Покора

Покора і смирення.

У світі, де панують феромони, бути «слабким альфою» — якщо коротко й  без лайки — дуже кепсько.

— Чон Чонгук… — поліціянт зачитує ім’я з особистої справи й жалісно махає головою. — Ех, котрий уже раз тут.

Чи має право звинувачувати його чоловік, який жодного разу за життя не чув на свою адресу образ з приводу того, що навіть не зможе запліднити омегу? Чи що йому, «бракованому», варто піти працювати давалкою, тому що тільки там його чекає кар’єрний ріст? Ні? Отож і не треба вичитувати.

— Пане поліціянте, він вибив мені зуб! Зуб! — підкреслює. — Та Ви тільки гляньте на моє обличчя — навіть не розбереш де очі, так усе опухло! — хлопець, що сидить поруч, продовжує верещати, як дівчисько якесь. Хоча ні — у представниць прекрасної статі яйця більше будуть, ніж у цього «середньостатистичного альфи». — Мене відсторонять від занять через це, пане поліціянте! Змусьте його заплатити! А як же моральна шкода?!

Чонгук видає тихий смішок, нахиливши голову до переду. Темні пасма спадають на очі, наручники далі натирають зап’ястя. Так, цю особину він розквасив на славу. Цікаво, якщо зараз сказати, що тому хлопцю варто припинити горланити й почати звинувачувати своїх «друзів», які одразу ж втекли, залишивши покидька відмиватися самому, поліціянт йому повірить? Чи, як постійному відвідувачу відділка з причини хуліганства, йому не дадуть і слова мовити?

— Чонгуку, є кому тебе забрати?

— Ні.

— Тоді почнемо оформляти протокол.

Чон тихо видихає, дзвенячи наручниками й оглядаючи свої побиті кісточки. Він пам’ятає себе таким ще зі школи — завжди затикав покидькам роти кулаками. Для нього, альфи зі слабким запахом, фізична підготовка й бойові мистецтва були засобом оборони й невід’ємною частиною життя. Думав, що в універі буде легше, та де там.

Пальці держслужбовця, здається, хочуть пробити клавіатуру, надто сильно товчуть по клавішах. Цей звук поєднується з іншими у відділку: шелестом паперу, розмовами службовців по телефону й гудінням стареньких комп’ютерів. Неприємний голос побитого хлопця, що аж надто гіперболізує свої претензії, знищує цю симфонію, змушуючи Чонгука невдоволено повернути голову в протилежний бік, під приводом змахнути волосся з очей.

Погляд до себе одразу манить самотня постать, що попереком упирається в стіл із кавовими машинами. Молодий чоловік у офіційному костюмі, тримає руки в кишенях брюк. Твердий погляд спрямований прямо на Чонгука, жадібний, хтивий. Він не відводить його, навіть зустрівшись із чонгуковими спантеличеними очима, тільки додає задоволену посмішку, прикушуючи після нижню губу.

Чонгук, зробивши висновок, що це максимально дивно, знову вирівнюється, повертаючи погляд на держслужбовця, що й далі нищить клавіатуру. Побитий продовжує тріпатись, хоча це все можна було закінчити за два речення і вже дати Чонгуку можливість задрімати в буцегарні. До такого завершення він уже звик. Не вперше тут.

— Перепрошую, — увагу цих двох привертає глибокий голос, що роздається за спиною Чонгука. — Можу я запитати що сталось? — незнайомець усміхається, це прекрасно розуміється зі звучання речень. Брюнет не повертається, і так прекрасно знаючи кому цей голос належить: певно, той чоловік надивився досхочу й тепер вирішив підійти.

— Бог мій, прокуроре Кім! — на обличчі поліціянта вмить починає сяяти дружелюбність, і Чону від цього стає так гидко, що хочеться змитися з цього цирку якнайшвидше. — Що привернуло Вашу увагу?

— Я б хотів забрати хлопця з собою, — гмикають позаду, кладучи руку на чонгукове плече. Це ще що таке?

— Це Ваш знайомий? — щиро дивуються у відповідь, без роздумів тягнучись за ключами від наручників. — Треба було раніше сказати, Чонгук-а!

