— Сьогодні ми йдемо в Хоксмід!— бігав по кімнаті щасливий Джеймс.
Сьогодні була чудова нагода для нього, щоб запросити на побачення Лілі. Він про це вже третій день без перестану торочить. На диво, цього року навіть є ймовірність, що вона погодиться на таку пропозицію, ну й дива.
Поттер вже годину крутиться перед дзеркалом та обирає в чому краще піти. Намагається стильно комбінувати свій одяг. Влаштовує цілий показ мод, а його друзі “уважно” спостерігають за ним зі своїх ліжок і час від часу коментують це дійство. Ліниво, неохоче, та ще й на додачу сонно, бо цей олень збудив їх ні світ, ні зоря.
Коли врешті решт хлопець зупинився на чомусь одному всі видихнули з полегшенням. Навіть почали аплодувати.
— Ну нарешті! Сохатий, я вже думав, що ми отак от і сидітимемо до самого вечора. Еванс гарантовано твоя, красунчику,— гукнув Сіріус, який вже порядком стомився чекати на друга. Він зіскочив зі свого ліжка та почав шукати сумку.
— Не годуй його солодким обіцянками, Гультяю, бо я не готовий у разі чого бути подушкою для плачу та обіймів, якщо йому розіб’ють серце,— тут вже і Ремус піднявся та направився до дверей,— до речі, ми ж йдемо в “Три мітли”?
— Це не обговорюється, Муньчику!— гукнув Сіріус.
Таке питати, звісно, підуть. Це, що таке вже має статися в цілому білому світі, аби Мародери не пішли до “Трьох мітел”? Та цей заклад без них розвалиться. Та і з ними також грозить розвалитися, але це не важливо.
А ще Ремус трошечки зашарівся, коли почув таку форму своєї клички. Тепер сиди гадай, помітили друзі це, чи ні.
Нарешті всі заморочки з вибором образу, який оцінить Лілі завершилися і тепер можна спокійно вирушати в путь до Хоксміду. Хоча в контексті цієї компанії слово спокійно точно не могло стояти. Ні за яких умов.
Джеймс та Сіріус були наче з обкладинок модних журналів, а от Ремус і Пітер навпаки одягли те, що було комфортно та зручно для них. Хто зна, кого сьогодні прийдеться тягнути на своїй спині до школи.
На подвір’ї на них вже чекали дівчата, які щось бурхливо обговорювали та раз у раз усміхалися.
— Ну, що, куди першим ділом?— запитав Петігрю.
— А давайте до магазину солодощів? Зробимо запаси на тиждень, а то і два вперед!— ідея хороша була, але є одне але.
— Та ти в першу ж ніч все з’їси, а потім будеш жалітися, що нічого не залишилося і потай красти в мене,— Сіріус здивовано перевів на нього очі,— так, Гультяю, я знаю, що це ти в мене весь час цупиш солодощі. Навіть не вигадуй відмазки.
— Та, Муні, ну щоб я, та ще й в тебе..! В житті такого не було, це все Пітер!
— А чом це відразу я?!
Хлопець насупився і агресивно запитав. Вочевидь його дістали ці вічні підколи зі сторони друзів. Але Сіріус, не зважаючи ні на, що, продовжував свою дурнувату виставу.
— А хто ще? Джеймс свою голівудську посмішку береже, я занадто благородний для цього, от і виходиш ти,— усі троє приснули сміхом після такої гучної заяви.
— Сіріусе, ти і благородність речі несумісні.
— Нічого ви не розумієте,— закотив він очі, на, що всі ще голосніше засміялися.
— З чого регочете, хлопці?— відразу поцікавилася Марлін. Вона підбігла до них, та стала біля Брюнета.— Розкажіть і нам!— вказала вона поглядом на подруг.
— Та Сіріус ось знову робить з себе святого.
— Ха-ха, йому до святості, як до неба рачки!— ця дівчина, як завжди була в своєму репертуарі, за, що її і любили.
— Марлс, могла б хоча б ти бути на моїй стороні…
Такою дружною компанією вони рушили до селища, сміючись.
Повсюди ходили інші учні та жителі Хоксміду. Погода була просто неймовірною. Тепле повітря, ясне небо, та легенький вітер, який ніжно пестив волосся, що може бути чарівніше? День обіцяв бути чудовим.
Компанія домовилася зустрітися в барі о четвертій, тож зараз вони мають цілу купу часу на свої розваги.
