Це сталося так давно, що й лісовик не пам’ятає… Ліс тоді був ще гарнішим, ніж зараз. Все навколо було живе й люди знали духів так, що й дружбу водили. Тоді Перелесник був звичайним, злим демоном, що втілювався в образи померлих коханих і приходив до жінок, щоб живитися їх кров’ю, але був він занадто молодий, недосвідчений. Гуляв між людьми, як між своїми, забув лісових друзів, що й вони позабули хто це…
Якось зустрів чарівну жінку й одразу вирішив, що вона чудово підійде, але вона виявилася відьмою. Затьмарила розум зеленому юнаку своєю вродою, що той щиро почав захоплюватися, і навіть закохуватися в молоду овдовілу Меланію. Жінка одразу впізнала демона, що виглядав точнісінько як її коханий, й не хотіла, щоб таке водилось з нею, але знаку не подати, грала на руку хлопцю. Та от на Святу ніч, випала нагода, й вона хотіла знищити Перелесника.. Вона хотіла прогнати сутність демона із його тіла. Таким чином з демона юнак перетворився на блудну нещасну душу. Не знаючи куди податися, блукав полями й лісами нескінченну кількість років. Він втратив надію. Не міг пробачити собі необачливості молодої, але Меланія його захоплювала, як жінка, що сильна духом. Навіть після того, як вона таке вчинила з демоном, він її шанував. Блукав він по всьому світу. Бачив і гори, і водоспади, але душа не могла знайти там прихистку.
Так пройшов час й Перелесник поставив хрест на своєму існуванні, поки не зустрів її…Лісова королівна, що захопила його навіть сильніше, ніж Меланія. Мавка т безтурботно подарувала йому нову надію, що закортіло попри все, знову зустрітися з лісовою мешканкою і взяти її за руку, станцювати під зорями… Йому хотілося поселитися там з іншими жителями цього неймовірного місця. Це не був той ліс, де він виріс, але Перелеснику було так затишно.
Душа почала вивчати звичаї, культуру, магічність всіх чарівних мешканців природи, але це ніяк мені не допомогло. Тож зібрався юнак знову в далекі краї, може там буде відповідь на питання. Поки мандрував місцями яких ще не бачив, зустрів Ярила…Як би ви його бачили. Він – молодий, високий, блакитноокий красень, одягнений у простору білу сорочку, босоногий. В руках Ярила тримає пучок колосків, голову його прикрашає вінок із весняних квітів. Управляє божество білим конем. Познайомившись щойно, потягнув він мене шукати розваг. Гуляли ми не день і не два. Був він з шибайголовою, ніколи досі світ не бачив таких свят. Так Бог й Душа здружились, але одного разу серед ночі Івана Купала вони влаштували шабаш з лісовою нечистю, розважались, говорили за дівчат. Та перелесник сидів похмуро, бо згадував пісні Мавки. Ярило, який не терпить суму, запитав: «що сталося, друже?». Тоді юнак і розповів Богу про Меланію, про свою дурість…Ярило був шокований, що завів дружбу з демоном, але зрозумів, що душа його настраждалась за незліченну кількість років. Тому пообіцяв допомогти, сказав, що йому підвладно навіть воскресити тіло демона. Розказав, що є один дуже древній спосіб. Ярило мав виростити дерево тополі, що тягнулося б до неба, але при цьому в середині порожнє. Загублена душа, що зимуватиме у цьому дереві, допоки повесні воно не розпустить свої крони, після пробудження вдихне життя у своє відновлене тіло, але якщо десь припуститися помилки, то можливо, що дерево не розпустить зелене листя, а душа більше ніколи не прокинутися й залишись у дереві назавжди, як оберіг. До того ж треба багато часу, якнайменше вісімдесят років, щоб тільки виростити тополю і ще одну зиму, щоб відновити тіло. Перелесник, не думаючи, погодився, бо знав, що нема чого втрачати, але за надії та мрії про зустріч з Мавкою він ладний на все.
Додати до улюблених