Чонгук-а видає іронічний смішок. Певно, цей омега позаду нього велика шишка. Так ще й домінантний, одразу нутром відчувається ця тяжкість п’яних вишень у повітрі. Наручники злітають на стіл із неприємно гучним звуком, поки хлопець, що дотепер жалівся на нього, роззявляє рота. Чи то від неочікуваного повороту ситуації, чи то від вроди омеги, хтозна. Брюнет піднімається з-за столу, усе ще відчуваючи руку на своєму плечі.

— Тоді ми підемо, поліціянте Кан, — усміхається прокурор, киваючи головою на прощання.

Його темно-каштанове укладене гелем волосся і не думає рухатись, на відміну від чонгукового, що миттю впало на вії під час нахилу за рюкзаком. Він зачісує пасма назад рукою і, як тільки виходить на вулицю, позбавляється і від чужої руки, повівши плечем. У відповідь чується задоволений смішок.

— Я Вас ні про що не просив, тому обмежимося тільки словами, — проводить межу дозволеного, відходячи на кілька кроків назад і низько кланяючись у знак вдячності. — Дякую дуже, прокуроре Кім, — затримується в позі на кілька секунд, після швидко вирівнюючись. — Надіюсь, що більше ми не зіштовхнемось, — гмикає, уже повертаючись, щоб іти, як співбесідник додає:

— Техьон, — самовдоволено розмикає язиком губи. — Мене звати Кім Техьон. І, боюсь, твої надії марні.

Чонгук дарма не надав цьому належної уваги. Дарма в той день пішов, тільки незрозуміло піднявши брову. Тому що рівно через тиждень біля корпусу університету його змусили про це пошкодувати.

— Що Ви тут робите? — приголомшено і трохи роздратовано.

Чорна ауді, на яку сперся прокурор, стоїть прямо біля сходів. Благо, її хазяїн не кричить на всю вулицю ім’я того, кого чекає. Спочатку альфа подумав, що Кім приїхав сюди з причини своїх справ, ну, хтозна яка ситуація, проте впертий погляд, спрямований увесь цей час на нього, обіцяв проблеми, якщо до омеги не підійти. Чон навіть не запитує звідки той взнав про його університет, адже Кім, трясця, прокурор, і йому це як з гори скотитися.

— За тобою приїхав, — усміхається Техьон, говорячи це так легко, мов для нього то рутинна справа.

— У мене проблеми?

Кім усе-таки шанований прокурор, а Чонгук — морочливий студент, що постійно потрапляє у відділок через часті бійки.

— О-о так, — тягне омега. Відштовхнувшись від машини, скорочує між ними відстань і тягуче шепоче: — Я — та ще проблема.

Взагалі, Чонгуку варто було б кожну фразу, що злітає з цих розтягнутих у посмішці губ розглядати як потенційну загрозу та приділяти необхідну увагу для її усунення, однак Чон, здається, не просто наступає на одні й ті ж граблі, він на них віртуозно танцює.

Увесь флірт зі сторони омеги успішно упускався, постійні пропонування підвезти додому також, хоча серце, що пришвидшувалося після їхньої зустрічі, обурювалося кожен раз, коли Гук повертав у сторону автобусної. Можливо, це всього лише сутність, що піддається на сильні феромони, або ж обмаль вражень у звичайному студентському житті, та з якихось причин п’янкий вишневий аромат з віддачею міцного алкоголю все ніяк не зникає із закутків свідомості, наче без дозволу вирішив поселитися на підкірці.

— Усе добре? — його тренер запитує спантеличено, спостерігаючи, як Чон уже другу годину б’є грушу.

— Ага, — цідить крізь зуби, відчуваючи, як німіють від болю руки. — Усе просто чудесно, — видихає, зупиняючи удари і спітнілим лобом торкаючись холодної груші. Біль і втома — те, що приводить у почуття і змушує вигнати чужу посмішку із голови.

