Вітаю! Хочу одразу попередити, що цей фанфік написано трьома авторами: _Kava_,Пані Мухомор та Ariadne.
Й ще на жаль я не сильно розібралася з сайтом тож ось інформація:
Пейрінг: Андрій/Са Ран.
Персонажі: Андрій, Са Ран, Кирило, Альбіна, Лі Йон.
Приємного читання!
1 Розділ. Давній друг.
Розділ від Кави.
Нове повідомлення від Лі Йон.
«Привіт! Давно ми з тобою не розмовляли. Як ти? Як в Україні?»
«Привіт! В Україні добре, зараз пишу нову статтю, а ти як?»
«У мене теж все чудово! До речі у мене є для тебе пропозиція яка можливо тобі не сподобається, але я раджу подумати над нею.»
«Що за пропозиція?»
«Прилетіти в Корею до мене в гості на деякий час. Можеш запросити своїх друзів, разом повеселимося як в старі, хороші часи!»
В цю секунду Са Ран здивувався. І навіть не зрозуміло від чого саме від пропозиції його друга чи від того, що двері від його кімнати в один момент відчинилися. Він повернувся до дверей і там стояв Андрій. Він приїжджав доволі часто, бо Любов майже кожного дня запрошувала його на вечерю, що не дивно, бо з таким сусідом як Кирило вони напевно харчуються тільки бутербродами..
-Привіт, вибач, що потурбував, але мати запрошує за стіл.- він казав це як завжди спокійним голосом.
-О привіт. Добре, дякую.
Са Ран задумався.Йому хотілося поділитися з пропозицією друга. Він хотів з цим поділитися..
-Слухай, Андрію.- сказав в один момент Са Ран.
-Так? Слухаю.
-Ти б хотів полетіти в Корею?
-Звичайно, особливо після того, як ти приїхав.
Ця заява трохи здивувала Са Рана. Що значить «особливо після того, як ти приїхав»?
-В сенсі?
-Ну після того, як ти приїхав з Кореї, то я подумав, що було б не погано дізнатися більше інформації про твою рідну країну.- він трохи усміхнувся.
-Просто мій старий друг запросив мене в Корею на гостини, але..- Са Ран вагався продовжити фразу.
-Що, але?- запитав Андрій який вже підійшов до нього, щоб продовжити розмову.
Са Рану трохи було не комфортно розповідати про все, що було раніше, в Кореї.. це було щось своє особисте, але він відчував, що Андрій хороший друг тож він йому довірився.
-Але раніше в Кореї над мною знущалися..- продовжив він невпевнено.- ну як знущалися,просто..
-Займалися булінгом та висміювали тебе?- продовжив сам фразу Андрій.
-Так..
Андрій стояв, задумано. В раз він сказав:
-Ну, я думаю, якщо ми поїдемо до твого старого друга, то все має бути добре, бо це твій друг. Ми ж не збираємося зустрічати людей які над тобою знущалися, правильно? Причому, що це на деякий час ну і для того, щоб просто відпочити тож я думаю, що все має бути добре.- в його голосі відчувалося, що він говорив все це відверто.
-Ну.. ти правий. Полетиш зі мною?
-Що?
-Ну, ти полетиш зі мною в Корею? Просто мій друг сказав, що можна летіти з друзями.
-Звичайно!- Андрій в цей момент виглядав таким щасливим яким його ще не бачив Са Ран.
-Ви йдете їсти?- це був голос Любові.
-Так вже реально потрібно йти.- сказав Андрій.
-Маєш рацію.- сказав Са Ран і вони пішли на кухню.
На кухні їх зустріли Любов та Альбіна. Сьогодні на вечерю був суп і як завжди смачний. Альбіна почала розмову:
-Завтра я планувала поїхати до Кирила ви зі мною?
-Останнім часом ти дуже часто до нього їздиш.
-Ну, бо скоро мій день народження, а як ти знаєш Кирило просто ідеальний організатор вечірок.
-Це я точно знаю. Ну добре я поїду.- сказав Андрій.
-Ну я теж поїду.- сказав Са ран.
-От і чудово.- відповіла Альбіна з її звичною посмішкою.
