– Принцеса безодні повинна понести покарання, – прозвучало набатом по залу, – За свої вчинки треба відповідати. Привести її сюди, хочеться подивитися в очі людини, що посміла чинити опір Селестії.
В зал вводять дівчину. Хочу будо відчуття, ніби вона сама прийшла сюди. Йшла спокійно, оглядала с цікавістю стіни, которі були розмальвоні неймовірними пейзажами, мягко без шуму крокувала по червоному ковру, з рівною спиною та прямим поглядом, коли взір Богів був направлений на неї. Неначе вона званний гість без якого свято не почнеться, доки вона не сяде за стіл.
Боги Селестії мимоволі завмерли, дивним поглядом окидали спокійну дівчину. Тихе захоплення розпливлося по всій залі.
Кожен погляд був направлений на принцесу безодні, вона же стояла майже нерухомо навпротив Богів.
– Доброго дня, – дівчина привітала Богів м’яким наклоном голови. Боги ахнули від подібного.
– Зухвало, – одна з Богинь окинула її оціннюючим поглядом, – Мені подобаються такі люди. Але, нажаль, саме таких ми відправляємо на Ешафот. Ікона зухвалості.
Люмін повернула веселий погляд на подібні слова та вирішила оглянути богів, що вирішували її майбутнє, чи якусь подібну ахінею, що моглай прийти в голови таки чудоковатих Богів.
Цікаво, появиться, на ці майже збори, творець Тейвати? Люмін усміхнулася. Хто-хто, а він точно не заявиться.
— Ти тпродовжуєш сміятися в такій ситуації, — один із Богів підніс до підборіддя дівчини кинджал, — І справді, цікава ти особистість.
– Дякую за комплімент, – Люмін хотіла легко поклонити голову, в знак якоїсь поваги, але перелумала, подумавши, що кинджал може їй нашкодити, – Можу я поцікавитися?
– Думає маєш право на подібне? – очі Бога заіскрилися зацікавленістю.
– Два питання, – она витягла вперед руку показуючи пальця цифру два, – Як тільки дасте відповідь питайте та робіть зі мною що вам завгодно.
Боги Селестії переглянулись. Довіряти словам цією дівчини, все рівно, що довіряти урагану. Але козирів в руках Богів було більше, ніж звичайна принцеса могла би й подумати. Тому вони мовчазно дали згоду на подібну аферу.
– Ми готові відповсти на твої два питання, – Богиня задумливо провела рукаю по підборідку, – А в обмін ти не будеш брехати нам, коли ми задамо тобі свої.
Люмін кивнула, подібне було цілком справедливо, шкода тільки, що принцеса безодні ніколи не бреше, недомовляє так, але це не вважається брехнею.
Вона вирішила розпочати здалеку.
– Отже, я провела у вашому, – вона спантеличено оглянула стіни, намагаючись підібрати слова. — Ув’язненні, приблизно два місяці, у мене не було зв’язку із зовнішнім світом, тому питання нехай просте і безглузде, по суті, але… Що з моїм братом? Не повірю, якщо ви скажете, що не стежили його весь цей час.
– Правду тобі говорити чи нахабно брехати?
– Правду звісно.
– Твій братик зник, як тільки ти опинилася тут, – Бог, який підносив до підборіддя Люмін кинджал відповів на запитання, безтурботно пожавши плечима, – Ми й гадки не маємо, де він і що з ним. Помер напевно, та й без різниці, він не такий цікавий, як ти. Проти Селестії він не наважувався піти без тебе.
«Ідіоти, якби мій брат помирав, мене б тут не було. Але дивно, що він так легко зник від їхнього погляду, Ітере, ти щось задумав? І невже брат дізнався, що Селестія забрала мене? Сподіваюся, він не наживе собі проблем.»
– Добре, я зрозуміла, – Люмін, прижмурившись, знову оглянувши Богів, зітхнула, – А тепер питання ще простіше. Що ви збираєтесь зробити зі мною? Ви ж точно не просто побалакати мене притягли.
