія ніж усі інші ,але також вона грубо кажучи найбідніша?-у голосі дівчини чітко чулось нерозуміння.
-Через цю бісову Естилію,-не встиг договорити хлопець ,як його в той же момент перервали.
-Ти або зараз же закриєшся або нас усіх трьох запроторять до буцегарні, до кінця своїх літ ,на нас і так дивились ,як на тенебрисів.-Прошипіло дівча, дивлячись прямо у вічі чорнявому парубку.
-Елві права,Арвест не найкраще місто ,щоб вільно говорити про Естилію.
-Мені здалось, начебто тут свобода є,-сказав хлопчина,роблячи вигляд ,що дуже зацікавлений візерунками на старому-дерев’яному столі ,який явно існує не першу сотню років.
-Для Естилійської влади поняття “Свобода слова” досить вузьке.-Ледь чутно пробурмотіла русява.
-Та все-таки вам краще заспокоїтися та думати як заробити гроші ,інакше кормити риб будете обидва.-Cуворо сказав хлопчина ,вигляд якого був більш ошатний, аніж у його двох обурених політикою друзів.
-Ох ,шановний принц Лоркейна,а чи не знайдете ви час ,щоб пояснити чому ви не будете разом з нами на дні? Можливо у вас є приховані від нас статки золота,або мішки з коштовним камінням?-не даючи навіть змоги відповісти на її в’їдливі слова , повела далі дівчина.-Ну ось ,сер, якщо немає,то не робіть з себе не зрозуміло кого.
-У мене завжди є план “Б” якщо ми не зможемо заробити,хоч на шматок хлібу,- з досить зарозумілою посмішкою промовив хлопчина ,та відсьорбнув ковток соняшникового пива.
-Ага ,я так і знав ,що у нього завжди є якийсь план!-відірвався нарешті від розглядання столу та переможно вигукнув і далі мовив,- ну давай ,розповідай,що ти там надумав?Кого потрібно пограбувати?Чи може десь щось комусь переслати? Ти ж у нас мозок , тільки на тебе надія
-Все набагато простіше, тебе ,Джуно, я здаю у в’язницю ,як людину яка допомагала тенебрисам дістатись у Естилію ,а Елві відповідно ,як тенебриса. За вас двох мені дають мінімум 20,000 клернів і все,- сказав юнак і продовжив зловтішно пити своє пиво ,коли його товариші тихо спопеляли його поглядом.
-Забираю свої слова назад, ти не мозок….і не товариш- монотонно промовив розчарований хлопець.
-Джуно ,у мене є чудовий план для нашого принца.
– Який план ,Елві?
-Пам’ятаєш дідо Арлета?
Після цих слів посмішка з лиця “принца” одразу злетіла.
-Слухайте я ж просто пожартував, навіщо нам дідо Арлет?Та й звісно я би ніколи так не вчинив зі своїми найкращими друзями.
Справа у тому ,що дідо Арлет це псевдонім одного крамаря на чорному ринку.Крупні бандитські організації можуть віддавати йому боржників, а він вже пускає їх далі…..інколи частинами
-А он як наша пташечка защебетала.
-А що ,Ноксі, не хочеш навідатись до дідуся?
-Бажання нуль ,а от тебе,Джу, можемо відправити.
-Не потрібно нікого відправляти і взагалі з якого це дива я у твоїй історії тенебрис?,-насправді тенебриси у Естилії це буквально ніхто, їх права сильно пригнічують і досі ,саме тому Елві не змирилася з тим,що її прирівняли до них.
-Ну хтось з вас мусить бути саме ним ,а ти досить схожа,- з насмішкою промовив Нокс.
Після цих слів, Елві було досить важко зупинити,через цю суперечку за них мало не взялись місцеві викидайли.Але не довго це діяло ,до того моменту ,доки Джуно не побачив хлопчика,який зайшов до таверни. Точно можна сказати,що не з цих країв,здавалось ,що ще трішки і його шкіра буде виблискувати,таку білу рідко побачиш,в міру хвилясті пасма каштанового волосся спадали на очі і він був змушений кожного разу їх заправляти ,його погляд оббігав кожну постать наче шукаючи когось або щось.В раз очі Джуно і цього юнака зустрілися ,але ненадовго. Врешті-решт він зупинився на власнику цієї таверни – Гренік Аврел.
Зо два метри на зріст, сиве волосся завжди було зібране у якусь зачіску,яку важко охарактеризувати, у цього дядька як мінімум двадцять шрамів зароблених у битвах з дикими звірами чи у п’яних сутичках.Та не дивлячись на все його минуле, він досить справедливий та чуйний ,деяким юнакам та дівчатам замінює батька.
Досить повільно він пошкандибав до власника,хоча розмова у них була досить….досить ніяка. Перекинувшись двома фразами хлопчина віддав клунок з якимось барахлом ,а Гренік у відповідь показав на нашу трійцю.Лице у хлопчака після того як він нас побачив ,скривилось у незрозумілій гримасі, чи то він налякати хотів усіх хто є у тій таверні ,чи то він так хотів видатися впевненим – не зрозуміло, але ні те, ні інше у нього не виходило добре….чесно кажучи жахливо. Нарешті дійшовши до нашого столика, він відсунув стілець та усівся наче старий наш приятель.На лицях Нокс і Елві чітко читалось спантеличення,а для Джуно це виглядало досить цікаво та кумедно, в принципі рідко він щось серйозно сприймає.
-Я Еліо,-єдине ,що промовило це каштанове дитя.
Додати до улюблених