–Ще довго? Вже день на дворі, а ми ще їдемо.
–Терпіння мій маленький друже, ще хвилин 10-15 і ми будемо під’їжджати до Гокінзу.
–В нас немає стільки часу!
–Дивіться!–Од вже не спала, вона дивилася у вікно і в пів вуха слухала спір Майка з Арґайлом.–Там табличка, що ми вже в Гокінзі.
Дійсно, вони щойно проїхали табличку, вони нарешті дома.
–Що ж, то який план дій?
–Не знаю, але не можна попадатися на очі моїм батькам. Мама гадаю місця собі через Ненсі не знаходить, а як побачить мене, то замкне на сто замків.
–Нам потрібно знайти інших, щоб вони ввели нас в курс справ.–Джонатан говорив спокійно. Він не спав цієї ночі, але не відчував ні сонливості, ні втомленості. Він переживав за Ненсі, так, вони почали віддалятися, і він розумів, що скоріш за все вогонь згас, а він взагалі їй бреше про вступ в один коледж, спільну професію та життя. Але вона була для нього важливою, він не міг її втратити.
–Я знайду їх. Це не займе багато часу і сил.–З цими словами Од одягнула пов’язку та зосередилася на тому, щоб побачити дівчину з рижим волоссям, блакитними очима і ластовинням.
–Давай, Едді, моя черга караулити телефон, іди ще трохи поспи.
Вона говорила з тим самим кудрявим хлопцем.
–Гаразд, Макс, тільки..
–Все в нормі, зі мною Кейт Буш да і схоже, що Векні не до мене, і ще раз повторюсь, нас тут не знайдуть, Од тут цілий рік ховали.
–Гаразд, гаразд, просто клич, якщо що. А, ще дещо, я дзвонив до Баєрсів разів 10, досі тихо, схоже, вони все таки підірвали свій телефон.
–Сподіваюсь вони вже купили новий, і просто підключають його зараз, бо вони нам потрібні.
Од не слухала далі, вона зняла пов’язку. Картина помінялась, вона знову в машині.
–Я знаю де вони. Будинок Гопера, в якому я жила, і схоже, що ми їм потрібні.
–Я знаю де це і як туди швидко доїхати. Арґайле, на наступній розвилці направо.
Макс сиділа біля телефона на стільці. Одягнувши навушники так, щоб музика грала тільки в одному вусі вона сиділа і дивилася в стіну прислухаючись до кожного звуку. Так пройшов майже час, аж раптом на вулиці почувся якийсь шум, наче до них їде машина.
–Дастін, бляха Дастін, вставай!–Макс розтормошила друга.–Нас хтось знайшов, біжи розбуди Едді, сховай його, а як тільки буде шанс тікайте.
Хоч Дастін і спав, але до нього дійшло все моментально, він вскочив і побіг до Мансона. Шум розбудив Лукаса, який разом із Макс перейшли до вітальні, лишивши Еріці кімнату з ліжком.
–Лукас, сюди, ховайся.–Прошепотіла Макс. Вона вже стояла під вікном та намагалася виглянути непомітно.
Сінклер взяв кочергу в руки та став за дверима чекаючи на непроханих гостей.
–Ідуть…
Почувся скрип дощечок, схоже, хтось став прямо під дверми. Було чути голоси, схоже, вони сперечалися. Двері почали повільно відкриватися і Макс побачила…Майка.
–Лукас стій, це свої!!
Крикнула вона це вчасно, адже кочерга вже була занесена за голову і готова зустрічати гостей першою і останньою.
–Майк!!–Сінклер викинув свою зброю та обійняв друга, потім озирнувся і побіг до Вілла, який стояв чуть дальше.
–Од!–Макс кинулася в обійми подруги.–Твоє волосся… воно
–Це не важливо, я тепер знов супергероїня.
–Клас, твої сили, то ось як ти нас знайшла.–Мейфілд дуже сумувала за подругою хоч раніше і не показувала цього. Вони всі тут, тепер вони точно щось придумають, тепер точно все буде добре.
–Це всі?–Джонатан протиснувся в будинок–Од казала, що вас має бути більше.
