Протиотрута не спрацювала. Можливо, така річ діє тільки на звичайних демонів, а Танджіро став чимось більшим, ніж звичайний демон. Але Канао намагалась, за що Недзуко була їй дуже вдячна. Коли спроба виявилась марною, всі почали тікати. Багато хто не зміг, але друзі Танджіро, Канао і Санемі-сан точно втекли. Зараз залишились на місці тільки сама Недзуко і Ґію. Дівчина стояла, дивлячись на свого брата, що біг за якимось мисливцем на демонів. В останній момент Томіока пригорнув її до себе.
– Недзуко, побігли! Він не контролює себе! – Ґію-сан кричав, намагаючись зрушити її з місця.
Але дівчина не могла поворухнутись. Вона знову стала людиною поки бігла до цього місця. Сталось те, чого так довго бажав її брат. Але тепер він під цим прокляттям. Недзуко не могла його залишити. Танджіро піклувався про неї увесь час, поки вона не могла цього робити. Тепер черга Недзуко допомогти своєму старшому братику. І навіть якщо ця допомога буде… стати їжею для нього… Сльози текли з очей Нездуко не зупиняючись. Вона не могла повірити що це сталось, але звідси її ніхто не забере. Хай там що Танджіро зробить з нею.
– Тікайте! – Недзуко відштовхнула Ґію, – Я не кину свого брата. Ніколи. Мені все одно що станеться.
Ґію подивився на неї як на божевільну. Недзуко знала, що вона нею і була.
– Скажіть друзям Танджіро, що це була моя ідея залишитись, – Недзуко посміхнулась. В них було мало часу. – Біжіть, Ґію-сан.
Мисливець нічого не сказав. Він останній раз подивився на Танджіро і побіг. Гію ненавидів себе.
Недзуко розвернулась до брата. Той дивився на неї, як на здобич. У молодшої Камадо був один план. Трохи божевільний, але це було можливо. Недзуко, зі сльозами на очах, широко усміхнулась і розкрила руки, як для обіймів.
***
Танджіро різко зробив вдих і широко розкрив очі. Повітря було просякнуте металевим запахом крові. Його чуткий ніс, що відчував зараз усе набагато краще, сходив з розуму, як і сам Танджіро, не розуміючи звідки то все. Наступне, що відчув хлопець, було чиєсь тіло, що сперлось на нього. Повернувши голову, Танджіро побачив сестру. Недзуко спала на його лівому плечі. Що дивно, бамбук з її роту кудись зник, а її кімоно, як і одяг Танджіро, були у плямах крові.
В цей момент серце Танджіро забилось з неймовірною швидкістю. Спогади про битву з Мудзаном влились у його мозок саме в той момент, коли хлопець нарешті подивився навколо. Розкидані шматки тіл. Навіть тих, що не повинні були…
– Що сталось після битви з Мудзаном? – прошепотів Танджіро, з жахом розуміючи, що його губи зліпилися від крові. Ротова порожнина також була просякнута нею.
Помітивши щось яскраве, Камадо подивився туди і побачив шматок хаорі, що належало Міцурі. Що…
– Доброго ранку, братику, – Таджіро озирнувся на голос. То була Недзуко, – Хоча вже вечір…
І справді. Сонце заходила за небокрай. Танджіро не знав скільки часу пройшло, але сподівався, що то вечір дня, коли вони вбили Мудзана.
– Що сталося, Недзуко? Тіла розірвані, начебто демон тут пройшовся… – і тільки тут Танджіро зрозумів одну річ, – Ти знову повернулась на людину? З тобою все добре?
Танджіро тримав обличчя Недзуко обома руками, вдивляючись, чи нема пошкоджень.
– І так і ні… – молодша Камадо видохнула повітря, відсторонюючись від брата. – Ти нічого не пам’ятаєш?
– Битва з Мудзаном і… – Танджіро намагався знайти щось ще у своїх спогадах, але це було марно. – І все, темрява.
– Впевнений? – дівчина посміхнулась. Це налякало Танджіро. Губи сестри були у крові, і це не виглядало так, начебто це було добре.
І тут у голові хлопця з’явилось новий спогад. Десь, так само, Недзуко посміхалась, коли він біг до неї. Чому він біг до неї? З’явилось відчуття, що він хотів з’їсти її тоді. Танджіро здригнувся від цієї думки. Недзуко уважно дивилась на нього.
– Згадав щось?
– Не впевнений… – Танджіро не хотів, щоб сестра знала про такі «спогади».
– Ти хотів з’їсти мене? – Недзуко не змінила тон, коли казала це.
– Що… ні, чого ти так подумала? – Танджіро був шокований. Що в дідька тут відбувається?! Де всі інші?
– Я знаю це. Та й не тільки мене, – Недзуко махнула рукою в бік шматків тіл, трохи бризнув кров’ю на кімоно Танджіро, – Ох, вибач! – Недзуко хотіла витерти, але повністю роздивившись брата, додала: Хоча, сенсу, напевно немає.