Після вечері всі лягли спати. Са Ран вирішив, що він відповість завтра своєму другові, що він згодний на політ в Корею..
2 розділ. І без нас?!
Розділ від Пані Мухомор
Голосна мелодія. Точно, будильник. Хлопець простягнув руку, щоб взяти телефон і тут оторопів. Дідько, він проспав. Вже скоро приїде Андрій, щоб забрати їх з Альбіною, а він тільки встав. От чудово! Все ж таки не варто було йому писати ту кляту статтю до опівночі.
Похапцем зібравшись Са Ран злетів на перший поверх, де Альбіна знову сварилася з Любов’ю Григорівною, але варто було жінці побачити хлопця, як вона одразу перемкнулась на нього:
-Доброго ранку, Са Ран! Ти вже прокинувся? Сідай снідати.- й прощебетала жінка настільки медовим голосом, що в Альбіни аж скривилось лице.
-Доброго ранку. Так, добре вже сідаю.
Якраз після того, як Са Ран поснідав, прийшов Андрій: – -Доброго ранку. Метелику, Са Ране, хутчіше в машину.- сказав він і одразу вийшов на вулицю.
Альбіні й Са Рану нічого більше не залишалось, крім того, щоб слухняно попрямувати в машину.
Невдовзі вони вже були в хлопців на квартирі:
– К-и-и-и-р-е-е-е! Ми прийшли!
– О-о-о-о, проходьте!- тут же вигулькнула голова Кирила.
Вони пройшли в вітальню і поки Альбіна з Киром божеволіли, то Андрій з Са Разом пішли зробити щось смачненького для перекусу. Завершивши приготування та трохи перехопивши, хлопці понесли їжу тим великим дітям, які побачивши їжу забули про все на світі. Після того, як воно завершили перекус, то між друзями зав’язалась розмова:
– Хлопці, поки вас не було ми з Киром дещо вигадали й хочемо запитати чи згодні ви?
– Нууу… Як вам сказати?
– Са Ране, права на відмову у вас нема.- відповів Кирило.
– Ну, але ми справді не мож…- вже був почав казати Андрій, але його перебила Альбіна:
– Андрію, у вас немає права вибору!
– Але! Ми завтра летимо в Корею!- аж трохи прокричав Са Ран.
– ЩООООООООО?!?!?!?!?- хором крикнули Альбіна з Киром.
– Андрію, брате? Ви серйозно!?
– Цілком, сестричко, цілком.
– Тобто, ви, два придурки вирішили поїхати в Корею, вдвох та навіть не сказати нам? Так?- випалив Кир.
– Ну. Виходить, що так.- спокійно відповів Са Ран.
– Ні! Ну я розумію там, наприклад: вирішили поїхати вдвох, але могли хоча б сказати. Я розчарована!
– Сестричко, припини дутися. Ми просто забули.
– ПРОСТО ЗАБУЛИ? ЗАБУЛИ ЗА НАС З КИРОМ?? Хмм. Хотіли полетіти самі? Оооохх, тепер вам це не вдасться. Тепер ви просто зобов’язані нас взяти. І це не обговорюється!
– Ні.- сухо випалив Андрій.
– Тобто «ні»?Андрію! Са Ране?
– Я не знаю, розвʼязуй це питання з Андрієм.- хлопець помітив, як Андрій почав свердлити його поглядом, в якому так і можна було прочитати: « Ну, Са Ране-е. Ну за що ти так зі мною?»
Поки Альбіна намагалася вмовити свого брата, що їй все-таки вдалося. Кирило обережно витягував всю необхідну інформацію з Са Рана (наприклад коли де і як вони замовляли квитки й, що йому написав Лі Йон) та замовляв квитки. Кінцеву крапку в суперечці поставила Кирилова фраза:« Метелику, квитки я вже замовив, що далі?»
Врешті-решт все вирішилося, тож Са Ран вирішив написати Лі Йону, що завтра вони вирушатимуть з аеропорту:
«Привіт, Лі Йоне. Як ти?»
«О-о-о, друже, привіт. У мене все добре, а ти як? Вже вирішив чи навідаєш мене?»
