Тихий ранок у Розколотому Замку.
— Ой, як боли-и-ить!! — роздається не гучний, та пронизливий, дівочий крик.
Це був звичайний літній ранок, тільки от король та королева Часу вже не мають такої розкоші в житті, як літні канікули. Вони вже не діти, та досі по шию засипані домашніми завданнями, навчанням, практиками з часодійства, ну і по списку..
Вчора їх вчили бойовим польотам на різних еферних тваринках, і для Василини Міракл створив справжнього дракона! Ну, як створив.. притягнув за лусочки з іншого всесвіту, де еволюція динозаврів пішла трохи інакше..
Так, подіяця виявилася визначною і так схожою на мрію! Хоча Василина вже й звикла до життя на Ефларі, та вихована на прекрасних казках про королівства, принцес і драконів, напевне, ніколи не зможе до такого звикнути. Кажучи по секрету, Феш теж ніколи вживу драконів не бачив..
Так от, захопившись польотами над лісом, Василина не вслідкувала за своїм звіром і з усього розгону вдарилася спиною об найбільшу ялину та так і впала додолу…
— Моя спина-а-а!!! — продовжувала плакати Королева, яка щойно прокинулася. — Ну як же так можна було! Ех, а я так сподівалася, що до ранку все пройде.
Насилу дівчині вдалося підвестися. Це вже диво, адже одразу після падіння, вона знепритомніла, а ввечері могла поворухнути хіба що мізинцем.
На столику біля ліжка стояла гарненька керамічна чашечка, що повільно парувала. Можливо, той, хто приніс її і порушив чуткий та хворобливий сон дівчини.
Біля чашки була маленька записка зі словами «Випий мене!»
— Пф-ф! — вирвалося з Василини. — Невже я вчора у кролячу нору провалилася? І як знати, що від цього я не зменшуся, чи щось таке..
На жаль чи щастя, допитливість Василини завжди перемагала, тому вона просто випила чаю. Він виявився гіркуватим, апельсиновим, із запахом кориці та меду. По тілу враз розійшлося приємне тепло. Насолоджуючись напоєм дівчина і не помітила як збігло декілька хвилин швидкоплинного часу і як разом з ним стих її біль..
— Вау! Прикольно! — таким ефектом вона була дуже навіть вдоволена. В будь-якому випадку, це набагато краще, ніж стати величезною чи зменшитися.
Так як найближчі дні їй навчатися не треба, та і чай заспокоїв, Василина провалилася у сон..
Так пройшов весь день. Після обіду повернувся Феш і почав шарудіти всим за́мком. Через декілька хвилин він зайшов до василининої кімнати, став на коліна перед її ліжком та поклав голову на складені руки, роздивляючись обличчя дівчини.
— Спиш? — тихим голосом спитав Феш.
— Нє-а, — промимрила Василина.
— Як твоя спина? — поцікавився хлопець.
Василина спробувала прогнутися, але, на жаль, чай не виявився панацеєю, тому, хоч вже не так сильно, та спина досі боліла.
— Боли-и-ить…
— І досі болить?~ бо-ожечку і що ж робити? Може… масажик? — голос хлопця сьогодні був таким милим і грайливим.
Василина ненароком згадала їх першу зустріч і подумала, що навіть мріяти про такі стосунки з ним не могла. Тоді вона розплющила одне око, примружилася і таким самим голосом додала:
— Масаж? Ну хіба що леге-е-есенький
За одну мить Феш вже сидів на ліжку і відкидав куди подалі ковдру.
— Хмм.. де тут наш пацієнт? Де болить? Тут?
Різкого болю не виникло, просто схоже на старий синець, та Василина вирішила підіграти і високим голосочком проспівала:
— Та-а-ак~ боли-и-и-ить~
Пальці Феша забігали спиною дівчиною так, ніби вона була фортепіано. Далі він перейшов на те, що просто ніжно гладив їй спину.
— В тебе така ніжна шкіра, — Феш сказав це знову своїм тихим і глибоким голосом. Таким собі, чи то засмученим, чи просто задуманим.
Одна мить і Василина відчула на своїй лопатці доторк його губ.
Вона обдарувала свою подушку чистим шоком.
— Ох! — звук вирвався із самого горла.
Феш відсторонився.
— Ой, тобі боляче? Вибач.
Він збирався повернутися до масажу.
— Ні-ні, почекай! — Василина намагалася повернутися обличчям до хлопця.
Вона спіймала очима його погляд і стала потихеньку червоніти. Декілька митей, які він вивчав її обличчя здалися тут вічністю, за яку Василина встигла злякатися і вже думала казатиказати, що він все не так зрозумів. Феш повернувся до своєї звичної особистості, і так, на його щоках заграли ямки, а волосся стало здаватися світлішим і кучерявішим під призахідним промінням чарівного сонця. Василина трохи заспокоїлася і теж розтягнулася у посмішці. Варто зазначити, що біль їй вже не докучав.
Він взяв дівчину за плаче і розвернув її на спину, так вийшло, що він нависав тепер просто над нею. Він нахилився до її обличчя і завмер в очікуванні. Василина, натомість, чекати не збиралася, вона трохи піддалася та чмокнула його першою, ламаючи всі можливі стіни між ними. Феш поцілував її так, як, напевне, ще ніколи цього не робив, по-справжньому, по-дорослому. Насправді, словами важко передати цей момент, адже від нього одразу паморочиться в голові, і здається, ніби ти в напрочуд теплому і приємному сні. Він підніс руку до її обличчя, провів пальцями вздовж вилиці і комфортабельно розмістив свої пальці на її підборідді м’яко скеровуючи його. Від нього, як завжди, пахло конваліями. Щоразу, коли він був так близько, Василині здавалося, що вона переноситься у прекрасний казковий ліс, де немає небажаних гостей, а лише вони вдвох, свіжість і конвалії.