Чонгук — хлопчик дорослий, і він прекрасно розуміє, що саме з ним відбувається і чому ж він не може припинити думати про прокурора, та однаково глушить розумні думки, спихаючи все на те, що омега — просто вродливий.

Та не просто, тому що кожен раз усі, хто бачить його біля універу, захоплено роззявляють роти, а сам Чонгук біситься, не бажаючи навіть починати копирсатись у почуттях. Техьон — чарівний, він абсолютно точно ідеальний, наче зійшов зі сторінок роману. Тому Чонгук навіть не помічає, як у ньому росте злість після образ, до яких він, здавалося б, абсолютно точно звик.

— У нашого Чонгук-і з’явився татко? — їдкий голос чергової шавки змушує напружити щелепи.

Баскетбольний майданчик — місце, доступне для кожного. Та Чон, вирішивши як зазвичай пограти з м’ячем після занять, не очікував, що його й тут дістануть. Мабуть, спеціально прийшли всією компанією. Позаду головного, що взяв на себе честь дошкуляти словами, стоїть ще троє, насміхаються.

— Як добре, що малюк нарешті знайшов когось, хто прийме його таким поламаним, — пирхає, та Чонгук, прикусивши губу, кидає м’яч у кошик, повністю ігноруючи. — То ще й самого прокурора Кіма, — продовжує хлопець. — Ти знав, що це найбільш солодка ягідка для альф у нашому районі? У мене є знайомий адвокат, знаєш що каже? Кожен у їхній компанії жадає пустити цього вискочку-прокурора по кругу, — огидно сміється, його підхоплюють. — Він стількох залишив позаду, що гарненько натягнути його, щоб спустити із небес на землю, — мрія кожного, хто хоч трохи шарить у юриспруденції, — Чон завмирає, стискаючи м’яч до такої міри, що відчувається ломота в пальцях. — Чи, може, він також бракований? — регоче. — Не просто ж так він альф до себе не пускає. Видно, також омег натягує, домінантний ген — це тобі не абищ…

М’яч, секундою раніше запущений Чонгуком, відбивається від чужої пики, після котячись по землі. Хлопець від сили удару відсахується назад, його підхоплюють шістки; з носа починає лити кров, можливо навіть, що той зламаний. Рука в Чона тяжка, та й м’яч точно ж не волейбольний.

— Краще тобі знати, коли варто стулити рота.

— Ти! — вибухає обуреним вереском потерпілий. — Прибийте його! І живого місця не залишіть! — кричить, руку притискаючи до обличчя, аби зупинити кровотечу. І, поки всі троє накинулися на альфу, сам дістає телефон, телефонуючи поліції.

— Чонгук-Чонгук, — давно вивчений тембр поліціянта, аромат кави у відділку й знайомий холод наручників поверх зап’ясть. — Що ж тобі так не сидиться спокійно… Я вже зателефонував прокурору Кіму, зачекаємо, поки він приїде.

— Нащо телефонували? — Чон зводить брови до перенісся, настрій усе гіршає.

— Він так сказав, — знизує плечима чоловік, сідаючи за стіл і починаючи друкувати протокол.

Чонгук спирається ліктями на коліна і вплітає пальці у волосся. От же корисливі покидьки, підуть на все, аби лиш отримати прихильність «вищих». А Чонгуку, який старанно уникав зустрічей із Техьоном уже як два тижні, знову мучитися від нав’язливих думок. І він прекрасно розуміє, що їм, думкам, бути, коли Техьон, який з’явився в проході з розстібнутими від спеки верхніми ґудзиками сорочки, починає дивитися на нього своїм безжальним поглядом, перебуваючи в конче невдоволеному гуморі.

Його бачить хлопець із поламаним носом, що сидить поруч. На нахабне обличчя налізає посмішка, котру Чон дуже хоче знести ударом ноги. Проте приходиться стримуватись: вони у відділку як-не-як.

— Чонгуку? — Техьон говорить суворо, чи, може, бажає так звучати. Дихання трохи збите, губи розімкнуті. І Чон готовий битись головою об стіл, аби не думати про те, які ж ці губи на смак.

— Прокуроре Кім, раді Вас бачити! — починає розпинатися поліціянт, привстаючи з-за столу.