Мародери часу намарно ніколи не витрачають, тому першим же ж ділом, потрібно запасатися солодощами на подальший час свого переживання похмурих буднів. Адже між горами домашнього та жорсткими тренуваннями потрібно мати хоча б який-небудь острівок перепочинку і відволікатися на, щось прекрасне. А солодощі саме входять до списку таких речей для Мародерів.
Також потрібно буде десь дістати декілька ящиків алкоголю, адже матч із квідичу вже на порозі і стукає в двері, а у величного факультету немає чим святкувати свою перемогу, або ж вже на крайній випадок запивати горе, що малоймовірно, але все ж.
Звісно, якщо, борони Мерлін, трапиться другий варіант, Джеймс закопає всю команду живцем. Тут навіть Ремус не врятує Блека.
Та над цим треба буде подумати трошки пізніше, бо куди важливіше зараз не нагадувати про це капітану команди, адже він, як почне вести нотації, то це затягнеться до самого рання і ніякого безтурботного вихідного вже не буде. Ох, вже ж цей Джеймс, ох вже ж цей олень.
Як не дивно, йому дуже пасувала ця тварина, не дарма саме рогатим він може ставати. А ще дуже весело його цим дражнити поруч з людьми, які і гадки не мають, що у всіх них є хвостаті таємниці, у декого навіть рогаті.
Зайшовши до крамниці, вони відразу почали сперечатися, що саме краще узяти і на які гроші, бо бюджет тут не у всіх безмежний, точніше він такий лише у Поттера. Тому Джеймс зазвичай і є спонсором всіх вечірок, п’янок, гулянок і так далі по списку. Йому це було навіть в радість. А от отримувати на горіхи від кохання свого життя не дуже. Але вона хоча б так звертала на нього увагу, та і з роками стала більш лояльною щодо витівок і багато з них пропускала повз свої вуха та очі.
Все ж таки вона не байдужа до Поттера. Таке передчуття було у Ремуса вже давно. Побачимо, що з цього вийде далі.
Сіріус раніше теж міг собі багато чого дозволити, але зараз часи змінилися, адже через те, що він пішов з дому, він лишився всіх своїх грошей, свого житла, свого аристократичного статусу і всього, що могло б пов’язати його з сім’єю, ну хіба, що лишилася чиста кров, фамілія і зовнішня схожість.
І єдине за, що можна було сказати дякую, це саме та врода, яка йому дісталася.
На нього поклала око чимала така частина школи. Ну, а, що ж, талановитий і обдарований учень, розумний, яскрава особистість, перший розбишака школи, а хто б не повівся на це чарівне обличчя? От і Ремус не встояв, втріскався по вуха.
Якби можна було б, то він прямо зараз, всупереч всім і всьому підійшов би до друга та поцілував би його, але, на жаль, це все лише в його мріях і снах. Таких снах, які були надто детальними, надто реальними, які ніколи не хотілося покидати, в яких він би волів лишитися на все життя. Там немає болі, смутку, страждань, там завжди добре. В цих снах він бачить щасливих Поттерів, тобто Джеймса і Лілі, хах, що ж, не тільки його мрії в цих сновидіннях реальні. Також він бачить, як зазвичай веселого і гамірного Сіріуса, який грається з дитиною, як дві краплі води схожою на Сохатого, але із зеленими, як у Лілі очима. А ще той завжди з ніжністю повторює, як же сильно він любить свого Муні.
Це було життя мрії, те заради чого можна продовжувати боротися зі своїм внутрішнім звіром та вгамовувати його, те, заради чого можна жити.
Ті думки не виходили з голови ні на мить, роблячи його неуважним до всього навкруги. Із солодких марень може дістати хіба, що сильна рука Гультяя, яка лягає на його плече та неочікуване:
— Мунііі, це для тебе. Ти ж любиш шоколад понад усе,— ні, дорогенький, понад усе він любить тебе, хотілося б сказати, але краще мовчати, тихенько мовчати,— тож ми вирішили тобі купити трохи його. Це маленький подаруночок.
— Насправді це він запропонував. Так, я теж над цим думав, але Гультяй мене випередив.
— Шоколад це так романтично,— раптом сказав Пітер. Джеймс посміявся, а от інші двоє притихли.
Сіріус на мить зашарівся, але за хвилину вже посміхався, а Ремус зробив вигляд, що не розуміє до чого тут це.
Просто дурнуватий жарт, не варто його брати в голову.
Або Пітер все ж таки, щось знав і робив такі жирні натяки. Хоча ні. Це можна виключити зі списку можливих варіантів. Принаймні поки що.
Щось в поведінці Блека насторожувало, але можливо це йому лише здалося і ніякої паузи на роздуми не було насправді. Хто зна.