–Так, точно,–дівчина дістала рацію, щоб повідомити Дастіна про відбій тривоги.
–А Стів?
–Тут я.– Хлопець стояв в проході. Вигляд в нього був не дуже. все ті ж пов’язки на животі, та сама куртка, що її дав Едді і дуже втомлене лице.
–Гадаю мені потрібно вам сказати дещо про…
–Ми в курсі, не можна гаяти часу. Збирайте всіх сюди, будемо думати, як витягнути дівчат звідти.
–Ви знаєте про Ненсі і Робін?
Дастін якраз зайшов до кімнати разом із Мансоном. Хлопець кивнув Майку, але почувши припущення друга Гендерсон одразу налетів з питаннями.
–Але як? З ними все добре?
–Майже… Але Дастін, коли ти казав, що Робін крута, бо взломала шифр москалів, це ніщо порівняно з тим, що бачила Од.
–Гаразд, давайте по порядку. Спочатку ми пояснюємо, потім ви.–Стів виглядав трохи краще після останніх новин, але він всеодно дуже переживав за дівчат.
Залишився один демопес. Він був скалічений вогнем, але стояв на ногах і явно готовий до битви не на життя, а на смерть. Підсмажити його не вийде, схоже, що в Мюррея закінчився запал вогнемета
Гопер почав в нього стріляти, проте куль залишилося всього 5, а цього було недостатньо.
–Чорт. –Подивившись на підлогу в пошуках чогось корисного він помітив біля себе лише дворучний меч, який взяв на битву якийсь з в’язнів. Піднявши його Джим сконцентрувався на битві. Його противник був поранений, але він досі запросто міг його прикінчити і піти до Джойс. Ні, цього він не допустить, він не дасть її скривдити, і не дасть їй побачити смерть близької людини. Не знову.
Зробивши фальшивий випад і встигнувши просковзнути під монстром, який саме стрибнув в його сторону, Гопер зміг відтяти почварі руку. Демогоргон досить швидко розвернувся, і почав махати одною рукою намагаючись зачепити чоловіка. Увернувшись від двох таких спроб Джим із захисту перейшов в напад. Прицілившись, якщо так можна сказати, він наніс удар знизу, відрубавши голову противнику. Битва була закінчена.
Не встигла та тварюка впасти замертво на землю, як Джойс вже підбігла до нього та обійняла. Їхні обійми перервав якийсь шум. Побачивши вертоліт та почувши Мюррея, який ледь не пищав від радості, вони зрозуміли, що ледь не вперше за всі ці роки їх план спрацював. Юрій все таки завів цю штуку, вони врятовані.
–Гаразд, гадаю та жінка допоможе нам потрапити в Америку, потрібно знов з нею зв’язатися.–Джим сидів ззаду і виглядав у вікно. Вони летіли в сторону океану.
–Тоді полетіли зв’язуватися з другом того вашого друга.
Було важко, але на диво швидко. Через годин 12 вони вже їхали в Гокінз на зустріч новим перешкодам, монстрам і що найважче, дуже вредним дітям, яких постійно потрібно рятувати від намагання врятувати весь світ самотужки.
–Думаєш з ними все добре?–Джойс сиділа на задньому сидінні разом із Джимом. Мюррей сидів коло водія.
–Все буде добре з вашими дітьми, досить вже про це. Приїдемо, і самі побачите. Хоч я і не люблю дітей, та ці себе в обіду не дадуть, і друзів захистять.
–Ми вже майже в Гокінзі. Мої люди стежили за ними, вони зараз в якомусь будинку в лісі. На одного з їхньої банди полює все місто, тому ми не привертали до них уваги, а лише спостерігали.–Жінка за кермом вела машину і вводила в курс справи.
–Я знаю цю місцину–Гопер дивився у вікно–Ми будемо там приблизно через годину.
–Вже буде темно, сподіваюсь, що з ними всіма все в порядку.
–Ненсі?
–Що?
–Нічого… Просто говори будь ласка. Твої очі закриті, і я не можу на ходу перевіряти чи ти в порядку, тому раз в декілька хвилин давай знак, що ти ще зі мною.
