Перший рік: Шрами

П’ятниця, 15 жовтня 1971

Наступні декілька днів Ремусу довелося уникати Сіріуса або принаймні не залишатись з ним наодинці. Це було нелегко, адже хлопці проводять разом увесь вільний час, особливо на вихідних. В п’ятницю вони всі без проблем впорались з завданням на уроку заклинань, навіть Пітер. Флитвік був в захваті від того, що клас так швидко опанував левітацію, що відпустив їх на обід раніше.

Сіріуса неможливо було оминути весь наступний тиждень під час уроку польотів. Якби Ремус ненавидів історію магії не настільки сильно, його найменш улюбленим предметом були б польоти. За двадцять хвилин їх першого уроку з мадам Гуч він дізнався, що боїться висоти, і наступні уроки перетворилися для нього на випробування.

Джеймс, звичайно, був зіркою класу, і навіть мародери вважали його нестерпним, коли він намотував кола навколо поля і робив петлі і фінти, наче народився на мітлі. Сіріус також чудово літав, і загалом більшість дітей у класі виросли, граючи на мітлах; навіть Пітер був вправний.

Минулого вечора дощило, тому земля була м’яка і волога. Вони змінили свої звичайні туфлі на грубі чоботи, одягли червону спортивну форму, перш ніж вийти на поле. Вони взяли мітли, які надавала школа, й чекали настанов. Першокурсникам заборонялося привозити свої мітли, але Джеймс кожному бажаючому розповідав, що вдома на нього чекала остання топова модель.

̶  Чудово, забирайтеся на мітли, леді та джентльмени,  ̶  крикнула мадам Гуч усій групі. – Сьогодні у нас хороший сильний вітер, тому будьте дуже обережні. І ніяких викрутасів, Поттере!

Ремус нервово ковтнув і виліз на мітлу. Якщо його не знудить, це вже буде перемога.

̶  Мені потрібні п’ять хороших кіл навколо поля, а потім чисте приземлення від кожного з вас. Обережніше з калюжею і не забувайте нахилятися за вітром, де можливо. Використовуйте його в свою користь. П’ять балів тому, хто повернеться першим,  ̶  і без попередження вона свиснула на зліт.

Ремус та Лілі, єдині маґлонароджені в класі, останні відірвались від землі, але коли дівчинка опинилась в повітрі, вона з легкістю наздогнала інших.

̶  Трохи вище, Люпине! Давайте! – через гучномовець кричала мадам Гуч з землі. Він хотів проігнорувати її, але виходу не було. Принаймні в Святому Едмунді, коли їх змушували бігати крос, він міг сховатися за рогом і втекти на декілька годин в місто.

Він піднявся вище, намагаючись дивитися вперед, а не вниз, і думати не про простір між ним і землею. Він бачив руду косу Лілі спереду, світлу маківку Пітера десь у середині групи. Хоча він і не бачив так далеко, він знав, що Джеймс і Сіріус летіли врівень попереду усіх. Ремус лише похмуро плентався у хвості, не маючи наміру прискорюватись. Кого хвилює, що він прилетить останнім, головне, щоб він не зламав собі шию. Коли він розвернувся в кінці поля і полетів в іншу сторону, вітер вдарив назустріч, і він нахилився, намагаючись не сильно сповільнюватися. Було холодно, вітер кусав щоки.

Друге коло було настільки ж поганим, як і перше. На третьому він помітив, що Джеймс почав кружляти між вежами пустих глядацьких трибун, незважаючи на застереження мадам Гуч. На четвертому колі у нього з’явилась компанія.

̶  Розважаєшся? – посміхнувся Сіріус, кружляючи поруч з ним. Він був настільки розслаблений, що, здавалося, може закинути дві руки за голову і, перекинувшись догори дном, полетіти назад.

̶  Що ти робиш? – нахмурився Ремус, намагаючись ігнорувати його. – Намагаєшся програти?

̶  Джеймс виграє,  ̶  Сіріус знизав плечима. – Я даю йому зробити це красиво. Вирішив зависнути з тобою.

̶  Чому?! – відповів Ремус із стиснутими зубами.

̶  Подумав, тобі треба компанія,  ̶  Ремусу не треба було дивитися на нього, щоб знати, що він розтягнув губи в фірмовій посмішці Сіріуса Блека. – Також нам скоро приземлятися, а я знаю, що ти це ненавидиш.

̶  Відвали.

̶  Ні.

̶  Я тебе попереджаю, Блеку…

̶  Ти не можеш мене вдарити, Люпине, якщо не хочеш звалитися з мітли.

̶  Боже, як ти дратуєш.

̶  Ага,  ̶  Сіріус полетів вперед і повернувся, зробивши ідеальну петлю.

̶  Відвали,  ̶  Ремус намагався ухилитися від нього, небезпечно хитаючись.

̶  Час приземлятися… Не забудь висунути ноги і відкинутися назад… потім зігни коліна, коли дотор… Ой!