— Що сталося? — сухо.

Чоловік від цього дає задню в люб’язностях і коротко переказує ситуацію. Техьон гмикає. Спирається стегном на стіл, збоку від Чонгука, і, зачепивши за підборіддя, змушує заглянути в медові очі. Альфа смикає головою вбік, не бажаючи виконувати, та його буквально змушують, міцно стискаючи. Великий палець піднімається вище, проводить по губі, що лопнула від бійки, а на лиці малюється усмішка.

— То ти мене захищав? — приближується, наче з причини краще оглянути рану, та погляд спрямований на іншого хлопця, ніс якого, здається, перебитий. Той сидить з, майже безсумнівно, роздутим его, радіючи, що зміг вивести на емоції. — Який вірний альфа, — посміхається, погляд на чонгукові губи переводячи, і, не зволікаючи, до них торкається, зминаючи в поцілунку.

Держслужбовець, що досі натягнуто усміхався, шоковано роззявляє рота, відвертаючись, а задира ж широко розплющує очі, непомітно навіть для самого себе шумно ковтаючи. Не в силах відірвати погляд, хоча рефлекторно тягне футболку нижче. Техьон знає, як виглядає, він розуміє, як на нього реагують альфи, і прекрасно усвідомлює, як змусити їх втопати в нездійсненому бажанні.

Чонгук, що непомітно стиснув кулаки, нігтями продавлює собі долоню, та на поцілунок відповідає, відчуваючи, як груди починає розпирати зсередини. Техьон відсувається, мигцем облизуючи губи, і жадібним поглядом дивиться на злегка почервонілі чужі, зараз заохочувально розтулені.

— Ми йдемо, поліціянте Кан, — ставить перед фактом прокурор, навіть не дивлячись у сторону задири, що присоромлено закинув ногу на ногу. — Гарного дня.

— Щ-що? — чоловік ніяково запинається. — Ах, так-так, і Вам того ж, — нервово усміхається, намагаючись утихомирити тремтячий голос. Проводить дві постаті поглядом, від шоку навіть забуваючи зняти із затриманого наручники.

Техьон, що схопив альфу за зап’ястя, підбирає і його рюкзак, швидко крокуючи до машини. Закидає непотрібну сумку на заднє сидіння, відчиняючи Гуку пасажирське й рівним тоном наказуючи:

— Сідай.

Чонгук і сідає, тому що кайдани досі на ньому, а в прокурора має бути ключ. Не намагається навіть щось сказати у відповідь, тільки стиха спостерігає як омега обходить машину спереду, швидко сідаючи на своє місце й зачиняючи машину зсередини. Коли замість ключа запалювання Техьон тягнеться до пасажирського сидіння, Чонгука починають мучити сумніви. Коли він разом із цим сидінням їде назад, а на його стегна вправно сідають — уже запитання.

— Що?..

— Ти жахливо цілуєшся… — відповідають, навіть не дослухавши питання, й одразу після фрази Чонгук відчуває поверх своїх губ чужі, що втискають його голову в підголівник.

Чон смикається, це супроводжується дзвоном металу, і, обурюючись, гмикає в поцілунок. Дослухавшись, Кім припиняє. В очікуванні запитання він вертиться на міцних стегнах, прикушуючи нижню губу й намагаючись дихати не так голосно, як виходить.

— Як так жахливо цілуюсь, то нащо Ви продовж?..

Не договорює. Підборіддя хапають холодні пальці, друга рука впирається в спинку. Прокурор цілує наполегливо, продовжуючи звиватися від нарешті отриманих ласощів, залишаючи своє дихання на щоках. Лиже. Кусає. Мстить за тижні очікування. Поглиблює поцілунок, просуваючи руку під шию і змушуючи вигнутися назустріч. Чон намагається не відставати, повторює, млосно видихає в задоволенні, коли Техьон видає тихий благаючий стогін. Та, коли заковані руки випадково торкаються паху омеги, Чон швидко тушується, згадуючи, що це не входить у його плани.

