В маленькій освітленій тільки червоним аварійним світлом за столом розглядаючи щось в мікроскопі сидів чоловік в забрудненому подертому лікарському халаті під яким була біла брудна офісна сорочка і потертих штанах в руці він тримав окуляри, а іншою протирав втомлені очі. Надягнувши окуляри він ще раз оглянув маленьку кімнату і сумно зітхнув. Як же він хоче до своєї сім’ї, обійняти їх, почути їх голоси та більше ніколи не розлучатися з ними. А от цікаво чи знайшла вона собі іншого чоловіка? А що він все одно для неї офіційно мертвий тож їй нічого не заважає знайти собі іншого чоловіка. “Стоп, стоп, стоп про що я взагалі думаю” помотавши головою пробурмотів він намагаючись відігнати дурні думки. Тільки не це і тільки не зараз коли весь сенс його життя і заради кого живи та не здається це його сім’я. Спина від довгого сидіння противно боліла і він вирішив зробити розминку та і це допоможе трохи відволіктися від дурних думок і щоб не збожеволіти хоч і здається що в цьому місці це неможливо. Згадуючи легку розминку яку вони зазвичай робили на початку уроку він не помітив як в кімнату зайшов його приятель по нещастю.
– Фізкульт хвилинка? Від неочікуваності Ваня ледь на місці не підскочив
– Сергій Данилович навіщо так підкрадатися? І чому не спити?
– Не спиться, от вирішив з тобою мало поговорити
– Про що? Здивовано глянув він на Сергія. Не те щоб сильно його це здивувало, але він трохи не очікував що він захоче з ним поговорити, тому що зазвичай у них не виходить нормально поговорити та й Сергію не дуже цікаво з ним розмовляти.
– Та… будь-що… наприклад про сім’ю, про минулу роботу, дитинство або просто про те що накипіло… тим паче ми живемо хоч і вимушено разом, але цікаво дізнатися хоч трохи один про одного… і це допоможе хоч трохи відволіктися від цього пекла.
– Давайте… тільки я не знаю з чого розпочати.
– Та я ж і говорю що будь-що… сідай – він показав рукою на місце біля себе на що Іван просто покірно послухався давай спочатку про сім’ю, як ти познайомився з дружиною?
– Та… якось в бібліотеці… вона шукала книгу і звернулася до мене за допомогою
– А про що була книга?
– Не пам’ятаю… а потім ми розговорилися і через деякий час почали зустрічатися.
– Вона одразу тобі сподобалася?
– Так… вона дивовижна жінка. З сумною посмішкою промовив він.
– Сумуєш за нею?
– Сильно сумую – Засмучено промовив він.
– Ну не падай ти так духом Соболь… все буде добре
– А ти?
– Що я?
– Ти колись закохувався?
– Так… тільки все було безнадійно.
– Чому?
– Вона з професорської сім’ї, а я звичайний забіяка без освіти та батьків.
– Але ж це не важливо… головне що ти людина добра.
– Ладно проїхали… в тебе є сестра?
– Так… Аліна
– Старша чи молодша?
– Молодша
– А ким працює? Принаймні працювала.
– Лаборантка… а в тебе?
– Нікого… тільки я один.
– А батьки?
– Нема… продали мене за пляшку горілки і зникли, а дідо викупив і забрав до себе.
– А що з ним сталося?
– Помер… серце не витримало.
– Співчуваю… а що ти будеш робити після того, як виберешся звідси?
– Не знаю… можливо знайду Ліду і якщо не пізно спробую ще раз… а ти?
– Повернуся до своєї сім’ї та влаштуюся на безпечну роботу.
– Я от подумав… в тебе такі синці під очима ніби тобі врізали.
– Просто від недостачі сну.
– Може тоді підеш спати.
– А ти?
– А потім я… тим паче я все одно не можу заснути.
– Чи можна одне прохання?
– Яке?
– Щось замість подушки, тому що мене болить шия і чимось накритися.
– Коліна і моя куртка підійдуть?
– Підійде.
– То йде сюди.
Знявши куртку він накрив нею Івана який ліг і поклав свою голову йому на коліна. Сергій вслуховувався в спокійне сонне дихання й обережно щоб не розбудити його перебирав пальцями заросле за довгий час волосся і розумів що нікому він його не віддасть.
Додати до улюблених