Ти — вкраплина свіжої роси,
Ти — подих прийдешньої весни,
Та цей подих не для мене,
Що летить у височинь до неба.
Ти — русалка на березі пісків,
Яку викинуло подалі від морів.
Ти розквітаєш, немов би бузок,
Ароматом п’янким наповниш садок.
Ти — сонце під час літньої спеки,
Ти — одвічне почуття безпеки,
Яке притягує, мов магніт,
Тільки б цвяхом стати скоріш.
Ти переплавиш мене,
Як метал той жорсткий,
Захлинатимусь від цього мерщій,
Від теплоти, яку даруєш мені.
По-нужденному бажаю сказати:
— Люблю!
Але чи є це тим відчуттям,
Що зламало купу людських сподівань?
Я хочу дізнатись, ким є ти, пані,
Побачити крізь світу призми в реалії,
Віднайти дороги, виникає наснага,
Які у тривкі обійми твої приведуть.
Додати до улюблених