POV
Сьогодні настав перший день навчання.Ранок холодний,але сонечко яскраво світить.Надворі тиша,а ні звуку.Я вже була готова до уроків.Продумала кожний крок,який я буду робити,щоб не привернути на себе чиюсь увагу.Знову я буду вчити все спочатку, зате буду більше відпочивати,ніж вчитися.Мені не буде важко робити домашні завдання.Але заодно буду вивчати нові техніки,які не знаю.Пам’ятаю тоді перший день навчання у мене був дуже важкий.А зараз думаю мені стане набагато легше,адже я знаю кожний момент,який відбуватиметься.Я дійшла до нашого навчального приміщення де проходитимуть уроки.Це був великий зал з багатьма столиками для учнів і один для вчителя.Зараз має починатися церемонія привітання,тому учнів тут вже досить багато.Ястояла в першому ряді біля третього стола,це було моє місце і в минулому.Спереді мене стояла Лань Фень.Я була цьому дуже рада,тому що зможу з нею тихенько поговорити,коли мені стане нудно.Адже зараз нам розказують більше трьох тисяч правил!Це дуже нудно,довго і не цікаво.
-Не можна пити спиртного в Гусу.Не можна ображати слабших.Не можна…
Я вже просто засинала стоячи,але раптом згадала дуже важливу річ.Я не подивилася де стоїть він.Той хто був моїм другом.Його звати Вей Вусянь,або Вей Їн.Він з ордену Юньмен Цзян.Цей хлопець досить добре володіє мечем і в майбутньому стане дуже сильним.Саме його я маю уникати.Вей Їн стояв в середньому ряді навпроти мене.Для мене це погано,але на жаль так було і тоді.Тому усе іде як має бути.Поки завершували розповідати правила,я дивилася на Вей Вусяня.Я не бачила повністю його лиця,але він був такий самий як в тому минулому,у якому я померла.Вей Їн веселий і дуже красивий хлопець.Тоді на нього багато дівчат закохалося і я теж.Напевне годі мені на нього дивитися,а то ще помітить
-Церемонія привітання закінчилася.
Ну нарешті,я думала,що це вже не настане.Зараз у нас почнуться уроки.Вони будуть до семи вечора.Але я навіть можу нічого не слухати,адже я знаю всю цю програму.Тому я не сильно буду втомлена.Зараз мене турбує інше.Після уроків,коли я ішла до себе мене зустріли ті троє ненормальних хлопців і захтіли побити мене.Але тоді якраз ішов Вей Вусянь і помітив нас та врятував мене від тих ненормальних.Це так було у минулому.Зараз я знову повернулася в минуле і тепер мені треба,щоб Вей Їн не побачив нас.Напевне мені прийдеться швиденько провчити тих хлопців і швидко втекти до себе в кімнату.
Зараз усі сиділи тихо і слухали останні слова вчителя перед закінченням уроку.Лань Фень навіть не рухалася,напевно їй було цікаво слухати або вона просто вже заснула від нудьги.Я подивилася на Вей Вусяня.Він сидів і дивився не ясно куди,напевно про щось задумався.Мені цікаво він помітив,що я на нього дивлюся чи ні?Надіюся,ні.
-Урок закінчено,до побачення.
Ось і настав цей момент.Я швиденько вийшла з зали і направилася до своєї кімнати.Звичайно через декілька хвилин сталося те про що я казала.Переді мною встало троє хлопців.Один був злий,другий усміхався,а третій не ясно які емоції показував.Потрібно швидко з ними покінчити,поки тут не з’явився Вей Вусянь.
-Що вам потрібно,хлопці?
-Я ж казав,що з тобою ми розберемося пізніше!
-У мене не має на вас вільного часу,дайте пройти.
-Ти останнім часом дуже наглієш!
Той ненормальний хлопець сильно потягнув мене до себе за моє волосся.Це було боляче,я вирішила,що не має чого мені чекати.Я за лічені секунди положила на землю тих трьох хлопців.
-А ще кажуть,що сильні.Ви навіть захиститися не могли.
Я розвернулася назад і побачила його.Він стояв і дивився на мене здивованими і цікавими очима.Я швидко розвернулася і побігла до себе.Як я не змогла встигнути з ними розібратися до приходу Вей Їна?Це дуже погано,надіюся,що він нікому нічого не розкаже і не буде до мене лізти.Ще потрібно мені розібратися з хлопцями.
-Лань Мен!
-Привіт,Лань Фень,як пройшов перший навчальний день?
-Важко,я дуже втомилася слухати всі правила,а на уроках я була ніяка.
-Я теж втомилася.
-А куди ти так бігла!
-До себе в кімнату,вирішила перевірити на скільки швидко я вмію бігати.
-І як?
-Знаєш,таки не погано.Лань Фень,я піду до себе в кімнату,хочу відпочити.
-Добре,до завтра.
-Бувай
Далі я все робила швидко,я не пішла у свою кімнату,а попрямувала до нашого вчителя-Лань Ціженя.Я розповіла йому про тих ненормальних трьох хлопців,які ображали мене і Лань Фень.Вчитель розсердився і сказав,що завтра вони будуть покаранні і вигнані з Гусу.Це було так легко.Чому я так тоді не зробила,а терпіла усю цю біль,яку вони мені робили?Напевне я просто усього боялася і не могла наважитися розповісти про них.Зараз я лежала на ліжку і думала,що мені робити завтра.В моїй голові було як в тумані.Я не могла довго заснути.А якщо,щось піде не по моєму плану?Чи зможу тоді я все виправити?
Додати до улюблених