–Так, добре.–Ненсі помовчала ще декілька секунд, а потім наче щось згадала.–Ніколи не думала, що попаду у виворіт другий раз.
–Щоо?–Робін ледь не втратила керування, але швидко вирівняла кермо і їхала далі.
–Пам’ятаєш той скажений тиждень, коли зник Вілл Баєрс?
–Ну так, звісно, меню цю історію Стів з Дастіном розповідали.
–Так, але Стів там з’явився не одразу, а до цього ми з Джонатаном блукали лісом і шукали Вілла.
Вони їхали так ще десь годину, Ненсі розповіла Робін про те, як бідну лань затягнуло в виворіт, у невеличку дірку між світами в дереві, і як вона залізла туди слідом, як вона насилу вилізла назад і прохід одразу після цього закрився.
–Ну і далі ми…стій, Робін.
–Що трапилося?
–Тихіше, потрібно сховатися, негайно.–Ненсі відомі ці звуки. Як вона сподівалася більше ніколи в житті не чути їх. Демогоргон, схоже, що він щось їсть.
–Що це за звуки, це не кажани..–Робін з’їхала з дороги прислухаючись, і також почула це чавкання. Воно було з сторони, в яку вона їхала, і схоже, звук нікуди не поспішав. Оглянувши місцевість Баклі побачила неподалік сховок і поїхала туди якомога швидше і тихіше.
–Нас видно?
–Ні.–Вони були в якихось розвалинах, маленьких, наче це якийсь маленький сарай, але достатніх, щоб сховатися. Баклі сказала Ненсі пригнутися і накрила їх і велосипед якоюсь тканиною.
Далі ніхто з дівчат не виронив ні слова. Чавкання припинилось, почулося дихання, воно ставало все ближче і ближче. Воно йшло в сторону дівчат і зупинилося в декількох метрах від сховку. Постоявши так хвилину демогоргон пішов далі, через 5 хвилин його вже не було чути, проте осмілились рухатись дівчата тільки через хвилин 15.
–Що це було?
–Демогоргон. Це я про нього розповідала.
–Але він помер, Од вбила його.
–Їх багато, не знаю скільки, але він точно тут не один.
–Тоді давай сідай, потрібно швидше доїхати до пункту призначення.–Робін допомогла Ненсі сісти і вони поїхали далі.
–Ненс, судячи з крил, що валяються закривавлені на дорозі, демогоргон ними харчується.
–Навіть не знаю радіти з цього чи ні.
–Гадаю, що не дуже.
Пройшло ще хвилин 10. Ненсі іноді давала знак, що вона тут, декілька разів був невеликий землетрус, але загалом все було досить тихо.
–Приїхали.
Робін злізла з велосипеда, взяла Ненсі за руку і повела до якогось будинку. Було чути лише скрип дверей, вона провела кудись дівчину, після чого відпустила руку.
–Можеш знімати, сумніваюсь, що ти по звичайній кімнаті зможеш зрозуміти, де ми.–Вілер кивнула. Знявши пов’язку вона побачила кімнату, схожу на кухню і міні склад в одному приміщенні. Вікон не було, ніяких табличок, нічого, щоб зрозуміти де вона.
–Шукай їжу і воду, я піду по інших кімнатах.
Пошуки були довгі і нудні. Ненсі тільки і робила, що уверталася від повзучих лоз. Але вони виявилися не марні, декілька консерв та якихось батончиків. Запаковані, отже є надія, що вони цілі і неушкоджені. Сховавши їх у портфель Ненсі продовжила пошук. Ще одна консерва і знов куча зіпсованої вицвілої їжі.
В двері хтось постукав, і, о чорт, цей стук заставив Ненсі посміхнутися вперше, за цей день.
–Знайшла щось?–Робін також усміхнулася. Вона пам’ятає, як тоді, у бібліотеці, намагалася подружитися з Віллер, і як вона її дратувала тоді. І стук, який вона вигадала, щоб привернути увагу дівчини.–Не проти, якщо це буде наш кодовий сигнал?
–Тільки за. Я знайшла трохи консерв і якісь батончики, а в тебе як?