« Е-е. Так, вирішив. Навідаю.. і не сам. Нас буде четверо»
« Ох, чудово! Буду чекати! Тоді-і.. до зустрічі? Напишеш в аеропорту.»
«Так. До зустрічі. Звісно, друже.»
3 Розділ. Аеропорт.
Від Ariadne
Аеропорт зустрів невеличку компанію шумом та людьми, що поспішали по своїх справах.
Са Ран тихенько присів на лавку очікуючи їх рейсу. Проте поринути у власні думки все не вдавалось. Десь на фоні цвірінькала Альбі, та гарчав Андрій:
– Кириле, що ти там так довго шукаєш? – Біля парубка кружляла дівчина, яка трохи нервової перебирала рукава своєї блузки. Здавалось, що вона сильно нервується. Андрій же спокійно стояв біля друга дивлячись на годинник:
– Скажи краще зараз, що ти забув паспорт. Ми хоч час гаяти не будемо на ці “Я ж точно клав його сюди!” – Та наче знущаючись, Кирил сказав:
– Та зажди! Я ж точно поклав його кудись сюди – Білявий закотив очі змахуючи руками. Він набрав номер таксі, домовляючись про поїздку:
– Халепа…ти що, паспорт забув??? – Альбіна вихопила з рук друга сумку, самовільно витряхуючи речі:
– Гей, там взагалі-то особисті… – Вона хмикнула – Краще б в тебе тут паспорт з особистого був! Авокадова ти голова! – Між ними майже розгорілась перепалка, та Андрій перервав її взявши Кирила за плече – Таксі тут. Бігом за паспортом! – повторювати двічі не довелось. Парочка вже побігла до машини.
Андрій опустився поряд з Са Раном. Той ковзнув поглядом по обличчю знайомого та відвернувся:
– Ти не вказував в анкеті чи в особистій розмові чому поїхав з Кореї – він посунувся ближче. – Мені цікаво дізнатись причину – Са Рана наче пробило током. В голову полізли всі ті сцени та слова, які він не хотів згадувати. На думку спала відповідь:
– Робота…ну тут цей, краще – Андрій знизив плечима. – Задали думав, що у вас там із цим цікавіше. Грошей більше ну й можливостей – Та брюнет тільки знизив плечима:
– Ти надто сильно недооцінюєш свою країну – на цьому їх діалог було завершено. Андрій не дурний, зрозумів, що цьому парубка є що приховувати.
А сам Са Ран був не готовий. Він не хотів отак просто відкрити свою таємницю. Тут. В аеропорту, де його здається чують всі й одразу. Наче живляться тільки на нього.
Він не любив великі скупчення людей. Можливо не любив за те, що було там, у Кореї.
Та хто зна, можливо якраз в Кореї він і зможе позбутись своєї проблеми.
***
Місця вони розділили ще давно. Ще тоді, коли бронювали білети. Андрій вирішив поступитись своїм місцем біля вікна Альбіні, яка мала їхати із Са Раном. І так вже склалась доля, що Андрій сидів поряд з новим знайомим. Той нудьгуючи дивився у вікно літака, що з хвилини на хвилину мав відлетіти.
Майже всі місця були зайняті, а тому незабаром з’явилась стюардеса пояснюючи, які ремені треба застібнути, та що робити, якщо станеться аварія.
Са Ран робив все швидко навіть не слухаючи її.
Андрій майже одразу відключив телефон та уткнувся у свою книгу. Білявий мав наміри дочитати улюблену авторку у цей вікенд.
Як казав сам Мельник «Я цю книгу читаю місяць…місяць на другому розділі, треба щось змінювати у розкладі».
Кирил ще жартував, що Андрій летить із ними тільки задля читання, але той ніяк не реагував. Лише губи його розтяглись у загадковій посмішці.
– Кирило, віддай! – Вона смикнула парубка, що висмикнув коробочку з таро з пальців Альбіни:
– Ого! Це нова колода Манара? Прикольні тут картинки – він присвиснув відкривши ду-у-уже цікаві образи. Та врешті решт, дівчина забрала своє.
