місяць відпочинку став фатальним для мене 💆🏻♀️ довелося заново вчитися писати… ну а тепер нагадую, що плейлісти до фанфіку будуть в моєму тгк (посилання в профілі та під іншими фанфіками)
——————————————————
— Ти знову фотографуєш мене?
— Ні, не фотографую.
— Фотографуєш!
Позаду юнака сидів його коханець в довгій, білій сорочці, яка спадала донизу ніг; з камерою в руках посеред білого поля квітів. Як краплі вина подекуди квітли червоні маки, які зранку були грубими променями сонця.
Тільки-но обернувшись, Сє Лянь поклав букет квітів на квітучу землю та сів поруч з Сань Ланем.
— Невже тобі подобається мене фотографувати?
— Я зібрав вже цілу колекцію твоїх фотографій.
Чужа коса була заплетена в поспіху, пасма вибивалися з неї, обромляючи виразність обличчя. Сань Лан був сповнений світанковою красою, яка була найкращим подарунком долі на кожне свято. Його лінивість в óбразі, але впевненість в поведінці була найбажанішою на світі.
— Сань Лане, тобі подобається тут?
Відкладаючи камеру, на принца підняли свій погляд. Очі навпроти були сповнені обожнюванням та захопленням, разом зі швидкою відповіддю на запитання в них.
— Геге, мені подобається кожне місце, де є ти. Разом з тобою Пекло стане Небесами.
Щоки принца залилися рум’янцем, який на сонці віддавав кольором білого золота.
— Ти дійсно так думаєш?
— Ваша Високість, я не маю жодних сумнівів.
Тонкі пальці Сє Ляня взяли чорну косу та повільно почали її розплітати. Пасмо за пасмом, перебираючи їх на долоні. Їхній колір був темніше за нічне небо без зірок та білого місяця, але світліше за попіл.
— В тиші полей іноді буває нудно.
— Якщо поруч немає тебе.
Не линуло й декількох хвилин, як пасма були зібрані в охайну косу. Хоч вона досі спадала на ліве плече, волосся більше не падало на очі, закриваючи їх. На них можна було подивитися і побачити всю ясність погляду, все завороження; можна було закохатися в них ще раз.
— Сань Лане, хочеш я тобі покажу дещо?
— Хм?
— Це місце тобі сподобається не менше, ніж квіткові поля.
Сє Лянь піднявся та взяв білий букет, що до цього поклав на землю. Біла сорочка колихалася по вітру, як і квіти під його босими ногами.
Підхопивши руку Сань Лана, принц повів його. Йдучи повільним кроком, вони переступали красу під ногами, легко сміючись. Перед їхніми очима поле стояло ще довго, допоки воно не змінилося на зелений ліс із монастирем. Його прикрашали кам’яні статуї, табличка без напису та сонний одур, який розрісся побіля.
— Геге, ти давно знаєш про це місце?
— Побачив нещодавно. Посеред тихого поля тяжко знайти того, хто міг би показати це місце.
Сє Лянь повернувся до диявола, тримаючи в руці білі квіти. Широкі рукава сорочки продовжували колихатися на вітрі, волосся спадало за спину та на плечі. Легкість та зачарованість вкрашала двох людей, які дивилися один одному у вічі. Роз’єднавши свої пальці з чужими, принц сів на лавочку, яка стояла поруч. Саме тут і відпускала свій цвіт беладона, прикриваючи своїм гіллям дерев’яні ворота.
Недовго простоявши, Хуа Чен сів поряд з Сє Лянем, зі сторони отрути. Чи помітив він її одразу, або ж тільки зараз побачив, що чорні ягоди торкаються плеча коханого – це залишилося лише в його думках.
— В тиші полей буває нудно.
Принц тримав в руках зелені ніжки квіток, які без води повинні скоро зав’янути. Сто ніжних пелюсток припадали до сорочки, зливалися з нею кольорами. Сань Лан м’яко повернув його обличчя до себе, тримаючи чуже підборіддя.
— Тільки ти серед них можеш блищати білим золотом на сонці.
Тонкі пальці рук перетекли до білої щоки та заправили волосся за вухо, а вуста Сє Ляня накрила неочікувана прохолода. Від незбагненості до відповіді була всього лише одна дія, як до легкої усмішки в поцілунок.
А три фотографії стали найулюбенішими.
Додати до улюблених