Таке відчуття,що йому запхали в живіт розжарений прут і гарненько так провернули , розірвавши нутрощі. Хоча чому наче? Срібний меч екзорциста , який напевно декілька років до цього насичувався сонячною енергією і молитвами… Дійсно можна порівняти з жаром вогню який розпалили прямо таки всередині. Це було настільки боляче ,що голова йшла обертом і повітря застрягло в грудях. Його нудило та морозило , тіло горіло та пекло , охоплене легким ознобом та це не найбільший біль за час його існування. Тому навіть зараз на вустах крізь гримасу болю грайливо майнула посмішка.
На одязі залишилися темні плями на яких збиралася густа темна кров і повільно капала на підлогу , залишаючи за ним слід в прихожій. Хоч біс і притискав руку до рани та це було те саме ,що прикласти до відкритого перелому подорожник– не надто дієво і майже смішно.
– Ти зовсім уже здурів!?– чується голос немов крізь товщу води, а демон тільки відмахується наче від настриливої мухи і продовжує щось шукати в шухлядах та полицях
– Коді… Де в тебе лежить нитка та голка? Точно ж має бути… А ще знайди на кухні спирт і неси сюди…
Очевидно,що Тансі трошки не в собі. Ні, ну звичайно він постійно трішки причарований якийсь, але зараз особливо. Та ще й на ногах ледь стоїть і тремтить, з одягу капає кров… Зрозуміло,що від цього письменник був в легкому шоці ! Не кожен день бачить щось подібне. І поки горе-товариш шукав спирт , біс вже розсівся на підлозі, стиснув у зубах край сорочки якою і витер до цього кров. Голку він знайшов і для зручності зігнув, аби приступити до болючого процесу. Повна антисанітарія , відсутність якої небудь обробки , як інструментів так і рани так ще й нитка сумнівної якості, стібки криві і нерівні , не зовсім правильні ,бо руки тремтять і не слухаються. Нічний кошмар навіть для місцевих шаманів і шарлатанів , які пафосно звали себе лікарями.
До болю зсередини додався ще й зовнішній. Біс наче зашивав в собі той страшний жар чим і робив лиш гірше. Але принаймні кров не буде повсюди… Ну , він так думав, а біль якось переживе.
– Ну точно здурів !
– Годі тобі кричати. І так голова болить. Іди краще допоможи мені зі спиною, бо туди я не дотягнуся…
І довелося Коді допомагати. Він лаявся , стискав зуби до скрипу , на очах його виступили сльози , а демон тільки посміювався , питав , чому Коді хникає, адже боляче зараз має бути тільки йому. І боляче справді було. Демон шипів , тремтів всім тілом та впивався нігтями в дошки підлоги на якій вони розмістилися. Та ще не знав ,що йому так і не стане краще. Все це не обійдеться як раніше, бо дурник вперше стикнувся з настільки сильною і страшною для нього зброєю.
Після він довго лежав на своєму місці , відвернувшись до стіни. Навіть з-за столу Коді бачив, як біс тремтів , а деколи до його вух доносились болючі зітхання чи стогони , коли намагався знайти зручне положення. Краще не стало ні через день , ні через два. Тіло просто не хотіло загоювати рани і ті ставали тільки страшнішими. Роспорота шкіра почорніла і почала гнити. Нитки взагалі на другий день потліли і чорна кров почала сочитися з новою силою. В домі з’явився гидкий запах крові і приторний післясмак розкладання. Тому вікна були завжди відкриті навстежей. Коді переживав, ходив навколо пораненого і все бідкався, бо не знав куди себе подіти. Та що там говорити! Навіть сам Тан вже не сміявся й не всміхався. І якби він був людиною , то вже б помер, але за весь час навіть не втрачав свідомість , а просто дивився в точку на стіні й не рухався. Дуже давно він не відчував чогось настільки страшного… Його розриває на шмаття зсередини, темрява біснується і не хоче слухатися, робить тільки гірше , викручує нутрощі , хоча є підозра ,що від них вже нічого не залишилося і вони перетворилися в криваву кашу.
– Боляче… – якось прошепотів він і знову замовк. А це слово так і гупало в голові.
На третій день вся стіна біля якої лежав була обдерта нігтями, бо цілу ніч він обдирав її, щоб хоч трошки відволіктися, сподіваючись ,що дурне тіло почне відновлюватися і все це припиниться. Але ні й демон просто не витримав. Якось піднявся на ноги і накинув на себе плащ, щоб піти звідси… До храму.
Стало ще гірше ,бо кістки заломило і він вкотре виплюнув шматок густої крові, облизуючи губи. Так , демонюга втік звідти тоді, але зараз прийшов сам і знайшов Адама який зовсім не здивувався.
Тансі не встояв на ногах. Впав на коліна перед священником , схопився за тканину ряси , наче утримуючи чоловіка, притулився чолом до його долоні і прошепотів :
– Прошу вас, Отче… Закінчіть те,що почали. Виженіть цього пропащого негідника і припиніть його муки
– Що ж…Тоді ходімо. Я звільню тебе від страждань ,– спокійно відповідає Адам і гладить темну маківку, потім кладе руку на чуже підборіддя , щоб демон підняв голову і побачив у потемнілих блакитних очах справжній глум та (превосходство). На вустах екзорциста з’являється задоволена посмішка. Така гарна , наче промінчик світла. Але подальші слова немов затріщина ,– як же я мріяв позбутися тебе
– Я знаю,– відповідає демон покірно і вичавлює усмішку.