Невільно Са Ран відірвався від власних думок поглянувши на цю картину. Кирил та Альбіна немов малі діти смикали ті нещасні карти з рук в руку, а Андрій наче батько сидів, та рідко фиркав на тих, щоб вони не заважали своїм шумом пасажирам.
У голову брюнета ж крутились дуже тривожні думки:
– « Сподіваюсь я не зустріну старих друзів…» – Хоч Са Ран і не розповідав за своє минуле новим знайомим, та відчував, що воно розкриється. А як інакше? Саме зараз вони повертаються у його особисте пекло. Місце, яке начисто спалило його відкриту душу.
***
Минуло десь дві години. Більшість з пасажирів вирішили поспати. Альбіна та Кирил уткнулись у свої телефони, а Андрій досі читав. За декілька годин він перетнув вже 10 розділ. Це дивувало. Подумки Са Ран пожартував:
– «Треба було йому брати дві книги на цей вікенд» – Тихо шум літака заспокоював, майже як колискова гойдав на своїх масивних крилах.
Ран прикрив очі, відкинувшись на спинку. Все довкола здавалось дуже тихим та приємним. Поступово тіло розслабилось, а голова лягла на щось приємне, м’яке.
Андрій ковзнув поглядом на чорну маківку сусіда, який заснув на його плечі. Така проста дія. Випадкова дія. Та щось всередині нашіптувало «Дозволь бути цьому». І він дозволив. Лише посмішка ковзнула обличчям білявого читця, що не відривався від своєї дії.
4 Розділ. Привіт,Корея!
Розділ від Кави.
Самий Ран прокинувся вже коли літак сідав на посадку й він відчув, що він лежить на чомусь мʼякому. Дивно він же ж не брав подушку для подорожей з собою… Чорт.
Він відкрив очі й побачив, що лежить на плечі Андрія. О ні.. напевно він заснув та не помітив, що його голова лягла на його плече…
-Оу , вибач…- сказав одразу підводячись.
-А? Ти вже прокинувся. Нічого страшного.- відповів Андрій відриваючись від книги.
Ти, що весь цей час читав?
-Ні ну я також спав, але більшість часу я якраз читав. Книга виявилася цікавою.- сказав Андрій як завжди спокійним голосом.
-Аа.. зрозуміло.- відповів Са Ран все ще відходячи від сорому.
Літак вже майже приземлився в аеропорту. Люди почали потихеньку забирати сумки та виходити з літака. Аеропорт Інчхон схожий на величезну хвилю зустрів їх дощем.
Після того як вони прийшли в залу, всі друзі підійшли до терміналу й перевірили всі документи й паспорт (слава Богу, що після цього Кирило його вже не забував). Трохи поблукавши коридорами та залами вони знайшли місце де мав бути їхній багаж. Чекали вони не сильно довго десь пів години.
-Добре, що в мене не багато речей. Не багато доведеться тягнути.- сказав Кирило.
-Ага, а от у мене дві валізи.- сказала Альбіна сідаючи на стілець.
-Бʼюся об заклад, що у тебе одна валіза повний різних карт таро та всяких магічних штук!
-Ну не ціла валіза, але є трохи таких речей..
-У тебе в сумці було три колоди карт таро. Три! Навіщо так багато?
-Вони всі різні, ти не розумієш! Та ще й невідомо скільки всього цікавого за ці три тижні може статись.
-Все досить сперечатися.- зупинив їхню суперечку Андрій.- Метелику, а це випадково не твої валізиїдуть?
-О так мої.- сказала Альбіна та пішла до валіз.
-О ось і мої.- сказав Са Ран побачивши свої сумки та валізи також.
В один момент на телефон Са Рана прийшло повідомлення. Це Лі Йон який запитав як пройшов переліт та написав, що забере їх з аеропорту на машині через годину. Чудово!
Він забрав багаж та підійшов до друзів. Кирило та Андрій пішли забирати свій багаж, але через деякий час вони повернулися вже з сумками та валізами.
-Лі Йон написав, що скоро забере нас з аеропорту через годину.- повідомив він друзям.
-О, чудово. Нарешті ми доберемося..
-Так вже не можу дочекатися коли попаду в ліжко.- сказала Альбіна.
Кирило, Альбіна, Андрій та Са Ран пішли через зали де було Дьюті-фрі.