— Стійте… — шепоче, поки Техьон, піддавшись спокусі, веде носом по його щоці. — Прошу… — благає, відчуваючи, як зариваються у волосся на скроні. Мабуть, Кім намагається відчути його аромат. — Та чому я? — заплющує очі, засмучено кусаючи губи. — Дойон казав, що за Вами альфи так і падають. Різні, домінантні в їхньому числі. Нащо ж уже стільки часу витрачаєте на мене?

— Тому що подобаєшся, — шепочуть над вухом, продовжуючи зариватися носом у волосся. — До чортиків сильно…. Подобаєшся.

Відвертий шепіт, наче заїла пластинка, після цілодобово звучав у голові.

Чон намагався вибити всю дурість у спортзалі, на баскетбольному полі, забути все під час занять. На жаль, з кожним днем візитка, яку Кім йому тоді віддав, притягує все більше уваги, та й серце ниє все сильніше, сумуючи.

— Просто залишіть мене в спокої, — Чонгук невдоволено відводить погляд у сторону, коли Кім злізає з його колін і повертається на своє місце.

— Ти дійсно цього хочеш? — приглушено, аби не дати прочитати емоції. Те поправляє воріт сорочки, повільно видихаючи, щоб заспокоїти дихання. Чонгук коротко киває. Через це волосся знову падає на очі. — Добре, — здається, знімаючи наручники. Чонгук потирає звільнені зап’ястя. — Якщо ти… передумаєш, тоді зателефонуй мені, — гмикає, протягуючи візитку.

Чонгук не передумав — Кім Техьон усе так само не входить у його плани, але як тоді пояснити той факт, що він зараз стоїть перед його кабінетом? Секретарка, що люб’язно сюди провела, уже повернулася на своє робоче місце, а Чон усе так само не наважився зайти всередину. Ручка провертається під натиском долоні, й альфа спостерігає на колись зосередженому обличчі прокурора приголомшення.

— Ти? — Техьон відкладає папери, не відводячи погляду від студента.

— Ви хочете зі мною переспати? — питання на питання. Чонгук стійко витримує непохитний погляд навпроти, рівно дихаючи. Це дається з важкістю: увесь кабінет буквально занурений у омежий концентрований аромат.

— Хіба це не очевидно? — видає смішок, злегка нахиляючи голову в сторону.

— Тоді давайте зробимо це, — підтискає губи, забуваючи навіть кліпати. Можливо, після цього омега зникне з його життя.

— Правда? — вигинає брову Кім. Грає в глядки кілька секунд, роздумуючи, а потім кусає нижню губу, розсовуючи ноги в сторони й підсовуючись ближче до спинки стільця. — Тоді замикай двері на ключ, — і вказує на місце перед ним.

У темних очах можна побачити підозру, однак, протилежно їй, Чонгук виконує прохання і підходить ближче, сідаючи на стілець між ногами прокурора. Техьон притискається грудьми до його напруженої спини, водячи носом по вигину шиї. Ледве вловимий аромат Чонгука хвилює, пробуджує бажання вдихнути глибше, вивчити весь спектр.

Поверх паху відчувається натиск руки, на шиї замість носа веде вологу доріжку язик, закінчує поцілунком. Чон від цього повільно видихає, неконтрольовано прикриваючи очі — жар, що розходиться по тілу через чужі вмілі дотики, не залишає вибору. Губи мажуть по шиї, вивчаючи, гарячий язик змушує стиснути сильніше підлокітники. Холодні руки, що пробираються під низ футболки, аби відтягнути резинку спортивних штанів, викликають мурахи. Чонгук розсовує ноги ширше, коли з-під білизни дістають збуджений член і починають водити по довжині.

Техьон змочує слиною долоню, накриває нею налиту кров’ю головку, змушує приглушено видихнути. Другою рукою притримує основу, поки гаряче повітря дихання осідає на потилиці.

