12 квітня 2019р.
Володимир нервувався. Він був дуже схвильований майбутньою зустріччю з Президентом Франції, адже вони ніколи не бачились раніше. Зеленський не здивувався, отримавши запрошення від Еммануеля Макаро… Макрона. Точно, Макрона. Це було цілком нормальне явище – один із лідерів Європи бажає особисто познайомитися і поспілкуватися з двома кандидатами в Президенти України. Було дуже важливо залишити після себе гарні враження, переплюнути того кондитера-Порошенка.
Володимир подивився на годинник на своїй руці, що трохи тряслась від нервування. 14:55. «От-от розпочнеться зустріч»-подумав майбутній президент.
Париж, місто кохання. Воно не могло не сподобатись такій романтичній і тонкій натурі, як Зеленський. Йому і дружині провели невеличку екскурсію, і згодом Володимир раптово і навіки захокався в чарівне містечко. «Хотів би я показати все це діточкам… їм би стовідсотково сподобався цей круасан».
Від Єлисейського палацу Володимир також був в захваті, хоча і намагався не видавати цього жодним м’язом свого обличчя. Він пошепки казав сам собі :
-Так, Вова, тримай голову високо, не сутулься. Я знаю, ми всі неабияк здивовані, але ми вже майже президент, а для президента ходити по таких палацах – це буденність. Тому поводься так, наче той Єлисейський палац – чергова філармонія, в якій потрібно дати концерт «Кварталу».
Як потім розповідав близькому колу своїх друзів Володимир, Єлисейський палац – це «величезна споруда в стилі бароко, уявляєте, вони мені навіть червону доріжку постелили!!! І всюди стояли ці пафосні офіцери. В цілому, враження просто неймовірні, одразу відчуваєш себе королем. Я навіть трошечки заздрю цьому Макарону. Зрозуміло, чого він постійно усміхнений ходить, я б теж радів кожному дню, якби мав у розпорядженні цілий палац!»
І от, нарешті Президент Франції вийшов надвір, непередавано сяючи своєю відомою лучезарною посмішкою, яка заряджала кожного присутнього гарним настроєм на весь день. Він повільно, з усіма манерами, притаманними такій поважній персоні, підійшов до Володимира, мило йому посміхнувся. Президенти міцно потисли одне одному руки, водночас роздивлялися одне одного, адже їм вперше довелося побачитися не на фотографіях.
Еммануель запросив Зеленського увійти в резиденцію, щоб почати розмову, яка була достатньо офіційною, хоча у порівнянні зі звичайними переговорами, можна сказати, що зустріч Президентів Франції і України була достатньо неформальною і навіть дружньою. Вони дуже швидко знайшли спільну мову і, хоча обговорювали важливі речі стосовно виборів, питання миру на Донбасі і допомоги з боку Франції у припиненні війни, з боку це мало вигляд зустрічі давніх друзів, які посміхалися одне одному і сміялися з безглуздих жартів.
Володимиру Макрон дуже сподобався, він радів, що так швидко зміг налагодити дружні стосунки з європейським президентом. На думку навіть спало те, що вони могли стати хорошими друзями, літати один до одного, щоб випити пива в бані, а їхні дружини разом ходили би на шопінг. «Хоча ні, такі елегантні чоловіки, як Еммануель, не п’ють пиво. Вони п’ють елегантні напої»- посміхнувся про себе Зеленський.
Коли зустріч закінчилася, Олена одразу почала розпитувати чоловіка, як все пройшло. Володимир палко поцілував її, а потім сказав :
-Нам треба якось ще завітати сюди. Знаєш, така тепла і класна атмосфера. Та й з цим Макароном є про що поговорити, навіть окрім питань українського суспільства. Диви, там фонтан якійсь, може, кинемо монетку для повернення?- зареготав майбутній президент.
-Ти як завжди,-зітхнула Олена.- Без п’яти хвилин президент, а в душі все одно комік. Між іншим, твоя пропозиція мені подобається, я перекинулася декількома словами з Першою леді Франції, Бріджит. Вона виявилася приємною жінкою.
-От і чудово!- засяяв Зеленський.
На прощання Еммануель трохи приобійняв Володимира і легенько поплескав того по плечу. Цей ненав‘язливий жест Зеленський згадував увесь час дорогою додому, не знаючи, куди дітися від нездорових думок, які то і діло відвідували його мозок. Кожного разу, як він закривав очі, щоб подрімати, то бачив цю веселу посмішку, таку щиру і яскраву, що здавалося, ніби президент хоче обійняти й поцілувати в лоба увесь світ. «До біса світ, хочаб мене», – пронеслося в думках Володимира. Він навіть трошки підстрибнув в кріслі літака, потряс головою, щоб повернутися в реальність і пішов вмитися холодною водою. Кандидат в президенти не міг зрозуміти, що це на нього найшло, звідки раптом взялися такі думки.
«Я люблю Олену і завжди любив її, я люблю наших дітей. Боже збав, я ніколи не думав і не повинен думати о привабливості чоловіка. Навіть якщо він такий красивий. Напевно, я просто перехвилювався і через це трошки поїхав розумом, завтра вся ця дурість пройде».
Додати до улюблених