-Вау! Тут стільки всього!- -сказала Альбіна.
Не раджу тут затримуватися довго. У нас всього година.-сказав Андрій.
Але Альбіни вже не було. Вона вже блукала по прилавках магазинів разом з Кирилом. Через пів години Альбіна вийшла з флаконом парфумів ну і вони побігли до виходу.
На вулиці їх зустрів Лі Йон який стояв біля білої та великої машини. Вони повантажили багаж та поїхали до дому Лі Йона.
На вигляд це був звичайний двоповерховий будинок з білими стінами та коричневим дахом. Зайшовши до будинку друзі занесли свої речі до кімнат. Кімната Андрія виявилася біля кімнати Са Рана, але Кирило та Альбіна були взагалі на різних поверхах.
-Ну нарешті висплюсь.., а це ще, що?- запитала вона дивлячись на підлогу де лежав матрац та на ній подушка.- Хіба в нас не буде нормальних ліжок?
-Ні не буде. Такі ліжка є майже всюди в Кореї. Ми вважаємо, що якщо спати так, то буде кращий сон.- відповів Са Ран.
-Тобто я все ж нормально не посплю..- сказала сумним голосом Альбіна.
-Але поїси, нас Лі Йон запросив їсти суп.
-О, ось це прикольно.
Через пʼятнадцять хвилин Лі Йон позвав їх на вечерю. Добре, що в нього були ложки, бо їсти паличками Кирилу, Альбіні та Андрію було важкувато.
-Як вони взагалі їдять паличками суп..- здивувався Кирило.
-Ну сам бульйон ми пʼємо, а те, що було в супі їмо паличками, а, що?- відповів Са Ран.
-Нічого, просто цікаво.
Після смачного супу з локшиною, вони ще посиділи поговорили та розказали багато цікавих історій й ось прийшов час для сну.
–안녕히 주무세요!- побажав всім Лі Йон.
-Що він сказав?- подивившись на Са Рана сказав Кирило.
-Він сказав нам всім надобраніч.- сказав Са Ран та сказав щось корейською в відповідь.
-Аа.- Кирило лише кивнув у відповідь.
Са Ран пішов у свою кімнату та ліг в ліжко. Чомусь він не міг заснути.. Одночасно коли він приїхав в Корею йому згадувались хороші моменти з друзями та родиною, а одночасно згадувалися жахливі моменти з життя коли йому й жити не хотілося..
Паніка зростала і чим більше він занурювався у свої думки, тим більше вона ставала. Невдовзі він й не зміг стримати сліз.. А якщо це все повториться з ним тут за ці три тижні? А якщо це все повториться й в Україні й прийдеться почитати нове життя знову наново? А якщо все пропаде?…
В один момент він почув як двері відкриваються і там стояв Андрій. І, що йому робити??? Зараз буде все знову питати..
Андрій підійшов до Са Рана й запитав:
-В тебе все добре?.. Тебе щось засмутило? Вибач якщо занадто багато питав..
В цей момент Са Ран вже просто розповідав все. Як його принижували, як зневаджували, як робили його життя нестерпним, те, що його мати раніше тут жила й це все і є причиною чому він переїхав в Україну..Він хотів від всього втекти..
Андрій в цей весь час просто дав йому все сказати й нічого не відповів. Пару секунд вони просто дивилися на один одного мовчали, але в один момент Андрій підійшов та обійняв Са Рана.. Са Ран знав, що той хоче його підтримати й дав йому обійняти себе.І йому стало спокійніше…
5 розділ. Фото в сімейний альбом
Розділ від Пані Мухомор
Істерика закінчилася, але сили покинули Са Рана, тому він так і заснув, в Андрієвих обіймах.
– Са Ране, агов. Я можу йти? – озвався Андрій коли почув, що Са Ран заспокоївся, – А.. ой, ти спиш? Е-е-ех… Так, треба тебе вкласти в ліжко. Ота-а-ак, потихеньку.
Поклавши хлопця в ліжко він збирався йти, але…
– Андрію…прошу..не йди. – сонно пробурмотів хлопець та знову заплющив очі.