Вона була права. Вони були по вуха у крові.
– Що ти маєш на увазі, що я хотів з’їсти не тільки тебе? Чому? – Танджіро було начхати на кров на собі. Зараз він дізнавався звідки ця кров взялась.
– Ти тепер демон, братику, – Недзуко обійняла його, – Тепер все буде добре.
– Т-т-ти також? – Танджіро подивився в очі сестрі. Якби не вертикальні зіниці в очах Недзуко, вони були б такі ж, як до тої страшної ночі, – Тебе ж лікували! Це не спрацювало?
– Спрацювало. Та тільки поки я дійшла сюди, зміни відбулись з тобою, – Недзуко взяла брата за руку. Його нігті, що стали кігтями, були довгими та гострими, гарного багряного кольору. Як кров, що була навкруги, – Вони більші ніж мої, – Недзуко показала свої кігті. Вони були в половину менше за Танджірові.
– І що було далі? Мудзан залишився живим та обернув нас? – Танджіро чекав відповіді. Він був готовий кинутись шукати Короля демонів знову, якщо це так.
– Ні, він помер. Ґію казав, що ти обернувся на демона через Кібуцуджі. І став не контрольованим. Іноске, Зеніцу та Ґію з Канао встигли втекти. Я залишилась.
– Чому? Я міг вбити тебе! Ти повинна була піти! – Танджіро був у відчаї. Він розумів, що сталось потім.
– Я також могла тебе вбити коли була демоном! Ти мій брат! Я не могла залишити тебе самого. Я не розглядала втечу, як варіант, – Недзуко знову обійняла Танджіро, даруючи йому свою підтримку, – Я думала, що ти вб’єш мене. Але цього не сталось. Ти побачив мене, побіг, а коли наблизився, то обернув на демона. Це не було боляче, як з Мудзаном. Ти навіть коли був абсолютно божевільним, розумів, що я твоя сестра. Напевно, ти просто хотів бути поряд зі мною і не знайшов іншого виходу.
Танджіро не був певний, що демони можуть плакати, хоча бачив це коли Ґ’ютаро та Дакі помирали. Так чи інакше, і він, і Недзуко зараз плакали. Вони поки що пам’ятали своє минуле життя і це був дуже болізний перехід для них.
– Антидот, як я розумію, більше не спрацює, – в кінці емоційного моменту сказав Танджіро. Це була б їхня надія, але він вже розумів, що вони їли людей.
– На тебе антидот не подіяв. У Канао був один, і вона вколола його тобі. Нічого не сталося. А після того як ми по… – Недзуко подивилась на майже зникле за небокраєм сонце, – Ми їли напевно до обіду. Вже нічого не спрацює.
Брат з сестрою дивились на останні промені сонця, що сповзали їхньою шкірою. Танджіро підняв руку на зустріч сонцю.
– Ми не вразливі до сонця. Напевно, це єдине, що робить мене щасливим зараз, – Недзуко посміхнулась. Це справді було непогано, – А, і ще те, що демонів, що створив Мудзан також скоро не буде. Не певний, що ми є такими.
– М? – Недзуко серйозно подивилась на брата. – Тепер Король демонів ти. Тільки він може обертати людей на демонів, що ти і зробив зі мною.
– Гей, ти серйозно так думаєш? – Танджіро знову здригнувся. Він про це навіть і не думав.
– Ага, – Недзуко ствердно кивнула головою, – Тому постає інше питання. Скільки демонів тепер знають, що ти новий Король? І чи перейде контроль над ними тобі?
Танджіро хотів було відповісти, але його ніс відчув запах ще одного створіння. Дивно стало те, що запах з’явився саме тоді, коли сонячні промені повністю зникли.
– Хтось тут є.
Танджіро вскочив з місця, прикриваючи Недзуко. Його очі яскраво засвітились рубіновим кольором.
– Що ти таке? Виходь!
Недзуко також підірвалась з місця підходячи ближче, але Танджіро відгородив її рукою. Йому не подобалось, що хтось зараз може порушити їх спокій. Мертві шматки тіл не додавали спокою, але це було звично зараз. Танджіро подумки покарати себе за такі думки пізніше. Так чи інакше, бійня не була потрібна родичам Камадо зараз.
– Коли я йшов сюди, я взагалі не очікував побачити тебе.
Голос був знайомий для Танджіро. Здається, проблеми все ж таки будуть.
З-за обломка будівлі визирнув ніхто інший як Аказа.
– Не бачились з того моменту, як ти мені відрізав голову, – після цих слів колишнього третього вищого місяця Танджіро вийшов з себе, – Повелителю, – Аказа впав на коліна.
– Здається, контроль над демонами Мудзана, все ж таки перейшов тобі, братику.
Додати до улюблених