Звичайний день, звичайне життя. Мене можете називати просто Хельга.
Вставши доволі рано, я зібралась до школи, трохи оглянувши свої синці під очима, торкаючись злегка пальцем. Мій колір очей був схожий на карий, проте був жовтий відтінок. Знову ці синці від поганого сну. Я лише видихнула, одягнулась в чорну зіпку і в водолазку білого кольору без рукавів, спортивні штани та зручне взуття. Я полюбляла одягатися в практичне та в зручне.
Мене краса не сильно хвилювала.
Прислухавшись до тиші тут, вдома, зрозуміла, що батько вже на роботі. Як завжди.
Шкільні уроки пройшли як завжди. Я змогла дочекатися кінця, тому швидко покинула приміщення. Зі своїми думками крокувала додому, хоча перед тим варто зайти купити продуктів. Раптом почулося гудіння мого телефона. Я дістала, відповіла:
— Алло?
— Хелі, погуляєш сьогодні з нами?
— Нє, дякую, мені багато задали домашньої роботи.
— Яка ти зануда, знову зі своїми уроками,– незадоволено промовив дівочий голос, трохи високий.
— Ага, бувай давай,– я одразу скинула трубку.
Я б зрадістю, але останнім часом в мене немає бажання гуляти. Хочеться залишитися на самоті. Вже сонце потроху заходило, майже доходив до цього час.
Раптом мене щось хапнуло за шиворот, потягнула в темний переулок між двома будівлями.
— Гей! Гей! Руки прибрав! Хто б ти там не був!
Огризання моє ніхто не почув. Ну це було очікувано. Хто ж буде слухати того, кого хочуть викрасти. Мої руки схопили, до мене підійшла якась темна фігура схожа на людину, але були видні лише очі. Схоже вони були наповненою агресією. Вони видавали якісь звуки, як тварини, а не як людське ричання. Це трохи нагнітало. Один накинувся на мене з стогоном від болю, я затерпла від страху, але раптом якесь лезо проткнуло наскрізь цього дивака. Він зник одразу з душероздираючим криком. А інші двоє мене відпустили. Коли я впала на коліно, через мене перестрибнула якась дівчина.
— Йди звідси, я впораюсь з ними,– трохи з писклявим голосом промовила та.
Я обернулась, одразу піднялась на ноги розгублено кліпаючи. Та трохи здивувалась. Спиною до мене стояла дівчина 11-12 років, значного нижча за мене. Рожеве волосся із червоним відтінком, трохи темне. Зачіска прямого каре, а одяг нагадував форму. Шорти такі широкі, а сама тримала спис із лезом на кінчику.
— Мені цікаво що це за створіння і хто ти! Я не можу піти!
Вона видихнула знервовано, тоді поглянула на мене чорними очима, з густими віями. А на плечі спадали спереді дві косички.
— Ну я ж ясно сказала, тут небезпечно. Вони зжерти тебе хотіли!- вперлась та.
Ну нічого, я всеодно доб’юсь відповіді. Ті двоє темних фігур знову набрались сміливості, поки ми сперечались, та хотіли на неї накинутись.
Я хотіла ще сказати щось, але лише кашлянула, коли заокруглена палиця з її рук стала довгою в секундах і мене відштовхнула у зовсім протилежну сторону. Я руками взялась за палицю, але вона зникла одразу і я знову впала на коліна.
Я поглянула вперед. Замість того провулку з’явилась стіна. Це мене здивувало знову. Я точно пам’ятаю, що там було щось. Піднялась на ноги, хотіла ступити крок, але неначе поверхня зникла підімною і я кудись звалилась. Проте одразу перед мною з’явилась стіна, я аж відсахнулась. Як я так швидко тут опинилась?! Мені здавалося, що незнайомка далеко мене відштовхнула. Через пару секунд стіна зникає, перед мною за пару сантиметрів спиною стоїть ця мала незнайомка, поклавши спис на плече.
— Нарешті я з ними впорилась,- видихнула та і поглянула на мене.
— А де подівались ті типи?– запитала я.
— Ти сліпа? Я їх позбулась,– промовила вона.
— Та хто ж ти така?– промовила я із здивуванням, дивлячись прямо на неї.
Незнайомка повернулась повністю до мене.
— Гаразд, я все ж таки тобі розповім. Ніяк не можу зрозуміти, чому це тебе так цікавить,– вона доволі легко погодилась, чого я не очікувала.
В мене настрій став бодрішим, а в середині з’явилось відчуття інтриги.
Додати до улюблених