Нічний політ з дівулями

Ніч. Летючий корабель. Так знову корабель, але не на хвилях, а в повітрі. Але над морем. Нічний бриз. Дещо прохолодно, бо ж височенько кораблю доводиться бути, значно вище за самі високі дерева у цих місцинах. А вони, до прикладу прибережні сосни, іноді досягають пяти-поверхової будівлі. До тих берегів і пливе-летить корабель. Не дуже здоровий. З вітрилами звісно, але скоріш для краси. Бо рухається він і без них. Тобто чарами. За штурвалом нікого. Сам рулить і вертить. Диво та й годі. Екіпаж з двадцяти осіб відпочивав. А капітан і його дві охоронниці-коханки затіяли сауну. Бо можуть. У спеціальній каюті, летючого човна… Перед сном… Високо над землею… Словом, непогано.
Освітлена каюта свічками. Все таке дерев’яне, текстурно-грубовате, але на совість зроблене. І стіни і речі, і нога капітана. Перед панянками він не хотів знімати протез, механічний. Тому ”тіки” коптів від пару, а водою не обливавсь. На розпечені камені подилась вода з черпака в руці. Капітан добавив жару, і пару, так сказати. І знову сів на лавочку між двох голих дівиць.
– Я хоть і був кілька років тому піратом, але в мене хороші манери. Тому я не поспішаю!
– пробубнів сміючись він. У його був певний набір фраз, які він потім порушував. Обійняв одну подругу, чмокнув у щічку іншу. У їх лиця запотівші як і в його, але зна-а-ачно приємніші на вигляд. У них гарний настрій і вони цілком свідомо сміються разом з ним без фальшу.
– Ще вина, куропаточки?!
– Так! – розтягуючи посмішки кажуть вони.
І за мить смакують червоне. Знову жартують, регочуть, мимрять щось під ніс собі…
– Я манерний! Тому грати вас буду манерно, хе-хе-хе! – знову згуморив про своє. Вкусивши чорняву за шию. Ніжно звісно. Манерно.
– Лисе! – звернулася одна до капітана, та що світленька. Бо він власне мав таке прізвисько. Точніше летючий Лис. Але це згадувалось рідко при зверненні. – Може нам варто не налітати на палац барона Товкача в будні? А, скажімо на свято, яке скоро буде?
– Таке кажеш… Ніко… Вони ж будуть готові захищатись! – усміхнувся він цілуючи її. – Але ж ти хочеш помститись князю. Ну може буде складніше, але ми здолаємо охорону і всі це бачитимуть, і ти помстися на повну. – Хм, дурниці говориш, моя солодка дупка. Проте… Це яскраво, це зухвало, в цьому щось є. Я подумаю, скарби міжгіря і діжки не розбавленого вина! А тепер, Ніка ставай на четвереньки і випаяй дупцю!
– Ось так одразу? А як же манери, пане літаючий Лис? – здивувалась вона. До дітька манери! Мій хтивий дрючок хоче твою мокру дірку! Бо ти мене спровокувала, хехехе! Випроставшись перед ним рачком, обпершись руками об лавочку, вона відчула проникнення. Без манер, як бичок корову почав він її грати. А інша подруга обіймала його і під’юджувала щоб він енергійно її чпокав. Раз навіть по сраці його ляснула. Від чого він дещо пришвидчився, але сильно жвавим не міг бути, бо на механічній ступі сильно не розтанцюєшся! Дбав він грубо її, тримав навіть не за талію, а за сідниці, мнучи їх як білі, солодкі, м’які булки! Без особливих почуттів. Проникнення заради проникнення. Досягнути задоволення, і випорскати свою хтивість як брудна тварина.

-Галинко, а пам’ятаєш як ми смажились в печері леопарда? – закривши очі, звертався він ніби у невідомість.

-Угу, – каже вона попиваючи ще вина.

-Зробиш так само?

-Кхе-кхе, та нема питань.

Взяла його за соски і затисла пальцями, теж без особливих ніжностей.  Його гармата вистрілила. Він пихтів і трясся, і більше думав як не впасти. Що поробиш, вже до пятдесятка кілька років зосталось. Але задоволення є задоволення. Член не поспішав виймати. Любив після брудних ігор відчути як пульсує його друг у кицьці.
– Галинка, йди сюди, – пробубонів він ніби тільки прокинувшись і випнув губи трішки повернув голову. Вона одразу собразила і поцілувала його. Він шльопнув Вероніку по сідниці та вийняв член. – А мені буде щось сьогодні? – запитала Галина.
– Мммм, іншим разом лялю, сьогодні треба трішки поспати. Завтра треба з мапами розбиратись. Загасив він апарат, який певно теж на чарах працював і весело виголосив: – а зараз ходімо до дупи корабля, спатоньки!

-Ой, Лисе, тобі аби про дупи і говорити! – невдоволено відгукнулась Галина.

-А як ти хотіла? Коли переді мною висвічуть чотири румяні і апетитні сідниці! Дупа,чи не дупа у корабля, зате там класні вікна, хехехе!
З цим дівчата не стали сперечатись і всі подались до головної каюти в кормовій частині корабля.

Додати до улюблених