Сподіваюся, ти помреш раніше ніж я тебе вб’ю.

Що ж. Це моя перша робота тому розміри глав будуть змінюватися доки не знайду зручний для себе. По можливості, напишіть, що думаєте про перший розділ у коментарях, мені дуже важливо дізнатися вашу думку. Приємного читання<3

Ранок був звичайним. Таким самим, як попередній. Так само як і вчора, він прокинувся о 7:00, так само біля нього спала досить гарна, світловолоса дівчина і так само вона відрізнялася від попередньої. Дазай встав, тихо перетинаючи кімнату та прямуючи у ванну. Там, хлопець прийняв холодний душ, знайшов свій одяг і привів себе “у тяму”. Він пом’ятав минулу ніч, пом’ятав що подобається дівчині, пом’ятав що її волосся пахне кокосом. Вона була дуже гарною, але чомусь зараз, секс не викликав таких бурних почуттів. Яку б красуню він не привів увечері, зранку він мог сплутати її ім’я і замість Фудзі, звернутися до Умі чи Хіроко. Це все призводило до сліз і сварок, що врешті-решт, набридло Дазаю, хоча фактично, він сам був винен.
От і сьогодні, зібравшись, Осаму повернувся у спальню. Блондинка все ще спала, обіймаючи подушку Дазая. Хлопець підвйшов і провів пальцем по щоці, обводячи лінію скул дівчини, збираючись її поцілувати, але зупинився. Замість цього, він прибрав руку, і залишив маленьку записку, на якій гарним почерком було написано

«Дякую за ніч, це було незабутньо».

Осаму був брехуном. Найнахабнішим, і підлим. Саме тому він і сам розумів, коли люди брешуть. Його не мучитиме совість після того, що він просто пішов не попрощавшись, що про скористався тілом дівчини. Вираз обличчя юнака не змінилося, той лише йшов вулицею у бік кав’ярні, де був постійним відвідувачем. Він щоранку починав там, замовляв ароматну каву та булочку з шоколадом. Що-що, я шоколад відрізняти Дазай умів. Він завжди любив шоколад, проте тільки добрий, дорогий, міг собі дозволити.

Ось і цей ранок не став винятком. Дзвіночок видав тихий звук, а двері відчинилися. Власник кав’ярні, за сумісництвом бариста, привітно посміхнувся, опускаючи формальності й обізнавшись, як справи у шатена. Перекинувшись парою слів, чоловіки розходяться, у баристи нове замовлення, а в Осаму гаряча, пахуча кава.

Хлопець не любив ранок. Для нього було величезною тортурою змусити себе виходити з дому..готелю..приміщення де він ночував, коли так і хотілося забути про всі справи і провести день як хочеться йому, однак і лінивим Дазая теж не можна було назвати. Роботу він любив і часто віддавався їй повністю. Він міг годинами сидіти над завданням, не їсти і не пити, повністю занурюючись у думки та теорії.

Він працював детективом уже 5-й рік. Вже 5 років він успішно розкривав пограбування найбагатших сімей, крадіжки оригіналів найвідоміших картин та розкривав найвпливовіших шантажистів. Осаму знав свою справу,  багатьох вражали його здібності та догадливість. Шатену це лестило, пестило його его. Будь-який шановний викрадач знав його ім’я. У злочинному колі ходили чутки, що не було справ, які він не розкривав, одна справа з крадіжкою дорогої скрипки чого коштувала.

«Майстер, які її вкрав, нічого після себе не залишив! Все було чистим, стерильним! А цей чудик все одно знайшов і скрипку, і злодія!

Історії про Дазая Осаму стали надбанням суспільства, проте далеко не кожен знав про існування папки, яка припадала пилом на полиці детектива вже не перший рік. Тонкий, пом’ятий папір і чорнило, що вигоріло на сонці, влаштувалися на цьому місці на всі 5 років. Це були найдовші стосунки шатена, ця справа була частиною його життя.

Сьогоднішній день не обіцяв нічого особливого. До офісів агентства він вирішив дістатися пішки. Хлопець тягнув час, тому що сьогодні чекали звіти, а це була найнудніша і найболючіша частина його роботи. Будівля була високою і скляною, проте вікна не просвічувалися, а лише відбивали сонячні промені. Зайшовши всередину, Дазай привітався з охоронцем, обдаровуючи його однією зі своїх усмішок і піднявся на 10 поверх. Щойно двері ліфта відчинилися, до нього підлетів Ода Сакуноске, близький друг і напарник, простягаючи звіт у справі і хапаючи колегу за плече.

– Ми не впевнені, але мені здається, що це він.

– Він, хто? Одасаку, я не вмію читати думки!

– 15 справа.