Після того, як сумки були заповнені солодощами, вони рушили до магазину з приколами. Там вже можна було відвести душу досхочу.
Іноді здавалося, що ця крамниця була створена саме для них і під них, адже вони були постійними клієнтами. Мародери першими тестували всі новинки тут і на кожен з приколів могли дати свою рецензію, тож саме між цих речей хлопці могли провести цілий день, придумуючи стратегію для найефективнішого використання сьому, що їх оточувало і навіть не помітити скільки часу минуло.
Тож саме цим вони і вирішили займатися впродовж наступних трьох з половиною годин.
Коли кожен з приладів був перевірений на якість і знайшов свій спосіб для використання, хлопці помітили, що вони вже трохи запізнюються до бару, тому швидко купивши все необхідне, кинулися туди, адже Джеймсу не можна впасти в багнюку лицем відразу після того, як в нього з’явився шанс на стосунки з Лілі. Він просто цього не переживе і картатиме себе до кінця своїх днів.
Отож, прибувши до “Трьох мітел”, юнаки відразу знайшли столик, за яким на них вже чекали три молоді чаклунки, які вже пили, здається по другому бокалу маслопива.
— Ну нарешті! Ми вже, чесно, думали, що ви про нас забули, забили і втекли десь в ліс вити на місяць, як вовки.
Після цієї фрази Марлін, хлопці різко переглянулися і тихо присіли.
— О ні, Марлс, до повного місяця ще не скоро, не хвилюйся, я тобі повідомлю, коли побіжу на побачення з перевертнем,— чорт би тебе побрав, Гультяю, не можна такк казати біля Ремуса, його серце ж не витримає.
— Тоді я чекатиму цього з нетерпінням!
Отак і почалися їхні дружні посиденьки за алкоголем.
Дякую Мерліну, що Маккінон вже повнолітня і має змогу купувати алкоголь на всю компанію, адже так стає в рази веселіше. В рази. А іноді стаються неочікувані ситуації, до яких не готовий ніхто.
За дивних обставин, чи то сп’яніння, чи то гормонів, Лілі Еванс вже сиділа в обіймах Джеймса, який буквально світився від щастя. По ньому було видно, що йому вже нічого в цьому світі не треба, адже мрія здійснилася. Сьогодні вночі їхнім вухам не вберегтися від бурі його емоцій.
Загалом атмосфера стояла спокійна. Вороги хоч і були на горизонті, але їм не було жодного діла до грифіндорців. Дивно, адже серед них сидів Блек. Реґулус Блек. Молодший брат Сіріуса.
Взагалі дивувало, як так сталося, що Реґґі таки ні разу за цей час не підійшов до брата. Нічого не запитав. Навіть не влаштував перепалку. Він просто спокійно іноді кидав поглядами на їхню компанію і далі продовжував жити своїм життям аристократа.
Реґулуса завжди оточували мерзенні слизеринці. Вони ж навіть друзями не були. Як цим зміям можна довірити хоча б щось? Та й не факт, що довіряли. Просто спілкування задля підтримки статусу в суспільстві та важливих зв’язків. Як все прораховано на перед ще з дитинства в них. Іноді це аж дивувало. А іноді викликало якусь краплю захоплення.
Марлін і Мері щось бурхливо обговорювали, сидячи в куточку і раз у раз кидаючи погляди на солодку парочку. Вочевидь, що мова йшла саме про них. Але там дійсно було про, що поговорити. Можливо вони знають щось цікаве, що до хлопців ще не дійшло і навряд чи дійде хоч колись. Але нічого. Нехай дівочі плітки лишаються при них. Хлопцям же ж вистачить того, що вони знають. Вже ж як ніяк сьомий рік слухають оповіді закоханого оленя.
Пітер вже спав головою на столі, йому було далеко не до цього всього. Хоча б хтось лишиться сьогодні при здоровому глузді.
А от Сіріус, як справжня зірка налегався до такої мірі, що як тільки почув пісню, яка входила до розряду його улюблених, то здійнявся і повчав танцювати, не зважаючи на те, що ненароком штовхав інших людей. Вони злилися, буркотіли щось собі під носа та йшли далі. Всі знали, що п’яного Сіріуса не зупинити. Він намагався залізти на стіл щоб показати усім те наскільки драйвовий, тим самим розбивши бокали друзів. Хоч би не довелося платити за них. Також два рази ледь не збив четвертокурсників, п’ять разів ледь не впав і чотири рази крикнув про те, як сильно Поттер любить Еванс. Звісно це була правда чистої води, але саме тоді Ремус і зрозумів, що пора брати все це діло в свої руки та вести в кімнату, поки цей молодий чарівник не витворив щось, за, що бали, які він старанно заробляв зникнуть. А йому такого допустити ой як не хотілося.