–Я знайшла золото!–Робін знову усміхнулася, і показала Ненсі пляшку води.–І ще дві банки коли.
–Чудово! В нас є вода і їжа, з голоду ми не помремо.
–З голоду в нас і до цього шансів померти було мало.
–Ти втілення позитиву, Робін.
–Я знаю. Я ще знайшла трохи бинтів і ще якісь пігулки, потім розберемося що це.–З цими слова Робін запихнула все в рюкзак і закрила його.
–Твоя рука посиніла.–Ненсі присіла поряд і взяла її в свої теплі руки.–І така холодна.. потрібно зняти джгут, бо в тебе так рука відпаде, пройшло вже більше години.
–Гаразд, тільки спочатку знайдемо підвал, в якому зможемо осісти і можливо навіть трохи відпочити. Не хочу затримуватися в місці, в якому є вікна і яке легко знайти.
–Гаразд, тільки боюсь, що якщо ми не знімемо джгут за хвилин 15 наслідки будуть жахливі, так що веди швидше.–Ненсі одягнула рюкзак, вчепила пов’язку на очі та протягнула Робін руку. Трішки завагавшись Дівчина взяла протягнуту їй руку і повела Ненсі до виходу.
Через 5 хвилин Робін зупинила велик. Сили покидали її, йти було важко, не кажучи вже про їхати. Землетруси, прислухання, постійні зупинки та грання в хованки з місцевими жителями тільки ще більше вимотували. Голова йшла кругом, а ліва рука взагалі не відчувалася.
–Приїхали.–Голос здається також стає все тихішим і слабшим. Провівши Ненсі всередину та давши знак зняти маску вони вдвох сховали велик в комірчину під сходами. Взяли матраци з кімнати і диванні подушки з вітальні, та спустилися в підвал.
–Давай швидко руку.–Ненсі першим ділом зняла джгут з вже посинілої руки.–Встигли, ампутувати не прийдеться, можливо. Жартую.–Вона піднесла руки догори та всміхнулася подрузі, яка схоже вже встигла злякатися.
–Накінець-то міс серйозність Віллер пожартувала.–Робін дивилась як Ненсі міняє бинти на руці, але дивилася вона не на свою багатостраждальну руку, а на Ненсі, на її такі гарні зеленкувато синьоваті очі. Вони наче переливалися, рухалися та змінювали колір, то сині, то знов зелені, як ті хвилі в морі. Дивилася на волосся. Кудряве, колись пишне і трішки неслухняне волосся, яке зараз зовсім розкуйовдилось, в ньому заплуталось павутиння і якісь гілочки, воно злиплося від бруду та поприлипало до чола дівчини від поту. Робін раптом зрозуміла, що скоро почервоніє, і що їй не можна ось так п’ялитися на подругу. Чому їй взагалі такі думки в голову лізуть? Так, Ненсі гарна, але вона не може її любити, вона ж любить Вікі, і у Ненсі є Джонатан.
–Все, готово.–Її думки перервав голос Віллер, вона закінчила з рукою дівчини, і прийнялася за шию. Знявши бинти вона знову намастила її чимось, але на цей раз не перев’язувала.
–Давай так.–Почала свій коварний(не дуже) план Ненсі–Ти зараз лягаєш спати, спиш години дві, потім лягаю спати я, просплю годинку, і вирушаємо. І навіть не намайся сперечатися, ти нас везеш, тому витрачаєш більше сил.
–Гаразд, але якщо Векна захоче тебе зараз вбити?
–Я можу тримати щось в руках, щось таке, що якщо я попаду в транс, то випаде з рук і розбудить тебе, згода?
–Згода.–Робін була занадто виснажена, тому просто лягла на матрац, який вони затягнули і відключилася.
В них була сигналізація в вигляді увімкненого фонарика на столі, раптом він і тут буде реагувати на прибуття демогоргона. Ненсі як і обіцяла взяла книжку в руку так, щоб будучи в трансі вона впала на підлогу і сіла на стілець коло сплячої дівчини. Хоч Баклі і спала, але стривоженість і напруження нікуди не ділися. Вона підривалася мало не кожні 10 хвилин, а коли спала, то схоже бачила кошмари. Останні пів години вона більше не просипалася і майже спокійно спала.
