- Був звичайний ранок. Хлопчина по імені Фелікс прокидається, він оглядає всю кімнату, а потім підходить до вікна. У вікні він бачить тепле та ранкове сонце, на дворі практично не було людей лише на трасі збоку його будинку було чутно звук машин. Ніжний та трохи холодний вітерець розвивав листя на деревах. Ще трохи подивившись у вікно Лікс пішов на кухню де вже чекала його мама. Дійшовши до кухні Фелікс сів за стіл де вже був запашний та смачний сніданок.
– Синку, ти вже прокинувся? – Промовила ці слова його мама з ніжністю та любовью продовжуючи готувати їжу, вже для батька Лікса.
– Так, Мамо, о у нас сьогодні на сніданок яйця з отбівними? Це повинно бути смачно.
– все для тебе синку!
Хлопець починає їсти, як до нього підсідає його мама та починає гладити його волосся.
– Фелікс…ми тут з татом поговорили та рішили що тобі потрібні друзі, спілкування, а ти тут в чотирьох стінах світу білого не бачишь…– Сказала вона з невпевніністю в голосі.
– Мамо на що ти нацякаєш?
– Ми з татом купили тобі путівку у літній табір…
– Мамо!! але мені і тут добре! я не хочу, я нікуди не поїду!!
– це не обговорюється! ти їдеш у табір, а тепер іди збирай речі. Автобус завтра на 6:30 ранку.
Лікс піднявся з столу та пішов до себе в кімнату. Зайшовши у кімнату він легко гупнув дверима та ліг на ліжко.
– Блін, я нікуди не хочу! Мені і тут добре! – подумав Фелікс, дивлячись в стелю своєї кімнати.
Він ще трохи подумав. Врешті він рішив що все одно нічого не вдієшь, тому він піднявся та почав збирати речі. З речей він взяв декілька футболок та шорт, також на випадок холодної погоди він взяв пару штанів та пару кофт. Коли він зібрав речі він відклав чемодан в бік. Решту дня він займався своїми справами врешті заснувши. Прокинувшись на наступний день, хлопець подивився на годинник та побачив що вже 6 година ранку, а йому було потрібно вже о 6:30 бути біля зупинки.
– о ні, тільки не це! – крикнув хлопець підірвавшись з ліжка та почавши швидко збиратися. Він натягував одяг на себе дуже швидко. Врешті Лікс зібрався та вибіг до вхідних дверей, він почав взуватись.
– Синку?… ой точно я забула! я тебе підвезу, не переймайся.
Фелікс взувся і вони у двох вийшли на двір прямуючи до їх машини. На дворі було не дуже тепла, але приємна для відчуття погода. Віяв свіжий та приємний вітерець. Хлопець бистро сів у машину та вони поїхали до зупинки де повинен був бути автобус. Вони їхали в повній тишині. Ця тиша була такою приємною. Лікс дивився у вікно та розглядав усі краєвиди які зустрічалися з ними по дорозі. Але тут машина зупиняється, вони доїхали до зупинки ще за 5 хвилин до виїзду. Фелікс відкрив двері машини та поцілував маму у щічку.
– Бувай мамо! я побіг.
– Бувай, синку, приємного відпочинку!
– Дякую!
Хлопець вийшов з машини, він помахав машині яка вже відїджала. Коли вона зникла з поля зору Лікса, той сів на лавку зупинки та став чекати з ще декількома людьми його віку. Поки він чекав, його очі дивились на машини які проїжджали повз, також його зору пали дерева, деякі з них були маленькі, а деякі були високі. врешті автобус під’їхав до зупинки. Йонбок зайшов в нього та вибрав собі вільне місце біля вікна. Коли всі з тих хто був на зупинці зайшли автобус рушив. Лікс сидів та слухав музику в наушниках, також він дивився на природу за вікном автобусу. Як раптом до нього підсаджується якийсь хлопець.
– привіт! я Хан! – Він звучить дружелюбно. Він посміхається та простягає руку Ліксу для знайомства.
– ну…привіт…я Фелікс! – Лікс простягує руку Хану, тим ж познайомившись з ним.
– Не проти якщо станемо друзями?
– та ні – Фелікс починає радіти новим знайомствам, по правді він думав що весь відпочинок буде один.
З заднього сидіння від них виглядає це один хлопець їх віку. Хлопець здається добрим та дружелюбним, він дивиться на них двох з широкою посмішкою.
– не проти, якщо я теж приєднаюсь до вас? мене звуть Чонін!
– звичайно ми не проти! я Хан – Хан промовляє ці слова та жме Чоніну руку.
– я теж не проти! я Фелікс! – Йонбок посміхається та теж жме йому руку.
–ох, здається тут зібралась трійка крутих хлопців! – промовив Хан.