— Ну ж бо, — шепоче під вухом, стимулюючи головку, — дозволь мені відчути твій аромат…

Чонгук прикушує губу, стримуючись, і все сильніше стискає підлокітники крісла. Він тоне. Тоне, трясця, у вишні, захлинається чужими феромонами. Швидка стимуляція змушує піддаватися стегнами доверху, а легкі владні укуси на виступах шийних хребців — затримувати дихання, після судомно видихаючи. Поверх шиї починають відчуватись пальці, що закидають підборіддя доверху. Подушечки повільно ведуть по кадику, спускаються нижче, тривожать соски під і так дратуючою їх тканиною.

— Стримуєш стогони? — звучить низько і напівшепотом. — Мені робити це замість тебе?..

Несподіване запитання, після нього настільки ж неочікуваний глибокий протяжний стогін, під час якого рука на члені стискається сильніше. Техьон стогне, зариваючись носом у загривок, до самого не хочу затягуючись підсиленим від збудження ароматом. Він кайфує, трохи гарчить і продовжує рухи поверх головки.

Чонгук пахне цитрусовими. Різноманіття кисло-солодких фруктів, що вибухає на тлі стійкої амбри й доповнюється гіркими нотами цедри. Техьон знову веде носом по вигину, заривається в прядки на потилиці, збито дихає ротом. Чонгук стискає підлокітники, відчуваючи таку звичну ломоту від напруги, однак та не допомагає, кидаючи його одного боротися з чистим шаленством. Техьон продовжує млосно стогнати, продовжує вдихати п’янкий аромат, продовжує зводити з розуму.

— Я… — переривається на вдих, аби хоч трохи повернутися до свідомості.

— Так? — муркає на вухо прокурор. — Чого мій дорогоцінний хоче?

У божевільню, чесно кажучи, з’їздити та полікуватися від тахікардії. А потім надати Кіму рахунок із п’ятьма нулями, тому що саме він до цього стану й доводить.

— Хочу вилизати… Вас, Сонсенім, — гмикає, коли Техьон зупиняє рухи, трохи стискаючи плоть у руці.

— Гаразд, — відповідають йому з посмішкою.

Руки, що тримали в палких обіймах, зникають, сам Кім відкидається на спинку, зацікавлено спостерігаючи, як перед ним опускаються на коліна, шумно і збито під час цього дихаючи. Чонгук тремтячими руками позбавляє омегу від низу одягу, облизуючись, коли той розводить у сторони ноги, упираючись ними в стіл.

— Ах, ось тільки умова, — гмикає прокурор. — Будеш робити це зі зв’язаними руками, — нахиляє голову вбік, розв’язуючи вузол краватки на своїй шиї, і жестом показує повернутись.

Руки зв’язують за спиною, після знову відкидаючись на спинку стільця. Чон спускається на коліна, повільно видихаючи, коли Техьон, спостерігаючи з-під вій, посміхається. Його руки, що стискають підлокітники, напружуються, коли гарячий язик альфи веде між сідницями. З такої відстані його аромат вловити неможливо, Техьона це злить, та невдоволення швидко вилітає з голови, варто тільки кінчику язика ковзнути всередину.

Губи змикаються поверх, язик продовжує поштовхи. Техьон стогне, заплющуючи очі, і повністю розчиняється у відчуттях, настільки довгоочікуваних. Чонгук привабив його зразу, ще в тому відділку.

Кім, як прокурор, був там, аби дістати необхідні йому документи, потім поглядом вловив смоляне волосся. Для Кореї це не така й відмітна ознака, тільки в грудях затріпотіло, варто було лиш зустрітися поглядами. Він не пояснить, бо не все в цьому світі можна описати словами. І їх мізерно мало для того, щоб змалювати те, у що цей трепіт перейшов, змалювати те, що Кім відчуває зараз.

Язик проводить доріжку по шву, губи охоплюють збуджену плоть. Звуки розпалюють, змушують звиватися на цьому до біса малому кріслі. Альфа втягує щоки, намагається захопити більше. Випускає член із рота з хлюпом, прокашлюючись, та знову занурює головку в рот, граючись язиком із вуздечкою. Граючись із нервами Техьона, тіло якого просто пливе від чужої присутності. Хто б міг подумати, що його до такого доведе слабкий альфа, молодший на… Наскільки?