Віллер думала про своє. Про Джонатана, Майка, Барбару, але кожен раз її думки перебивав стривожений погляд Робін, тоді, коли вони лежали на підлозі після визволення з полону Векни. Струснувши головою Ненсі подивилася на книжку в її руці. Це був той самий щоденник. Вона сама не розуміє, навіщо його взяла, ще й сказавши Робін якусь фігню. Причина була інша, в цьому щоденнику було ім’я її мертвої подруги, Барбари. Схоже, що ця дівчина дружила з нею в дитинстві, і дивлячись з записів вона не дурна, вона майже зрозуміла, просто без серйозних доказів повірити в це неможливо. Ненсі хотіла розповісти їй правду, сама не знає навіщо, просто розуміє, що вона має право знати правду.
Пройшло дві з половиною години, Ненсі встала і підійшла до подруги. її Волосся, колись світло-русе було темним, в пилі та грязюці. Ненсі опустилася на коліна навпроти лиця дівчини та сама не знає чому це зробила, взяла пасмо її волосся в руки, згадуючи, як вона вперше побачила її ще в Старкорді в формі продавця морозива. Ніколи б тоді не подумала б, що попаду з нею в таку веселу пригоду.
Раптом Ненсі помітила, що на неї дивляться очі, блакитні, як небо в самий ясний і сонячний день, яке вона так мріє побачити.
–Якраз хотіла тебе будити, скоро потрібно йти далі–Віллер швидко відійшла розуміючи, що її щоки чомусь почали трохи червоніти. Списавши це на втомленість вона підійшла до рюкзака, дістала звідти дві маленьких консерви, два батончика та, о диво, дві ложки. Витерши їх рукавом кофти, дівчина віддала половину Робін і на здивований погляд подруги лише відповіла–Там були, ну в тій кімнаті, я думала не брати, але потім знайшла консерви і зрозуміла, що краще взяти.
Вони відкрили банку, там була каша з кусочками м’яса, яку ставлять в сухпайки військовим, тільки їм дають порції по більше.
–Наче на вигляд нормальні.–Робін взяла трошки покуштувати, пережувавши та проковтнувши вона винесла вердикт.–Просто жахливо, не чую ніякого смаку.
–Я також, схоже діло не в їжі, а в вивороті, але з’їсти потрібно.–Батончики нічим не відрізнялися. Перекусивши вони випили трохи води, по два ковтка. Робін знов випила обезболююче.
–Пішли далі, якщо тут є демопси, то вони нас швидко вислідять через мою руку, не можна тут довго сидіти.
–Ти права, ходімо.
Знов Ненсі нічого не бачить, знов вони їдуть кудись, знов ховаються, знов падають через постійні землетруси. На цей раз вона розповідала Баклі про її розслідування щодо сказу в щурів і як він переріс в дещо гірше.
–Ого, ви з Джонатаном дійсно багато через що пройшли разом.
–Ага… Типу того. Але зараз я відчуваю, як ми віддаляємось, він досі мені дорогий, але не більше. А ці термінові плани, через які він не приїхав, якби ж він приїхав, щоб просто нормально про все поговорити і зрозуміти, як бути далі.–Ненсі сама не розуміла навіщо вона це все казала, але вона не могла більше мовчати і тримати все в собі.
–Тоді давай так. Ненсі Віллер, я обіцяю, що витягну тебе звідси, відвезу в Каліфорнію, навіть якщо прийдеться їхати на цьому триклятому велику, ми його знайдемо і ти з ним поговориш.–Робін говорила серйозно, сама не розуміла чому, мабуть через настільки сумний голос подруги, а можливо через щось друге.
Схоже Ненсі також почула ту серйозність і рішучість в голосі.
–Гаразд, а я?
–А ти що?
–Ну, що ти хочеш найбільше, щоб я тобі допомогла, коли ми виберемось?
–Я…я не знаю, якщо зараз задуматися, то нічого не приходить в голову.
–Гаразд, але скажеш як тільки придумаєш.