– Твої злодіяння принесли нам великі проблеми, – Люмін фиркнула, ці проблеми вони, Боги, вигадали самі. Тут точно її провини немає. Вона просто вказала на них. – Тому ми всі одноголосно вирішили, що твоя душа має вирушити на спокій.
«Гарно кажуть, цікаво, що вони зроблять зі мною? Мене не так легко вбити, як їм здається. Побачимо.»
– А якщо чинитиму опір? – Люмін із цікавістю простежила за реакцією присутніх.
– Неначе зможеш, – Богиня цокнула, – Мені набридло. Твоя черга відповідати на запитання.
Богиня пронизливо глянула на принцесу безодні, мимоволі у Люмін пройшлися мурашки по тілу. Погляд був владним і твердим, чорт, подібних поглядів вона не чекала, хоча такі погляди повинні бути повсюдно у кожного Бога Селестії, але чомусь лише погляд цієї Богині змусив хвилюватися.
– Ви їх задавайте, – Люмін рідко була зарозумілою, але чомусь зараз хотілося бути саме такою. Начебто вона намагається привернути увагу матері подібною дією.
– Що привело вас у світ Тейвата, – Богиня схрестила руки на грудях, мимоволі морщачись.
Люмін зітхнула, вона відчувала, що зараз буде багато ідіотських запитань.
– Ми з братом мандрівники світами, пройшли безліч всесвітів, рятували велику кількість безневинних людей, вбивали поганих, на нашу думку, людей, – принцеса безодні розвела руками на здивовані погляди богів, – У нас більше крові на руках, ніж здається. Справедливість — це щось, давно втрачене в наших серцях, – вона мимоволі провела рукою по шиї, – Неможливо співчувати і впізнавати кожного, коли маєте мільйон своїх проблем.
– Якось туманно ти відповідаєш на наші запитання, – Бог із кинджалом знову подав голос, – Конкретніше.
– О святі зірки, – Люмін помасажувала перенісся, – Які питання, такі й відповіді, радійте, що хоч якось відповідаю, можу взагалі мовчати, якщо щось не подобається.
– Як ви подорожуєте світами? – Богиня знову поставила питання, яке, судячи з її блискучих очей, цікавило її найбільше.
– Ну, тут я взагалі нічого конкретного сказати не можу, – Люмин прикусила губу, думаючи як правильно донести до них свої слова, – Наші батьки, по суті, взагалі з різних світів, але обидва були такими ж мандрівниками, як ми з братом, просто із різних всесвітів. Знаєте, є сто і більше варіацій кожного світу, ось вони були з одного світу, але з різних варіацій, які, ну, не повинні були перетнутися, все-таки, правила які повинні існувати, і одне з правил — це ніколи не перетинати подібний до свого світу. Але, – Люмин мимоволі почала посміхатися, згадуючи рідних, – Мама завжди була фатальною жінкою, якій закони не писані, тому вона наважилася порушити заборону. І, мало не знищивши чужий світ, зустріла тата, який відкрив свою силу переміщень лише завдяки нашій матері. Ну, і мандруючи, вони створили сім’ю, а згодом з’явилися ми з братом. І сила передалася нам у спадок.
– Ти розповіла звідки, – Богиня, насупившись, схилила голову, – Але не як.
– Розумієте, – принцеса безодні скуйовдила волосся, – Ви теж не можете пояснити, звідки у вас ваші сили. Кожен народжується зі знанням, що вона є, ну наші батьки нас навчали, звичайно, але це ж особисте? Ви не зможете, як ми з братом, подорожувати світами, зрозуміло?
– Ви з братом занадто сильна бойова одиниця, якщо ви будете разом із своїми силами тут, – Богині трохи задумалася, і, важко зітхнувши, продовжила, – Особливо, якщо ви об’єднаєтеся, адже твоя сила вже при тобі, а йому ще тільки потрібно її повернути. Якщо він живий, звісно.
– Ваша вина, що ви залишили нас у цьому світі, – Люмін пожала плечима, розуміючи, що спокійна.