Ремус схопив кінець мітли Сіріуса і з силою потягнув його назад. Сміючись, Сіріус вирівнявся, знову підлетів до Ремуса і пихнув його плечем. Ремус похитнувся, але втримався, наближуючись до землі. Це булло набагато плавніше, ніж минулого разу, і він відкинувся назад, щоб штовхнути Сіріуса у відповідь.

̶  Геть з дороги! – кричав він, набираючи швидкість. – Хоч один раз можеш прийти останнім!

̶  О ні! – зі сміхом Сіріус схопив мітлу Ремуса і потягнув назад. Це було явно занадто, враховуючи те, як близько вони були до землі. Борючись, вони влетіли просто в калюжу, загубивши мітли, і прокотились декілька метрів вперед, безнадійно забруднюючи форму.

̶  Блек! Люпин! – мадам Гуч підлетіла до вкритих багнюкою хлопців.

Інші ґрифіндорці зібралися навколо, сміючись і вказуючи на них пальцями. Сіріус встав з усією властивою йому грацією, яку подарувало благородне походження, і швидко підняв Ремуса за руку. Вони дивились на вчительку, кліпаючи, щоб прибрати воду з вій.

̶  Що я казала про калюжу? – забавляючись, вигнула брову мадам Гуч. Вона вміла знаходити смішне в будь-якій ситуації. – По балу з Ґрифіндора за кожного. А тепер йдіть і змийте це з себе. Вільні.

Хлопці поплентались до роздягалень, тремтячи в холодних мокрих мантіях.

̶  Жахлива форма,  ̶  пробурчав Ремус, коли вони ввійшли в невелику кам’яну будівлю. – Як ми це висушим?

̶  Про це подбають домашні ельфи,  ̶  відповів Сіріус, скидаючи свій одяг в купу в кутку.

У Ремуса не було бажання питати, які ще домашні ельфи. Він зняв мантію і відкинув чоботи, а потім пішов у душову кабіну, де продовжив роздягатися. Там вже лежали рушники, а вода була ідеально тепла. Він став під струю води, дозволяючи їй зігріти його кров і спостерігаючи, як грязь і травинки змиває в каналізацію. Принаймні йому не доведеться літати ще сорок хвилин.

Він провів руками по волоссю. Без щомісячних стрижок Наглядачки воно ставало довшим і м’якшим та стирчало в різні сторони, майже як в Джеймса. Він нарешті побачив його колір, але був розчарований – воно виявилось нудним русим.

Ремус закінчив з душем швидше, ніж Сіріус, який нарешті вийшов, коли Ремус був вже напіводягнений. Він зачесав своє довге сяюче волосся назад. Він був уже повністю одягнений і виглядав неймовірно крутим і дорослим, а Ремус зрозумів, що пропустив ґудзик на сорочці, і був вимушений починати все спочатку.

̶  Що це?! – раптом спитав Сіріус. Ремус підняв погляд і знову опустив його. Він вказував на довгий срібний шрам, який тягнувся від лівої ключиці до правого соска. Він намацав ґудзики, намагаючись швидше закінчити.

̶  Шрам,  ̶  пробубонів він. Що ще він міг сказати зараз? Він їх майже не помічав. Вони були такою ж частиною його, як ластовиння або прозоре волосся на руках.

̶  Це… це сталося з тобою там, де ти ріс?

Було щось дивне в голосі Сіріуса. Ремус не зміг нічого сказати, тому кивнув. Сіріус теж кивнув.

̶  В мене теж є шрами,  ̶  так тихо сказав він, що Ремус подумав, що він недочув.

Сіріус нахилився і підтягнув штанину, повернувши щиколотку, щоб показати сліди. Його шрами не схожі на шрами Ремуса: великі, грубі, нерівні, сповнені люті й голоду. Сріблясті смуги на ногах Сіріуса були тонкими і прямими, рівними у своїй жорстокості. Ремус дивився кілька секунд, перш ніж Сіріус опустив штанину й випрямився.

Вони дивилися один на одного цілу хвилину. Ремусу було жарко, очі Сіріуса були холодні і спокійні. Потім усе закінчилося.

̶  Підемо подивимся, як Джеймс клеїть дурня? – спитав Сіріус.

Ремус знову кивнув, і вони вийшли в холодний осінній вітер. Вони сіли на глядацьких трибунах і дивилися, як решта класу літає взад-вперед по майданчику, а мантії розвиваються за ними. Лілі, хоч їй і не вистачало техніки Джеймса, становила непогану конкуренцію, коли йшлося про швидкість, і перемогла дві з трьох гонок.

̶  Ремусе,  ̶  раптом сказав Сіріус, коли їх однокласники почали спускатися.

̶  Так?

̶  Ти ж не вмієш читати, правда?

Ремус зітхнув. В нього і так було багато секретів. І Сіріус поділився одним з своїх.

̶  Ага.

̶  Я нікому не скажу.

̶  Круто.

Це посмішка Сіріуса Блека.

Додати до улюблених