— Скільки тобі? — шепоче, хапаючи повітря. Очі розплющувати не хочеться, та й не вдасться, тому що обличчя сховано в згині ліктя.

— Двадцять три.

Техьон усміхається. Вісім років. Вісім клятих років зараз для нього нічого, тому що власне тіло плавиться від невмілих, та дуже старанних пестощів, що змушують бажати Чонгука всього й назавжди. Кляті владні інстинкти.

Доторки язика відчуваються на сфінктері, продовжуються по шву. Чон не зациклюється на одному, намагається зробити все і зразу, і Кім на мить шкодує, що зв’язав йому руки, тому що з ними було б легше. Забирає руку з обличчя, прикушуючи губу, коли оглядає те, що перед ним.

Ні, воно безперечно того вартує.

Чонгук, що сидить на широко розставлених колінах, вигинається в спині, аби контролювати висоту. Його член, притиснутий до живота резинкою спортивних штанів, бруднить змазкою футболку, залишаючи на ній пляму.

Техьон стогне, коли поверх сідниці відчувається укус, і благаюче кусає себе за губу, коли розуміє, що Чон залишає на ньому свій запах. Він не проявиться сильно, алкоголь і вишня просто не дозволять йому залишитися надовго, але…

— Вище… — шепоче, стримуючи присоромлене скиглення. — Вкуси вище. За низ живота.

Чонгук посміхається, присуваючись ближче, і, знущаючись, лиже напружені м’язи. Техьон важко видихає, томлячись у передчутті, поки Чонгук покриває ніжну шкіру поцілунками.

— Та вкуси же ти… — переривається на стогін, закидаючи голову назад, — …уже.

Чон зализує місце біля основи, де миттю раніше несильно стиснув зубами. Піднімається язиком по члену, потім проходиться зубами по головці, що здригнулась. Зверху чується млосний стогін. Чонгук знову охоплює губами крайню плоть, тут же миттєво відчуваючи хватку в темних пасмах. Відчуває, як стискаються пальці в його волоссі все сильніше. Техьон дещо давить, натякаючи взяти глибше, та не контролює, щоб не причинити дискомфорту. Чон втягує щоки, продовжуючи ритмічно рухатись, і Кім протяжно стогне, стискаючи підлокітник. Втискається в крісло, намагаючись вчасно відтягнути Чонгука, та той продовжує рухатись, після слухняно все проковтуючи з тихим стогоном.

Гірко.

Хватка у волоссі зникає, Техьон втомлено дихає ротом, Чонгук втикається чолом у чуже стегно, також приборкуючи дихання.

— Смокчеш ти так само жахливо, як і цілуєшся, — видає смішок Техьон, приходячи до тями, і нормально сідає, нахиляючись, щоб розв’язати чужі руки.

— Саме тому Ви так стогнали, — кидає їдке, розминаючи злегка онімілі зап’ястя.

— Тобі допомогти? — запитання злітає зі здивуванням, тому що Кім, оглянувши альфу, помічає білі сліди на футболці.

Кінчив, відсмоктуючи. Як мило. Невже феромони так сильно на нього діють? На обличчі омеги розцвітає посмішка, хоча цю тему він упускає. І Чонгук, відчуваючи як горять вуха, безмірно йому за це вдячний.

— Ходи до мене, — на видиху проговорює прокурор. Чонгук слухняно приближується, нависаючи над кріслом, і дозволяє затягнути себе в лінивий поцілунок. — Зараз я зберусь, — шепоче в губи Кім, — і ми поїдемо до мене, продовжимо втіхи.

— Жартуєте?

— Чонгуку, — сміється Техьон, руками охоплюючи обличчя, аби зазирнути у непроглядно темні очі. — Мені тридцять один. Я можу жартувати з приводу старості і проблем зі спиною, та точно вже не сексу… — приближується, ніжно зминаючи чужі губи своїми.

Під ребрами розливається тепло, охоплюючи згодом і шаленіюче серце, коли альфа у відповідь злегка всміхається між поцілунками, поволі все більше втискаючи в крісло.

Додати до улюблених