– Са Ране? Са Ране? Еехх, ти спиш? Гаразд, я залишусь, спи спокійно. – мовив юнак та обережно влігся біля Са Рана. Спочатку скраєчку, а потім.. А потім Андрія обхопили ніжні руки корейця та притиснули до себе. Тож, Андрію лише залишалось змиритися зі своєю долею. Зрештою, Андрійко вмостився зручніше все ж таки заснув.
Наступного ранку. Альбі проснулась та пішла в кімнату до свого брата:
– Андрію, ти ще не прокинувся? Так, сонько вставай! Чого мовчиш? – дівчина говорила ледь не криком, поки не помітила, що його брата там немає:
– А-а-а, тебе тут немає, гаразд. Піду тоді до Са Рана.
Альбіна сонними та важкими кроками пішла до сусідньої кімнати. Відкривши двері вона трохи очманіла від побаченого:
– Та-а-ак, я щось не зрозуміла. – Юнка, сонно протерла очі рукою, – Андрію? Ти тут? Та-ак-с, це треба сфотографувати. Я звісно не Андрій, але красиву фотографію зроблю.
Зробивши фото дівчина побігла за Кирилом, який був на іншому поверсі:
– Кире.. Кире.. Там.. Та-аке-е… Ти не повіриш…Побігли. – Ледь вимовивши це Альбі знову побігла в кімнату, де спав її брат, тож Кирилу залишалося тільки наздоганяти подругу.
Дійшовши до кімнати Са Рана Кир не розумів, що з нього хочуть і чому Аля так махає руками. Не розумів, поки не заглянув в кімнату.
– Альбіно, ти знаєш, що це значить?
– Та куплю я тобі те авокадо, ти виграв, не хвилюйся.
– А я казав, що це буде ще до зими.
– Стій, але вони ще не почали зустрічатися, так, що прибережи коней, спокійно.
До друзів підійшов Лі Йон, який якраз проходив повз:
– 좋은 아침입니다, друзі!
– Що?! – Альбі з Киром одночасно вирячили очі, на що Лі Йон закотив очі:
– Доброго ранку, кажу. Що тут метушня?
– Сам поглянь.
– Ніхуя соообііі, – Лі Йон заглянув в кімнату друга, – А я знав!
–Стоп, тобто ти весь цей час знав українську?- запитала Альбіна.
–Звичайно! Мені просто подобалося спостерігати за вашою реакцією на корейську.
Від діалогу проснулись Андрій з Са Раном, що нічого не розуміли. Що? Де? Чому? Коли?
Коли ж Са Ран зрозумів, що спав на Андрію та досі його обіймає, то став таким, наче він гострого об’ївся.
В кімнаті запала незручна мовчанка, яку ніхто не наважувався порушити. Мовчали вони довго. Так довго, що Альбіна ледь не задрімала, спершись об стіну. Все ж таки мовчання порушив Лі Йон:
– Так, ви їсти йти збираєтесь? Ану швидко пішли!
– ООО, ї-ї-їжа-а-а!!! Кире, пішли! – після цього вони побігли до кухні наввипередки.
На сніданок був рис, маленька миска супу чи рагу та невелика кількість банчан. Після приймання їжі всі розійшлися по своїх кімнатах.
Пізніше, всі зібралися в кімнаті Лі Йона, щоб пограти в дурня. Кирило швидко пояснив правила власнику кімнати та вони почали грати.
– Айщ! Та скільки можна?! Я знову програв! – сердився Лі Йон, а Са Ран його заспокоював
– Друже, заспокойся. Будь уважнішим. Ти що? – хлопець ледь стримував сміх, – Не бачиш, що Кир махлює? Стеж за картами.
Лі Йон знову програв і тому вирішив завершити гру та виперти всіх з кімнати.
Далі друзі продовжували адаптовуватися до місцевого часу та ближче до вечора вирішили замовити їжу. Альбіна випадково обрала всім гострий рамен, від якого Са Рану стало погано. Тому Андрію довелося замовляти йому інший. Решта вечора проходила спокійно, за переглядом страшилки, Альбі була задоволена, Кир не дуже, а Са Ран заснув і його голова опустилась на плече Андрія.
Додати до улюблених