Через 10 хвилин вони спинилися.
–Тут нажаль тобі очі відкривати не можна, одразу зрозумієш, тому просто йди за мною.–Робін повела дівчину в якесь приміщення і попросила почекати пару хвилин. Ненсі чекала. Почувши якесь віддалене калатання вона вже хотіла побігти шукати подругу, але зупинила себе і далі чекала. Пройшло хвилин 10 поки Робін на зловила Ненсі за руку і не потягнула до виходу.
–Зможеш тримати цю сумку, поки будемо їхати? Потім поясню що там.–Ненсі кивнула і взяла ручку від таємничої сумки. Вони сіли на велосипед і поїхали далі.
–Робін нам ще довго?
–Ні… чорт, тихо.–Баклі різко звернула направо і заїхала за стіну дома. Невже знов? Ліхтарі на кажанів не реагують, є одне пояснення чому цей почав блимати. Демогоргон, знов. Прислухавшись Робін почула кроки, вони наближалися, схоже їх все таки почули. Робін почала повільно їхати до дальнього кута будинку відпираючись ногами, щоб іржавий цепок не почав скрипіти. Завернувши за стіну дихання зупинилося, почувся рик, схоже вони вчасно змінили сховок, але це не означає, що він перестане перевіряти всі сторони будинку. Напевно подорож на цьому закінчилася б, якщо б не крик кажанів в протилежній стороні.
–Робін, їдь з відси, швидко.–Ненсі тільки згадала, що забула дихати з моменту, як почула кроки, але схоже його відволікли не надовго, потрібно скористатися цим.
Баклі від страху зрозуміла сенс слів не одразу, але як тільки почула, одразу ж надавила на педаль ногами, які вже налилися свинцем і просилися у відставку.
–Наче далеко від’їхали.–Дівчина зповзла з велосипеда не в силах навіть стояти.
–Робін, ти де?–Ненсі намацала плече подруги і допомогла їй встати. Зайшовши до будинку вони кинули велик в метрі від себе, а самі попадали на диван у вітальні. Ненсі закрила всі вікна намагаючись не дивитися на пейзаж за ними. Після цього дівчина сіла на дивані і поглянула на виснажену подругу.
–Ти як?
–Правду, чи щось, щоб заспокоїти?
–Правду звісно.
–Тоді не дуже.
Ненсі посміхнулася
–Не дуже? Ідеальний опис людини із раною на руці, слідами удушення на шиї, всієї в синцях, подряпинах так ще й в світі з монстрами, по якому приходиться їздити на старому велику.
Робін чомусь від такого детального опису також трішки усміхнулася.
–Це мені каже людина, яка застрягла тут зі мною, також в синцях і подряпинах, так ще й з темним магом в голові, який дуже хоче її вбити.
–Доречі щодо Векни. Тепер я розумію слова Віктора.–Ненсі трохи помовчала і продовжила.–Про голос янгола, я там почула його, я йшла за цим голосом і побачила вікно життя. Ти врятувала мене, і о, Робін, в тебе дійсно голос янгола. А ця пісня, ніколи її раніше не чула. Вона така гарна, заспокійлива, я досі прокручую її в голові.
Робін мовчала, вона підтягнула коліна, сперлася на них і обійняла руками.
–Як називається ця пісня?
–To love a boy…
–Гарна назва, а автор?
–Я…
–Чорт, Робін, тобі можна йти співати, в тебе дуже гарний голос, і пісні, гадаю багатьом вони сподобаються.
–Так, Стів так само каже, але я не женуся за популярністю чи за фанатами.–Робін підняла голову, розглядаючи стелю і люстру обвішану лозами, немов це гірлянди.–Я мріяла лише про одне, не померти на самоті, Стів Гаррінґтон, людина, яку я найбільше не любила в школі, і як не дивно мій найкращий друг вже рік. Напевно я про це мріяла все життя. Люди, діти, всі мене чомусь недолюблюють, кажуть щось про жахливий характер, або ще щось, перестають спілкуватися, щоб потім розказувати в школі як і чому я дивачка Баклі. Або ще гірше, починають дружити, бо програли це комусь. Але рік назад в мене з’явилося 3 друга і я досі іноді не можу в це повірити. Це була моя мрія, яку я ненавиділа і намагалася сховати кудись далеко, від самої себе.
