Емма зі скрипом зачинила двері до своєї хатинки. Гак зайшов за нею. Назовні вирвалося тепле приємне повітря.
Точно, вона ж запалювала в пічці зранку. В цей момент Емма була собі особливо вдячна за таку передбачливість.
Вона підійшла до запічку, витягла вовняний коцик і кинула на лаву.
– Можеш постелити собі і лягти, поки я знайду щось, чим я б могла тобі допомогти,– Емма кивнула на лаву, подаючи йому знак проходити,– Але зауваж, я не казала, щоб ти почувався, як вдома,– вона кинула на нього суворий погляд, натякаючи, щоб він навіть і не смів нашпорити по кімнаті. Він все ж таки був пірат. А моральний код піратів тільки заохочує їх щось красти. Принаймні, так думала Емма.
Вона підійшла до дверей і скинула з себе темно-зелений плаш з капюшоном. З нього висипалися і посипалися по її спині, як маленьки пружинки, світлі густі кучері.
Гак тимчасом сидів на лаві і з цікавістю поглядав на дівчину, з якою провів уже ніби вічність часу( від сьогоднішній ранку, здавалося, пройшло вже кілька тижнів), але чийого обличчя повністю ще не бачив. Воно було не зовсім кругле і не зовсім овальне, а просто-таки правильне. Щось в її щільнозакритих тонких губах натякало на закритість і скованість характеру. Синьо-зелені очі були обрамлені темнішими, ніж волосся, віями, а брови утворювали м’які вигини.
Рожевуваті від швидкої зміни холодного лісового повітря на тепле хатнє щоки освіжали обличчя і додавали йому ще більшої чарівності.
Знявши плащ, вона залишилася у довгій, ледь довшій за коліна білій сорочці на довгий рукав. Вона була широкою, але на стані дівчини виглядала, як найкраща сукня.
Гак спостерігав за кожним її рухом. Йому в той момент вона була схожа на русалку. Русалку, яких він в свому житті багато зустрічав. Маніпулятивні, хитрі і такі вмілі задурювати очі. Але Емма була не така. Принаймні Гаку так здавалося. В ту мить він роздумував, що вона була зовсім іншою від русалок. Чисте, прекрасне створіння. Та єдине, що непокоїло його було одне питання.
Чому це чисте невинне створіння погодилося на договір обікрасти його? Чому вона, будучи дівчиною, так добре билася? Чому вона, яка б мала вести щасливе, хоч і не без турбот, життя в місті, з родиною, чоловіком чи друзями, так відділилася від всього шумного і компанійського декількома кілометрами лісу? Він розумів, що цілої історії Емми Свон він не знає, і, можливо, і дуже навіть вірогідно, ніколи не дізнається.
Емма поставила невеличкий казан з водою на вогонь, а сама віддалилася за пічку, так, що Гак зі свого місця положення не міг її бачити, і, судячи по звуках, віддалилася в іншу кімнату.
Гак ліг на лаву. Він зняв свій чорний шкіряний плащ, щоб ще більше не замурзати його кров’ю, і підстелив його собі під голову замість подушки. Його пальці доторкнулися до великої червоної плями ще теплої крові на сорочці, щоб розшепнути декілька ґудзиків. Рана була рваною, але неглибокою. Ризик був, але по розрахунках самого Гака, нічого гіршого високої температури і слабкості на протязі декількох днів, може, тижня, не мало б статися. Він виживав і після гірших порізів.
Тимчасом Емма поверулася з цілою пригоршнею всяких дивних трав у мисці. Вона висипала все наповнення миски у казан і витягнула довгу дерев’яну ложку, щоб помішувати субстанцію. Ця ложка була настільки довгою, що нею легко було б навіть користатися у грі в крикет.
Гак лежав у темній частині кімнаті, і, напевно, дівчина не бачила, що він на неї зиркає, і усміхалася чи то сама до себе чи то до трав, які варила. Гак безперечно би вибрав другий варіант. Вона ретельно мішала настоянку над вогнем і дихала глибоко і тихо, напевне, таким чином стараючися вдихнути якнайбільше заспокійливого аромату, який лоскотав у горлі. У будь-якої людини, яка б побачила її в той момент, не було б сумніву, що Емма по-справжньому захоплюється травами.
Вона обернулася і взяла чисту ганчірку, намочила її у ще гарячу субстанцію і нахилилася щоб промити Гакову рану.
– Я не маю надійних медичних препаратів з собою, тому прийдеться обійтися тим, що є.
– А що це? – голос Гака був на диво жвавий.
– Настій з цілющих трав. Перевірений засіб.
Чоловік хмикнув з усмішкою.
– Звідки ти набралася такого… ум… багажу знань?
– А тобі яке значення? – вирвалося в неї, поки вона не встигла усвідомити всю грубість своєї відповіді. Ось і стіна.
– Ну, напевно, я сподівався дізнатися, чОму саме я завдячую життям, яке мені ця твоя навичка, напевне, врятує.
Емма не відповіла нічого. Вона продовжувала легко відтирати сліди крові зі шкіри навколо рани. Потім вона витягнула зі скрині по всіх доказах, нову сорочку і відірвала від її низу невеликий кусень матерії, щоб перев’язати рану насухо.
Емма зробила глибокий вдих.
– Колись тут жила жінка, яка навчила мене ботаніки і показала, як розбиратися в лісових і польових квітах. Вона дуже багато для мене зробила, – дівчина підняла очі, – Я завдячую їй життям.
———————
Додати до улюблених