Осаму широко розплющив очі, пропускаючи один удар серця. Невже він припустився помилки? Невже знайшли нову крихту, яка може призвести до тієї самої людини?

-Сьогодні Різдво? Чи маю день народження?

Шатен вихопив папку і дістав не вміст. Небагато, але вже щось.

-Так ось як ти виглядаєш.

* * *

Чуя вичавлював ногою газ дорогого спортивного автомобіля, викраденого у багатія, ім’я якого Накахара не потрудився дізнатися. У салоні грала гучна музика, а на задньому сидінні красувалася чорна сумка досить пристойного розміру. Рудий хлопець вигукував слова пісні, не потрапляючи в ноти, і зриваючи голос на високих октавах. Він уявляв наскільки жахливо це звучить, проте йому було абсолютно похуй, у крові грав легкий алкоголь, а їхав він у компанії кількох сотень баксів. Сьогоднішня справа була дрібницею, таке Чуя називав «для розігріву» перед чимось більшим. Кучеряве волосся спадало на плечі, колись акуратний костюм кольором бургундського вина- пом’ятий, а шкіряні туфлі витоптані. Накахара їхав із чергової «тусні мажорів». Він любив подібні прийоми, почував себе як риба у воді. Дорогі закуски, заможні люди, гучна музика. Все це тішило злодія.

Сім’я до яких сьогодні зайшов Чуя була не з простих, тому їхній будинок прикрашали не кволі картини. Людей сьогодні було безліч, і дві третини з них п’яні. Це заплутає копів, які неодмінно прискачуть на допомогу бідолашній родині, але крадія там вже не буде. Він акуратно та елегантно, як завжди, виконав свою важку роботу. Двічі переконавшись, що ніде не тупанув і не залишивши слідів, хлопець просто змився на чужій машині, яка буде спалена.

Через 30 хвилин, Накахара вже мчав порожньою, нічною трасою. Складність була у знаходженні місця, де вибух машини не приверне увагу зарано. Все-таки треба було встигнути піти. Чуя досить довго їхав з величезною швидкістю, освітлюючи дорогу двома яскравими фарами і коли та нарешті завела його в якесь поле, ударив по гальмах, змушуючи машину зупинитися. Музика все ще грала, проте рудий уже вийшов, забираючи свої скарби і набираючи на телефоні номер із обраних.

Три гудки, і в трубці почулося лаконічне:

-Доброї ночі, Чуя-сан. Мені вас забрати?

Пішла ствердна відповідь, після чого злодій дістав пачку цигарок і закурив, хмарячи на машину. Пройшло не більше 5 хвилин, як у небі з’явився маленький, темний вертоліт. Він не підлітав близько, ніби знав, що за кілька хвилин, Чуя вкине в машину маленький прямокутний придмет, схожий на кейз. Зробивши це, юнак попрямував до вертольоту, забираючись за пропонованим канатом і віддав свій трафей людині всередині. З кишені злопець витяг маленьку червону кнопку, час якої прийшов коли вертоліт опинилась на достатній відстані від машини. На землі почувся гучний «бум», і блакитні очі на мить залилися оранжево-червоним, освітлюючи задоволене обличчя та усмішку.

– Як пройшов день, Акутагава-куне, не нудьгував?
– Даремно ви так, Чуя-сан, втратили пильність. Найменший промах, і на вас направлять якогось слідчого, а ви ж знаєте хто стоїть в перших рядах, щоб зловити вас?

Чув лише закотив очі, самовдоволено хмикаючи.

– Та що я, на того розумника стерегтися повинен? Мені з моїми зв’язками, прибрати його буде як два пальці об асфальт. Навіть якщо в рукопашний підемо, впевнений б’ється він як дівчинка. Він лише пішак, звичайний детектив. Ну на приватну компанію працює, і що, просто грошей більше отримує, але від цього нічого не залежить. Та скоріше Хігучі-чан признається що дрочить на твої руки, ніж він мене спіймає.

Вердикт був винесений з різкістю і впевненістю, що Акутагава не наважився заперечити, вирішивши, що краще буде промовчати. Сперечатися з Чуєю – згубна річ, це знав кожен.

                               * * *

Мовчав і пішак-детектив, вдивляючись у фотографію вогненно-рудої потилиці, прямої постави, рівних ніг і рук, що тримали залікову чорну сумку.

– Сьогодні вранці ми отримали заяву на крадіжку надзвичайно дорогих картин. Ніхто нічого не бачив, і не чув, хоч у будівлі знаходилося не менше сотні людей. Я коли почув, одразу на твого хлопця подумав, тільки він настільки психований, щоб украсти картини з-під носа господарів, та ще й на святі.

Почав свою розповідь Одасаку. Дазай слухав у пів-вуха, вже намагаючись зіставити ті мізерні відомі факти про Накахару Чую у своїй голові.