–Тепер ти не одна.–Ненсі поклала руку на плече подруги.–Тепер в тебе є я, і Едді, і Макс, і всі інші, ми як сім’я. Тому якщо з кимось із нашої сім’ї щось станеться, всі інші йдуть на допомогу, повір, перевірено не раз, ти не одна, більше ні. А якщо потім будуть проблеми, просто скажеш мені, з радістю пристрелю кого скажеш.
–Дякую, Ненс, і щодо пристрелити.–Робін підняла з полу ту саму загадкову сумку, відкрила і передала Ненсі автомат. Автомат.
–Бляха, Робін, звідки?–Ненсі взяла в руки зброю і невірячи на неї дивилася. Потім зняла магазин перевірити скільки патронів.
–Майже повний магазин. Це добре.
–Ні, добре це.–З цими словами Баклі почала діставати з сумки ще магазини до зброї, зупинилася вона на 4 і подивилася на подругу, яка перебувала в повному шоці.
–Вау, Робін ти…–Закінчити Ненсі не дав шок, бо сумка не була пуста. Робін витягнула з відти ще пістолет з кобурою, застебнула в себе на поясі і передала ще один Віллер. Потім дістала два складних ножі, один сховала до кишені, другий передала подрузі.
–Тепер кажи, в мене все.–Робін посміхалася від вуха до вуха.
–Ти неймовірна. Але як?
–Гадаю ми достатньо далеко, щоб про це поговорити. Я, як і пропонувала з самого початку обчистила поліцейський участок.
–Ого, а гранат там не було?–Вілер згадала ту розмову і з посмішкою дивилася на подругу.
–Були б в них гранати, то вони вже були б в цій сумці, навіть не сумнівайся.–Ненсі знов посміхнулася, причепила пістолет на пояс і знов сіла на диван.
–Робін, лягай поспи.
–Е ні, давай ти, ти ж тоді взагалі не лягала.
–Я не трачу стільки енергії, мені сон потрібен не так сильно.–Віллер дістала книжку і знов взяла так, щоб вона в разі чого розбудила Баклі. Робін не в силах спорити з подругою лягла і заснула. Сон був жахливим, постійні кошмари, пробудження в холодному поті та під заспокійливий голос Ненсі знов поринання в неспокійні сни.
Проснулась Робін від якогось голосного звуку. Схоже Ненсі задрімала і виронила книжку.
–Вибач, я випадково її випустила з рук.
–Все нормально, я всеодно не хочу знов лягати спати.– Далі дівчата продовжили сидіти в тиші.
–І що тепер?–Стів почав задавати питання щойно всі закінчили розповідь.–Навіть якщо вони втекли від кажанів то Робін поранена, а Ненсі….Од, ти бачила її очі?
–Не пам’ятаю…
–Будь ласка, це важливо, якщо вона була у відключці, то вони були закриті?
–Ні, вони були відкриті.–Одинадцять заплющила очі і намагалася згадати деталі.–Але я не бачила зіниць.. вона наче закотила їх догори..
–Чорт!!! Це Векна, Робін поранена, Ненсі під контролем Векни і плюс за ними женуться кажани!
–Потрібна ванна, тоді я зможу їх побачити і можливо навіть поспілкуватися.
–І де нам найти резервуар і сіль?
–Обчистим магазин?
–Здурів Гендерсон?
–А що, тобі можна, а мені ні?
–Так, давайте тихо. Ми не будемо нічого красти, Стів йде з Макс, візьміть машину і викупіть всю сіль на всі гроші в магазинах на півдні містечка, ми з Арґайлом поїдемо на північ. Зустрічаємось о 20:00 тут. Інші сидите і не висовуєтесь. Вас схоже все містечко шукає.
–Ніяких протестів.–Застеріг Джонатан Дастіна, який вже хотів щось сказати. кожен вигріб всі гроші, які мав. Їх розділили на дві команди. Всі четверо поїхали в машині Арґайла. Вони висадили Макс з Стівом коло дому хлопця і відправилися далі.