Отож, Люпин схопив його під руку і попрощався з друзями:
— Що ж, пора вести зірку додому, бо якщо не вгледіти за ним, то буде горе. До завтра!
Дорога була складною, занадто.
Сіріус не був легким, аби тягнути на собі, а вести його п’янючого під руку той ще квест. Цього щастя не побажаєш навіть ворогу.
Ноги плуталися, він косив увесь час в різні сторони, ведучи друга за собою. Чудом вони ні разу не впали. Дійсно чудом.
Тяжко з Блеком, але без нього неможливо жити. Тож врешті решт вони дібралися до кімнати.
Складна була дорога.
Ремус видихнув з полегшенням, коли поклав Сіріуса на ліжко і сам впав на своє.
Але цей юнак навіть і не думав заспокоюватися, тому він сів, обпершись об ліжко і замріяно почав говорити:
— Муні..
— Що?
— Ти знав, що ти гарний.. такий чарівний як магія…— яку стадію сп’яніння характеризували подібні фрази?
— Дякую, але мені здається ти мене з кимось плутаєш,— спокійно відповів Ремус, дістаючи книгу, аби почитати перед сном, хоча, здається, йому це сьогодні не світить.
— А от і ні! Ти такий чудовий, Муні, найкращий в світі!
— В тебе гарячка?
— Та ні, Ремусе,— тут Сіріус різко підскочив зі свого ліжка та направився до друга і сів поруч.
Це трохи насторожувало.
Це до біса насторожувало.
Запахом спирту аж різало нюх. В цей момент він вдвічі більше шкодував про те, що перевертень.
Сіріус дивився на Люпина, а той в свою чергу і поняття зеленого не мав, що таке, не покидаючи спроб читати книгу. Хоча думки не давали зрозуміти сенс жодного з речень, в голові лише Блек.
Що йому зараз треба? Це дурнуватий жарт?
Чорт, чорт, чорт.
Най би тобі грець, Сіріусе Блек.
Тут Гультяй різко вихопив книгу з рук товариша і той, не встигнувши нічого збагнути відчув на своїх вустах теплі, навіть гарячі губи друга.
Шок.
А далі все як в трансі.
Легкий, ненав’язливий поцілунок зі смаком вогневіскі, такий гарячий і бажаний, схоже не тільки для Ремуса і він від цього здивований, але про таке варто подумати вже пізніше.
Хлопець відчував, як Сіріус легенько кусав його губи, але був зовсім не проти цього, навпаки йому це давало певною мірою насолоду. Схоже, Люпин настільки звик до болю, що полюбив його, а може діло все в конкретній людині…
Конкретній людині, яка вже своїм вправним язиком проникла до його роту, заглибивши цим поцілунок.
Що ж, сьогодні мрія здійснилася не лише у Джеймса.
Ремус акуратно поклав свою руку Сіріусу на волосся та почав гладити його, відповідаючи на поцілунок
Гультяю, як справжньому псу такий жест прийшов до вподоби і він ледь чутно простогнав прямо через поцілунок.
Але всьому колись приходить свій кінець.
Вони почули кроки і гучну розмову прямо за дверима, а це означало, що їхні друзі вже повернулися з Хоксміду. Тому вони, неохоче, розірвали поцілунок, та швидко зробили вигляд, що нічого не було.
Наскільки це було можливо, звісно.
— Хлопці ви не повірите!— крикнув Джеймс, заходячи до кімнати.
Чесно кажучи, після того, що тільки но відбулося з ним, він ладен повірити у, що завгодно, хоч в те, що випав сніг прямо зараз на початку вересня.
— Лілі погодилася піти зі мною на побачення!
Гаразд, до цього він був не готовий.
— Брешеш!— з недовірою гукнув Сіріус,— такого ж просто бути на може. Вона шість років тебе відшивала!
— А от і ні! Я сам чув,— підтвердив слова Поттера Пітер.
— Ну, що, не дарма пили значить,— з посмішкою підмітив Ремус після чого вони всі дружно залилися сміхом.
А й справді, не дарма вони пили.
Після того, як п’яна компанія потроху почала засинати і Сохатий з Червохвостом вже давали хропака, Люпин почув тихий шепіт, який лунав із
сусіднього ліжка.
— Я люблю тебе, Муні…
Додати до улюблених