Брат не помер, як би Боги не намагалися в це повірити. Він зараз повинен бути в безпеці, а їй просто треба втекти звідси. І якщо їй це вдасться, вона обов’язково знайде брата і просто піде разом з ним в інший світ. Начхати вже на те, що буде з Тейватом, вона допоможе братові пробудити стару силу, і вони разом скажуть «прощай» цьому світові.
– Так, – Богиня м’яко кивнула, – Ми справді здурили, змусивши вас залишитися тут.
– Так відпустіть нас, – Люмін, мабуть, уперше за весь час подивилася з благанням на Богиню Селестії.
– Ні, – у відповідь принцесу безодні нагородили гнівним поглядом, – Спочатку ти маєш поплатитися за свої злочини.
– Але це ж безглуздо, – Люмін обурено сплеснула руками, – Чому ви так намагаєтеся нас утримати, але при цьому буквально мрієте, щоб ми забралися звідси?!
– Тому що світ Тейвата вмирав, поки ви, двоє з іншого світу, не прийшли, — тихо промовила Богиня, ніби боячись зізнаватись, – А ви ніби стримуєте цю смерть, – Богиня підняла сумний погляд на Люмин, – Я розумію, що безглуздо і безнадійно. Адже ви в будь-якому випадку захочете піти. І, я впевнена, що як твій брат поверне пам’ять і сили, ви підете звідси, і ми, найімовірніше, вже не зможемо вас стримати. Але, нам потрібна частка вашої сили. Ви очищаєте цей світ. А ми, хай здається бездушними до цього світу, але теж любимо його. Ми боїмося втратити Тейват. Ми теж не знаємо, як вчинити правильно.
Люмін засміялася, хапаючись за живіт, вона ледве трималася на ногах, коли почула ці слова. Які ж вони…
– Егоїсти, – дівчина, все ще тримаючись за живіт, глянула на них, намагаючись показати весь біль, що збирався в її серці роками, може хоч так з’являться нотки справжнього жалю у цих самовлюблених Богів, – Ви чортові егоїсти. Ви хоч розумієте, наскільки ваш вчинок егоїстичний?! Ви не думали, що варто було спитати нашої думки?! Поставте себе на місце! – вона істерично притиснула руки до горла, намагаючись захистити надривний голос, дивлячись уже куди завгодно, але тільки не на Богів, яких вона ненавидить тепер ще сильніше. – Та ви б усе особисто знищили світ, якби потрапили на наше місце, ви просто не залишили б від нього й шматочка. А зараз ви кажете, що хочете, щоб цей світ жив, щоб ми з братом, жертвували собою знову, щоб урятувати цей ідіотський світ?! Та пішли ви.
Цієї миті по її спині пішли мурашки. Вона відчула, як сила брата полилася у її свідомість. Вона відчула, ніби той прокинувся від сну. Тепер зв’язок із ним повернувся.
Тепер вона може робити з цими богами що завгодно.
Вона зможе їх знищити.
Вона знову подивилася на Богів.
Мимоволі вони відступили на крок назад, погляд, яким дівчина пройшлася по ним, змусив затремтіти. Наче тепер її ніщо не стримає.
Їм уперше захотілося молитися, щоби дівчина вибачила їх.
Двері позаду Люмин тихо відчинилися, але в залі мимоволі глянули на двері. Спокійним кроком через дверний отвір зайшов хлопець. Люмін на повні груди зітхнула. Вона знає, хто це, навіть не обертаючись. За хвилину хлопець стояв уже поруч із принцесою безодні.
– Сестра, – Ітер м’яко провів рукою по волоссю Люмін, яка, мов кіт, м’яко нахилила голову, – Доброго дня.
– Доброго дня, – принцеса безодні легко усміхнулася, дивлячись у яскраві очі брата, – Ітер.
– Поговоримо про наші пригоди пізніше, – Ітер з жалем прибрав руку від волосся дівчини, – Думаю, нам варто поговорити з головними егоїстами цього світу, чи не так?
– Так, – Люмін випростала спину, зітхнула, і тихо сказала, – Думаю, прийшов наш час стати егоїстами, брате.
Мечі в руках близнюк з’явилися, Боги стали в бойову стійку.
Здається, настав час битися і їм за цей світ.
Додати до улюблених