Того ж вечора
Кенма сидить в номері Бокуто та Акааші і разом з ними чекає повернення Куроо. Козуме уже зрозумів, що коли той повернеться, одразу ж ринеться за Кенмою, а знову відчувати як тебе на буксирі тягнуть лаписька цього великого кота не дуже хочеться.
— О, ви всі тут. Молодці! — Куроо нормально ходити не може, йому життєво необхідно влітати в кімнату, водночас збиваючи все що стоїть, а що лежить – він сам поставить і зіб’є.
— Ну як? — звичайно, це була загальна думка з самого початку.
— Прекрасно! Це було щось з чимось! Я його вкрав, коли він збирався малювати. Цукі довго лаяв мене, але потім я показав йому фотки, які зробив, щоб він міг по ним малювати, і він розстав! Уявляєте?! Він такий милий! Ох, бачили б як він усміхається, — мрійливо заспівав Куроо, спираючись на кулак і дивлячись кудись вверх.
— Не бачили. Він взагалі не усміхається, — сказав Акааші, — ну, хоча він ухмиляється, коли знущається з тебе.
— І то правда, — вставив свої п’ять копійок Кенма.
— Гей! Як ви можете!?
— Та годі тобі, бро, принаймні ти тут один, хто бачив усмішку очкарика. А що ти таке зробив?
— Ну… Нічого такого, — Куроо зовсім не горів бажанням розповідати.
— Ха, як тобі це вдалося?
— Та не так вже і складно!
— Куроо.
— Він просто побачив фотки в моїй камері, а ти пам’ятаєш, коли ми цю хрінотінь востаннє діставали?
— Коли ти поліз в парку за котом, а потім разом з нею тікав від собаки?
— Так, бро, ти тоді ще віддав фотоапарат Кенмі, сказав фотографувати, а сам побіг мене рятувати.
— І він побачив одну із тих фоток?
— Угу.
— Покажи!
— На, — він віддав камеру Бокуто, до якого підійшли решта хлопців.
— Це? — Кенма повернув екран в сторону Куроо і показав йому фотографію, на якій він брудний, поцарапаний, у волоссі якесь гілля, а футболка злегка порвана. Куроо тримав у руках чорного кота, поки ця животинка кусала його за палець.
— Гей! Досить сміятися! — Куроо трохи потер той самий палець, починаючи біситися.
— Ну бро! Це реально смішно!
— Тепер я розумію, чому навіть Цукішима посміхнувся, — тихо посміюючись, сказав Акааші.
— Та як ти можеш!? Ей, Бокуто, а ти що робиш?!
— Собі зберігаю! Такий шедевр я збережу на віки!
— Ні!
— Та годі тобі, я просто скину собі на телефон.
— Не смій!
— Бугага, а ти змусь мене!
— Добре, досить, Куроо, що ще було на побаченні?
— Ха! Було круто! Спочатку ми пішли в храм Інарі, потім я потяг його на ринок Нісікі. Там ми багато ходили та накупили фруктів і солодощів, на цей раз, таких, які сподобалися Цукі. Уявляєте, він любить полуницю!
— Полуниця – це ягода.
— Не перебивай! Так ось, а далі ми поїхали в музей сучасного мистецтва! Я мало що розумів, але мені так сподобалося як Цукі мені розповідав про експонати. Він такий розумний, — Куроо знову мрійливо посміхнувся, — а потім ми повечеряли в крутому ресторанчику з морепродуктами, але від музею це було далеко, тож ми разом їхали в автобусі. Там було так багато людей в час пік, тож, щоб ми не загубити один одного, я навіть обійняв його! А коли ми поїли, я провів його до готелю! — Куроо був радий як дитина, якій сказали, що куплять весь магазин з сухариками, — І знаєте що? Ми поцілувалися! Він так мило почервонів, що я мало не помер від втрати крові!
— Вітаю.
— Так, бро, ти крутий!
— Я впевнений, це було найкраще побачення в його житті!
— Те, що ти прийшов, завадив його роботі над картиною, весь день тягав його по різним кінцям Кіото можна вважати найкращим побаченням?
— Так, Кенма! Це було неперевершено! Я про все потурбувався! До того ж я ж не винен, що мені заборонили планувати – довелося вигадувати на ходу!
— Та годі вам, бро, ти був крутим! Я впевнений, що очкарик оцінив!
* * *
— Нагадайте, як я на це погодився?
— А ти і не погоджувався! — веселий Куроо поправив на своїй голові вушка Мікі Мауса, — Так, іди сюди, — він підтягнув Кенму до себе і поправив уже на його голові котячі вушка.
— Гей, ви чого застрягли?! — Бокуто не подобалося стояти на одному місці більше 5 секунд, — Пішли на американські гірки!
— Ніза-ай! — Кенма не встиг відмовити, як його взяли за шкірку і потягли в бік цієї величезної і швидкої шайтан-машини.
— Дивись, як смішно, — Бокуто показував усім фотку з гірок. Куроо і Бокуто горланили у все горло, з Кенми як раз в той момент почали злітати вушка, а Акааші однією рукою сильно стискав поручень, а другою – Бокуто.
— А зараз в кімнату страху!
— Пішли!
Заходячи в темне приміщення, Кенма боявся не можливих привидів чи вампірів, а реакції на них Куроо та Бокуто.
— Пробачте нас, будь ласка! – зараз всі разом вони кланялися актору, що грав мумію, за вибитий зуб і “ліхтарик” під оком.
— Так, вибачте, я просто злякався!
— Нічого, так часто буває.
* * *
— Ви – дурні, — все, що сказав Кенма, сидячи в номері, благо, готель був недалеко від парка атракціонів.
— Гей! Акааші, чому ти нас не захищаєш? — запитав Бокуто, сидячи на ліжку, поки Кейджи клеїв йому пластир на ніс.
— Тому що згоден з Кенмою, — сказав Акааші, ніжно дивлячись на свого хлопця, який ну зовсім вже не міг на нього ображатися.
— Ай, Кенма, будь ніжнішим! — Куроо завивав від болю, доки Козуме, ваткою, змоченою в перекисі, обробляв йому подряпину на руці.
— І якого милого вам не сиділося на тому атракціоні?
— Та годі тобі, вони ж не швидко крутилися, тим більше ми впали у кущі. Ай! А Цукі би це робив ніжно!
— Навряд чи Цукішима взагалі погодився би це робити.
— Погодився би! Ми ж тепер пара!
— Це ти на радощах так грохнувся?
— Ну Кенма-а-а.
— Все.
— Дякую, а тепер спатки! — Куроо став у стойку аля “я тут головний” і виглядав дуже жваво для людини, яка щойно довбанулася об землю, — Кенма, не смій грати всю ніч у свої компудахтери! Завтра ми їдемо назад, але, — він зробив театральну паузу, — це ще не все.
— Щось іще? — позіхаючи, запитав Кенма.
— Завтра взнаєш, а зараз – спати! Солодких снів, і хай вам присниться як вас за попу кусає Спанч Боб!
Додати до улюблених