Всю дорогу вони говорили. Лікс був дуже радий новим друзям. В них було дуже багато спільного, йому було цікаво з ними, він навіть моргнути не вспів як автобус зупинився біля воріт табору. Коли двері автобусу відкрилися, вони в трьох вийшли. На дворі їх чекав їх вожатий.
– Всім привіт, я ваш вожатий Бан Чан! можете називати мене просто Чан. Зараз я проведу вас у ваші будиночки. Решту я розповім вам після обіду.
Чан провів усіх окрім їх трьох. Він підійшов до них з посмішкою на вустах.
– Що ж я бачу залишились тільки ви? Пішли я вас проведу!
– Так…будь ласка! – промовив Хан з легкою посмішкою.
Поки вони ішли до будиночку вони розмовляли про різне. Лікс також під час розмови дивився на ліс за табором, він був дуже тихим та загадковим.
– Хлопці я чув що у таборі ходить байка про мертву наречену…говорять що колись тут у цьому таборі проводилось весілля, і тут прям перед перед церемонією наречений кинув Наречену…і від горя вона втопилась у ріці біля табору…тепер привид цеї дівчини ходить по ночах та шукає своїх жертв…– розказуючи цю історію Чонін сам трохи злякався.
Хан та Фелікс були здивовані цій історії тепер було трохи страшно лягати спати у цьому таборі.
врешті вожатий Чан привів їх до їх будиночку та вони мирно посилились у нього. у будиночку було три ліжка, все було виготовлене з дерева тому в будиночку відчувався запах дерева. Лікс пильно розглядав будиночок в якому йому потрібно було прожити 2 тижні. Він вибрав собі ліжко біля вікна. Розклавши свої речі хлопець подивився на своїх нових друзів.
– що будемо робити?
– хм…може пограємо в ігри по сеті? – запитав Хан.
Фелікс подивився в телефоні та побачив що немає зв’язку.
– не вийде…зв’язку немає…
– я знаю! давайте карти пограємо!? я взяв з собою!
– чудово ідея! Чонін як тобі ідея?
– я за! зараз всіх вас виграю!
весь цей час вони просто грали в карти. Саме більше програвав Чонін, а переможцем практично завжди був Фелікс. До їх будиночку заходить Чан.
– Хлопці, час іти на обід!
Сказавши це він відразу вийшов з будиночку, що б оголосити іншим.
– ну що ж пішли! – промовив Хан.
Дібравшись до столової вони взяли свої підноси з їжею та сіли за вільний столик. Вони розмовляли поки не помітили як на них постійно дивиться сусідній столик. За ним сиділи на рік старше за них хлопці яких звати Хван Хьонджін, Лі Мінхо, Со Чанбін, Кім Син Мін.
– ви бачите цього хлопця з веснушками? такий милий! я б йому…кхм… – сказав з посмішкою Хьонджін.
– тьху…ти взагалі бачив того хлопця з гарними щічками?! Ось це називається милий! – Додав Мінхо.
– оооо, але все одно з веснушками хлопець краще!
– а я тобі кажу що хлопець з щічками краще!
– Замовкніть двоє! ви взагалі бачили їх вожатого?! Ось це бомба! – сказав з широкою посмішкою Чанбін
– Чанбін ти серьйозно? ти думаєш що вожатий буде знизу?! – здивовано промовив Хван
– та заради такого, я не проти бути знизу!
Всі 3 хлопця подивились на нього з шоком. Що б Чанбін був знизу? у них не вкладалась це у голові. Вони на мить подумали що це якийсь жарт. Але здається що він був повністю серьйозно.
– не знаю як вам…але мені ніхто з них не подобається! – сказав Син Мін дивитися на тих трьох хлопців за столиком.
– але дивись…той хлопчина який посередині того що з веснушками та того що гарненькі щічки…тобі не сподобався?…хотя той хто з гарненькими щічками все таки краще!
– да ти задовбав! з веснушками краще!
– не знаю… він симпатичний…але мені головне не тільки зовнішність! я не такий ідіот як ви!
– що сказав?! – промовив Мінхо.
– що чув!
Врешті решт обід закінчився і практично всі вийшли з столовій, все ще було чутні голоса людей але вже не так голосно. Лікс тихо та не кваплячись поклав свою пусту посуду. Він пішов до входу. Вийшовши з столової Йонбок посміхаючись іде до свого будиночку, де вже чекали його Чонін та Хан. Як раптом його хтось бере за зап’ястя та затягується за будівлю прижимаючи до стінки одною рукою.
– ну привіт! – промовив з посмішкою Хван.
*****************************
мій тгк:https://t.me/mymymymy_re
буду дуже вдячна за підтримку♡
Додати до улюблених