Далі знову буде біль. А потім гибель, та хай це краще зробить Адам, ніж Тансі буде повільно розкладатися живцем. Бо що б там не молов Коді про лікарів – це повний абсурд і ніхто не згодиться допомогти нечисті. Краще хай все пройде швидко…
****
Адам знав ,що демон прийде до нього , або просто в муках помре , забившись в куток. Але він не очікував, що нечистий буде просити не помилувати, не вилікувати і навіть не запропонував свої послуги в обмін на допомогу. О ні , цей мерзотник просив вбити його ? Впав на коліна, вчепився у верхню рясу і повністю ігнорує те, що на руках залишаються опіки через зачаровані нитки якими прошитий одяг. І екзорцист немов втішає, гладить темне волосся та доволі різко сіпає за підборіддя аби подивитися у вічі де горіло пекельне полум’я муки. Як приємно дивитися на це принижене посміховисько. Що ж, так буде навіть краще , в будь-якому випадку священник не збирався допомагати нечисті яка стала причиною пожежі і ще декількох жахаючих подій. Тому сьогодні біс нарешті згине… Це ж так чудово, правда ? Подія стане беззаперечним доказом його вірності своїй справі, доказом величності божественної сили яка буде перемагати створінь пітьми.
Святоша ликує. Він став переможцем в цьому протистоянні, адже демон прийшов до нього сам наче слухняна тваринка, спустився до спеціального приміщення для особливо важких випадків і сів на підлогу по середині. Навіть слова не промовив , поки священник домальовував крейдою складний малюнок , який складався з закорючок рун та особливих сплетінь ліній. Праця складна і довга , але гарантує результат…
Демон навіть не сіпнувся , коли на священник зачерпнув пальцями яскраву червону фарбу і почав наносити малюнок на спину. Вперше серед всіх описаних практик не знадобилося нікого тримати і Адам до кінця не міг повірити ,що не буде підстави.
Але було зрозуміло чому так. Рана була (сквізною). І якщо спочатку меч залишив після себе розріз не більше п’яти сантиметрів шириною , то за ці дні шкіра потемніла і розійшлася , відкриваючи почорніле нутро. По краях вона немов присохла , відпускаючи буруваті напівпрозорі краплі і нагадуючи собою шкіру яку зняли з мертвої тварини і повісили сушитися, ніяк не обробивши до цього. Вперше Адам в живу бачив , як в дії працює така зброя. Жахливе видовище, але ніякого жалю до нечисті нема,правда?
– Я ще повернуся до тебе ,– прошепотів біс, коли чоловік схилився над його спиною аби зробити останні штрихи. Це змусило винирнути з власних думок і напружено звести брови. Що за нісенітниця? Навіть демони ніколи не мали безсмертя і цей не є виключенням.Але мерзотник усміхається , більше нічого не каже.
Ось всі приготування були завершені. Священник почав зачитувати потрібну молитву і коло спалахнуло ,ніби охоплене вогнем ,який не обпікав тіло людини ,але спалював до тла темряву.
Несамовитий крик відлунням розрісся в повітрі , відбиваючись від стін , зблідла фігура металася всередині кола, огорнута полум’ям. А коли голос почав стихати , то ніби подвоївся , перетворюючи в потойбічне шипіння і вереск темряви.
Йому байдуже на ці страждання, але чому… Чому в одну мить Адам збився ? Невже в душі майнуло бажання зупинити це ? Та ні, дурниці, просто лемент цього демона ніби занурив в льодяну воду , пускаючи мурашки по тілу. Просто він ніколи в житті не проводив ритуалів з такими серйозними демонами , а тепер його охопила ейфорія. До того ж, пізно хоч щось змінювати. Крик розчинився в повітрі, змінившись гулом у вухах, а полум’я зникло разом з останніми словами послушника.
Нарешті бажана тиша і відчуття виконаного обов’язку. Він впорався ! І мав би зараз радіти, пишатися собою і досягненнями,бо не кожен зможе таке провернути. Але… Було багато але.
Так , тепер та стиснута до болю пружина всередині розслабилася , він зміг зітхнути з розумінням,що тепер не потрібно чекати небезпеку з кожного кутка. Але чому стало якось пусто ? Невже він знову повернеться до того рутинного життя , коли нічого цікавого взагалі не відбувається… Невже таке в нього покликання – вислуховувати пусті скарги містян , вести проповіді й доглядати за церквою ? І чому тепер те ,що раніше здавалося правильним і звичним, зараз видається нудним і занадто одноманітним. Невже раніше він міг спокійно так жити і не бачив ніякої проблеми?
Адам гадав ,що після знищення покидька все повернеться на свої місця і з голови зникнуть всі дурні думки ,та не сталося як гадалося. Йому подобалося бачити Тансі приниженим , бачити, як той підкоряється та виносить всю грубість та як зачаровано дивиться, хоча обʼєктивно є набагато сильнішим. Він міг би стерти з лиця землі й храм і місто, каменя на камені не залишивши, але чомусь весь цей час плазував перед ним не соромлячись. І зараз священик зрозумів— йому не подобається усвідомлення того , що він знищив демона…
Що ж, вони гідні одне одного. Один тільки прикидається святим, але насправді його думки темні та навʼязливі, а ставлення жахаюче. Інший в свою чергу відкрито показує свої бажання, не стримує те безумство та негідне бажання підкоритися.
Але вже пізно , хіба не так ?
Додати до улюблених