Клів йшла слідом за Кессі вузьким коридором. Здавалося, що Кессі нервувала найбільше, вона стискала свою чорну об’ємну футболку та ледве трималася на ногах, але продовжувала крокувати.
– Ось ми і на місці. – Кессі повернулася обличчям до Клів та усміхнулася. – Я зайду з тобою. – Вона постукала у різьблені дубові двері.
– Не потрібно. Я і сама впораюсь, ти так нервуєшся. Що він за людина така, що ти його боїшся?
– Жахлива. Змусив мене працювати в вихідний. Але ти його не бійся. А я тихенько понервуюся за тебе.
– Дійсно жахливий. – Клів відкрила двері та зайшла в кабінет. Кессі прошмигнула слідом.
Вона опинилася в майже суцільній темряві, незважаючи на те, що зараз був ранок. Прямо перед виходом стояли дві книжкові шафи, одна мала скляні дверці, інша була повність дерев’яна. На протилежній стіні висів великий гобелен з зображенням чарівної дівчини та лені поруч з нею. Клів відразу впізнала богиню Віте. Над гобеленом знаходився герб з двома схрещеними мечами та блакитною квіткою по середині. Посеред кабінету стояв великий темний стіл з вирізьбленими ніжками, перед столом зі сторони дверей стяли два шкіряні крісла для відвідувачів, а напроти сидів власник кабінету.
Кессі склала руки за спиною та поклонилася. Клів здивовано подивилася на сусідку та знову повернула голову в сторону чоловіка.
– Вільно. – сказав чоловік та підняв очі з паперів, які він тримав в руках. Клів зустрілася з холодом його єдиного ока. Вона підняла ніс та посміхнулася.
– Доброго ранку, я – Клівія Веллс, ви мене викликали.
Чоловік кивнув та жестом запросив сісти.
– Кессі, ти вільна. Дякую.
–Але ж…– Кессі переступила з ноги на ногу.
– Почекай в коридорі.
Коли Кессі вийшла, він відклав папери, склав руки в замок та уважно подивився на Клів. Вона з легкістю витримана важкий погляд.
– Я – Хевард Ліпронум – саеліс масокуту Руїха. Сподіваюсь, на довгу та результативну співпрацю.
– Якщо я тепер хранительниця, то я отримаю зброю та піду вбивати всяких шкідників?
– Не лізі поперд батька в пекло. До “вбивати всяких шкідників” тобі ще далеко. Спочатку треба навчитися, щоб тебе в першу ж місію не вбили.
– Ого. Ви говорите більше, ніж я очікувала.– радість на обличчі Клів, коли Хевард подивився на неї.— Я уважно вас слухаю, продовжуйте.
– Гаеліс¹ Хездвід на королева Пруденс наполягали на індивідуальному навчанні. Тому академію тобі замінить професор Ніокло, а сентрі доведеться бути мені.
– Сентрі?
– Наставник.
– Зрозуміло. Але чому я не зможу ходити в академію? Це звучить цікаво.
– Гаеліс Хездвід хвилюється за твою безпеку та адаптацію.
– Дивно. Це ж академія хранителів, там повинно бути безпечно, а на рахунок адаптації можна не переживати.– Клів посміхнулася та трохи нервово провела руками по своїх ногах.
– Cuv? Folt gio?
– Це що зараз було?
– Дічере. Цією мовою тут майже всі користується. Навчання почалося чотири місяці тому. Ти не наздоженеш їх без знання мови.
– А професор… як його там?
– Ніокло.
– Так, Ніокло. Він нормальний?
– Спитай у Кессі, він її вчив.
– В мене є вибір щодо всього вище сказаного?
– Ні.
– Зрозуміла.– зітхнула Клів.
– Тобі залишилось лише підписати це.– Хєвард витягнув зі столу червону теку, дістав два документи та протягнув Клів разом з ручкою.
– А якщо ви мене в рабство продати хочете?– Клів підняла очі з документів.– Я не знаю, що тут написано. І взагалі я неповнолітня. Чи маю я право підписувати якісь документи?
– Ти повноліття вже сто два роки.
– Хочете сказати, що мені не шістнадцять?
– Так.– Хевард піднявся на підійшов до повністю дерев’яної шафи. Він почав щось шукати серед великої кількості тек.
– А скільки тоді?
– Сто шістнадцять.
– Чому я пам’ятаю тільки років тринадцать з цього довгого життя?
– Ми переховували тебе від твого брата та його союзників. Кожні двадцять п’ять років ми змінювали твоє ім’я та країну. Ще змінювали зовнішність, але цього разу справжні риси проявилися навіть через потужну магію.
– Чому я не могла відразу бути тут? Не думаю, що зараз це безпечніше. Чи мій брат помер і тепер загрози немає?
– Ти росла в Людському світі, серед людей, тому не могла розвиватися, як хранителі. Твої сили почали проявлятися тільки в цьому житті.
– Так ви мене вбивали кожні двадцять років?
– Звісно, що ні.
– Тоді чому я така стара?
– Ти доволі молода. По меншій мірі, молодша за Кессі та Тео.
– Не думаю, що прям набагато менша. С Тео у нас різниця в пів року, а з Кессі, на вигляд, теж пів року–рік. Скільки їм?
– Тео двісті сорок п’ять років, а Кессі – триста шестьдесят три.
– Та ну. Не може бути.
– Ось.– Хевард поставив перед Клів на стіл слоїк з сіруватою рідиною.
– Це що?
– Поверне твій справжній облік.
– А це не справжній? Ви ж самі казали, що мої риси проявилися самі.
– Не всі.
– Які саме?
– Слух, нюх та очі.
– А в мене будуть вуха гострі, як у вас?
– Ні, ти не бокос.
– Тобто ви вмієте землю контролювати?
– Це не так працює. У хранителів інші здібності.
– А які? – Клів поставила лікті на стіл та схилила на руки голову.
– Підписуй документи та йди. Не займай мене в робочий час. Пристань до Тео, він все тобі покаже.
– Ну добре. – Клів розчаровано зітхнула та опустила очі в документи. – Тут не моє прізвище.
– Не може бути. – Хевард взяв папір та уважно його переглянув. – Клівія Саґорвітес. Все вірно.
– Саґорвітес? Воно хоча б якесь значення має?
– Славетний вогонь.
– Непогано. Мені подобається.
Клів нарешті підписала документи, взяла слоїк, та попрощавшись, вийшла з кабінету де на неї чекала схвильвана Кессі.
– Чому так довго? Що він тобі там розказував? Ти виглядаєш засмученою.
– Він не показав свої магічні здібності, як хранитель.
– Голубонько, ти з глузду з’їхала? Він твоє керівництво, а ти у нього подібні речі просила?
– Та, а що тут такого?
– Ну, як бачиш, на перший раз все обійшлося. Але надалі будь обережніша.
¹ Гаеліс – найголовніший в їєрархії хранителів.
Додати до улюблених