Хоча, ще секунду назад він хвалив її шкіру, та що насправді було варте уваги, так ще його губи — такі м’які й пухкенькі, ну дуже приємні на дотик.
Повітря закінчувалося, тому вони трохи відсторонилися і стали дивитися одне одному в очі. Від захвату Василина захихотіла.
— Невже більше не болить? — обличчя Феша враз прикрасила лукава посмішка і він знову нахилився до дівчини, на цей раз, цілуючи її в шию.
— Анітрохи, — Василина трохи сховалася від поцілунку, адже це було дуже лоскітно.
Тоді вона обвила своїми руками фешеву шию і тримаючись за нього стала трохи підводитися.
«Вау, невже це Я зараз роблю?!» — промайнуло у дівчини в голові.
Феш повністю підтримав ініціативу, та замість того, аби просто сісти, він завалився на спину, а Василина опинилася зверху, все так само тримаючи руки біля його шиї.
Обидвоє виглядали розгубленими. Василина щойно прокинулася, тому була вся розкуйовджена, а Феш, хоч і мав напрочуд ідеальний вигляд, розпашів та трохи здивувався від ситуації.
Зрозумівши, що все це було не випадковістю, він знову взяв дівчину за підборіддя і затягнув у довгий поцілунок. Це було так ніжно і делікатно, ніби Василина була вазою із найкрихкішого кришталю (хоча це лише метафора, практика показує, що вона сильніша за більшість людей). Вона, відповідаючи на його поцілунок, обвила його шию і заспустила руку йому у волосся.
Феш промурчав щось у відповідь, як кіт, якого почали чухати за вушком. Він майже непомітно поклав руку їй на талію, від чого дівчина доволі помітно здригнулася. Він миттєво прибрав руку, боявся знову завдати їй болю. Та Василина доволі впевнено подивилася на нього, посміхнулася і м’яко поклала руку назад. Миттю його пальці знову ковзнули під сорочку, знову пройшлися тими самими місцями, де щойно був “масаж”.
Від цього в животі розліталися метелики, і гучно видихнувши, Василина потягла хлопця ближче до себе. Тоді вона трохи піднялася на руках, обійшла поглядом все обличчя Феша, прибрала волосся, що впало на очі та по черзі поцілувала його в лоба, ніс, щоку, підборіддя. Цілувати його було задоволенням: його шкіра завжди така м’яка, очі пильні та такі світлі, а погляд завжди теплий, коли звернений до Василини.
Феш опустив руку з її талії на стегно, повільно погладжуючи його, від чого шорти піжами трохи задерлися і рука торкнулася масивного синця. Василина ненароком зойкнула. Він вже був готовий відсмикнути руку, та вона його втримала за лікоть, нахилилася і прошепотіла:
— Це просто синець. В житті зі мною траплялися і страшніші речі. Все добре, чесно-чесно.
Не дуже звично бачити Феша таким і, напевне, він потім заперечуватиме це, та все ж, Василині було дуже приємно, що він аж настільки розкрився перед нею, показав яким тендітним і турботливим може бути.
Тонкі дівочі руки швидко перебігли з шиї до грудей і стали задирати футболку. Здалося, що Феш затамував подих, а тоді схилив голову і знову поцілував василинину чутливу шию.
Ніхто вже не думав про те, чи справді це варто робити, чи про зовнішній вигляд. Навіть думки про красу сонячних променів довелося полишити для дощових днів.
Вони володіли світом, та вважали ним лише одне одного.
Під звуки уривчастого дихання, фешева футболка полетіла кудить на підлогу, і Василина без жодних докорівсумління змогла провести долонями по жилистому тілу хлопця. Мало хто знає, та його м’язи пресу викликають захоплення. Так, чисто випадково, дівчина зачепила всі його найчутливіші місця, що, напевне, було реваншем за шию. Феш провалився у м’якій ковдрі і тихо застогнав.
Подальші події запам’яталися обом дуже туманно, але Василина ще довго думала про те, як всі ці роки пліч-о-пліч не пройшли задарма — вони знали одне одного аж занадто добре, як для підлітків. Все було так, як треба, не вище голови, та і не розчарування у власних очікуваннях. Це було чисте щастя.
Розум прояснився вже тоді, коли двоє вже лежали поруч, обіймаючи одне одного на ліжку, дивилися у вікно на те, як заходить сонце
— З Днем народження, Волошко — проказав їй на вухо Феш.
Зіниці Василини розширилися
— Дякую..
Так, це був один із таких літніх днів. Один з таких, де за тоннами навчання, травмою і королівською рутиною Василина навіть не помітила, як прийшов її вісімнадцятий день народження…
[ *нотатка автора* Вітаю народе, це Millissa і, так, давно тут не було моїх робіт. Маю сумніви, що в мене вже з’явилися фанати, та все ж відтоді, як я почала публікуватися тута, я зрозуміла, що мені це подобається і що читати ваші відгуки надзвичайно приємно <3. Сподіваюся, ця робота була ні для кого не “занадто” і не “розчаруванням”. Я вперше працюю у такому стилі і вперше додаю до пари ФешеЛини такого ІнтИмУ~
У мене ще є дуже багато замальовок про них, сподіваюся, колись мені вдасться все це написати 🙂 ]
Додати до улюблених