–То ми просто будемо їх чекати?
–Не знаю.
–Вілл, а де твоя мама?
–Поїхала у відрядження, не знаю на скільки, вона нам повідомила про це за день до від’їзду.
–Чортівня якась.
–Що ж.–Майк оглянув всіх навколо.–Пропоную не марнувати часу, якщо ми зможемо потрапити до вивороту, і там будуть якісь демо-кажани, нам потрібна буде зброя, хоча б саморобні списи.
Вже почало темніти, саморобні списи були в рядок сперті на стіну. всього 8 штук. Обтесані довгі гілки і примотані ножі на краєчку. Яка не яка, а зброя.
Вони всі сиділи у вітальні, поки не почули звук мотора. Майк підбіг до вікна.
–Свої.
Всі вибігли з будинку, до них під’їхало дві машини. Макс зі Стівом почали витягувати з задніх сидінь упаковки солі. Всього 20 по кілограму.
–Більше не було.
–Зрозуміло. А у вас що?–Арґайл вийшов і посміхнувся усмішкою переможця.
–Три мішки по 20 кіло.
–Де ви знайшли стільки, ще й в мішках?
–Арґайл позичив в друга в піцерії, неважливо короче, допоможіть це все занести в будинок.
–Що тепер?–Майк подивився на гору солі і перевів погляд на друзів.–Потрібен резервуар.
–І він в нас є. Едді, за мною.–Дастін побіг на кухню прямо до морозильної камери.
–Що ти в біса робиш?
–Немає часу пояснювати, допоможи відсунути її. Так, а тепер.–Дастін витягнув шнур з розетки.–Потрібно витягнути все з неї.
–Що тут коїться?–Інші стояли в проході і спостерігали за тим, як двоє хлопців викидають все з морозилки.
–Тепер потрібно вийняти перекладини, швидше.–Гендерсон навіть не почув їх.
–Ей! Поясни вже свій план, малий генію.
–Стів, це ж очевидно.–На цей раз він почув ці слова від Макс.–Він хоче зробити з морозилки резервуар для ванни.
За майже як годину все було готово, на дворі зовсім потемніло.
–Ось, тримай, в них нічого не видно.–Майк змайстрував окуляри з коробки для піци, яку привезли разом із сіллю.
Вони сиділи на дивані вітальні. Аж раптом почули звук мотора, це вже точно чужі.
–Федерали? Од, потрібно схова..
пролунав стук в двері, але не простий. Два стуки, стук, три стуки. Тільки одна людина знала цей код окрім Од.
Двері відчинилися і на порозі стояв Джим Гопер, живий живісінький. На очах дівчини почали проступати сльози. Вона кинулася в обійми свого батька.
–Я знала, що ти живий, я вірила.
–Я знаю.
–Я залишала двері відчиненими, як ти і просив.
–Я знаю, знаю. Тепер я тут, ми знову разом, чуєш.
Вони сіли на диван і посмішка сама з’явилася на їх обличчях.
–Ти став…
–Меншим?
–І твоє волосся…–Од приклала руку до голови Джима.
–Моє волосся? Твоє волосся.–Він зробив такий самий рух. Вони знову засміялися.
–Так, я вкрав твій імідж. Мені личить?
–Так, дуже. Але як ти. Хоча ні, розкажеш все потім, зараз потрібно діяти.
–Сер, в нас проблеми, моя сестра і ще одна дівчина застрягли в вивороті.–Майк був радий, що Гопер живий, але зараз всі його думки сходилися на старшій сестрі.
Од одягнула окуляри і спустилася в імпровізовану ванну. Рацію поставили на кухонний столик, який підсунули ближче до морозилки. Всі зібралися навколо. В більшості випадків просто стали на коліна, щоб було краще чути, що буде казати Од.
–Я їх бачу.
примітки:
- Перепрошую, глава мала вийти раніше, але вчора був скажений день і я навіть підійти до ноута не мала як.
- Юрій і Дмітрій лишилися в росії, наших героїв забрали союзники Оуенса
Додати до улюблених