Лежачи на підлозі, Цу дивився на незнайомця, всіляко боячись підійти до нього якось близько і зробити щось… Але високий чоловік дивився на нашого продовця з якимось призрінням… Але після цього, він зняв зі свого обличчя маску, і дивився на того, починаючи якось дивно посміхатися
-Хах… Я не думав, що молодий маг такий… – Він просто не зміг підібрати слів, як він був у шоці. Але Цуон же акуратно встав і тримаючись у руках, він поправив своє фіолетове волосся назад. Але підійшовши ближче, він насуплено дивлячись на того.
– Який?” – прямо запитав він, поправивши свої окуляри і продовжував дивитися на цього незнайомця… насупившись, зробивши свої брови, маг оглянув того, намагаючись зрозуміти, хто цей дивний незнайомець, який дивно дивиться на нього. Цей високий чоловік був доволі знайомий нашому герою, але він не знав чому… Невдовзі рудий чоловік зітхнув і глянув знову на того.
– Дякую, що не вбив хоча б – сказавши це, він важко засміявся і почав йти, тримаючи в руках маску… Але Цуон навіть не зупиняв його, він нібито занурився у свої думки, адже звідки його знав цей незнайомець? Навіщо він прийшов?.. Але простоявши так кілька секунд він промичав і прикрив свої очі… – Він занадто особливий… Він… Він нібито завжди знав, що я тут…
Задумавшись, він розвернувся і пішов у бік прилавка, де лежали пакетики з травами, які він не встиг скласти… Стоячи перед усім цим бордаком. Але все б тихо минало, поки у двері не постукали.
-М? Кого привело в такий пізній час? Час зачинятися ж… – Після цих слів він акуратно пройшов до дверей, після чого відчинив і здивувався… Перед ним була сама графиня! Цьому явно життя не готувало, він був у величезному ступорі, адже сама Надія Сантрінава. Відійшовши від ступору, хлопець пропустив її, трохи вклонившись…
– Можна було і без цих дій… – Сказала вона і пройшла в середину цієї невеличкої крамнички… – Мені потрібно поворожити… Адже в мене був дуже дивний сон… Нібито показав мені майбутнє…- Сказавши це з якимось хвилюванням, пані дивилася на чоловіка, поправивши своє довге й розкішне волосся… Цуон лише дивився на неї так, немов вона була особливим плодом на дереві, який не зірвати і не спробувати… Але прийшовши до тями він лише кивнув і розвернувся, після чого він сказав:
-Ходімо за мною, я допоможу вам… – сказав він це невпевнено і пройшовши до невеликої кімнатки зі столом, де найчастіше Азра проводив час із відвідувачами… Привівши перед камрй, яка вже сіла. Той почав акуратно тасувати карти в руках, роблячи дуже акуратно свої рухи, але після кількох хвилин він акуратно розклав перед дамою карти, дивлячись на неї.
-Пані, будь ласка, виберіть три карти… – сказавши це, наш герой трохи зітхнув і продовжував дивитися на ту своїми золотими очима на даму. Яка пильно вибирала карти… вибравши три карти, дама стала знову чекати.
-Будь ласка, виберіть із цих трьох одну…- після чого він напрасто замовк, дивлячись на ту. Дама ж вибрала одну карту і, відкривши її, вона побачила перед собою карту під номером II… Це була Верховна Жриця. Дивлячись на парн перед собою, вона запитально дивилася на хлопця.
-Що це означає? – запитально сказала вона, дивлячись на хлопця, який явно задумався… Але потім глянув знову на графиню. -Будьте обережні, щоб не втратити зв’язок із вашою інтуїцією. Не закривайте свій розум для таємниць світу… – Сказавши це, він поклав руки на свої коліна…
– Вибачте, що я турбую вас… Прислухайтеся до своїх снів, це головне, що вам краще зробити, пані… – Після цих слів він опустив голову й чекав, що скаже вона…
-Ох… молодий маг… Дякую тобі… Це вочевидь мені допоможе.- Спокійно посміхнувшись, пані поклала перед ним доволі невеличкий мішечок з оплатою за таку роботу і, вставши, вона посміхнулася… – Спасибі тобі, молодий магу, за таку роботу… Я вдячна за таку роботу … – Вставши, дівчина встала перед чоловіком і посміхнулася йому, починаючи йти на вихід, поки хлопець був у шоці … Чому так заплатили багато, за звичайне ворожіння! Він же нічого особливого не зробив, але якщо так заплатили, то треба було. -Всього доброго, пані! – кажучи це, він посміхнувся, і почав усе збирати, щоб почати нарешті йти з цього місця, яке тепер його на віки вічні…
***
Ранок, було близько 9-ї ранку. Чоловік спокійно збирався на ринок, адже зранку там і так буде багато людей і він би не хотів вдень товпитися скрізь з різними людьми, які були неприємні йому… Одягнувши сумку, вона попрямувала на вихід, тримаючи при собі сумку… Минуло хвилин 20, він уже походжав по місцевому ринку, який був досить таки великим… Проходячи вулицями, він оглядався, намагаючись побачити хоч щось цікаве з продуктів, адже все, що потрібно було, він узяв. Адже хотів зробити млинці. Адже давно їх не їв і хотів знову спробувати їх… Проходячи далі, він не відчув, як у нього врізалася невисока пані, з чарівно рудим волоссям… Воно немов нагадало йому про когось… Чоловік поставив свою сумку на землю, доки швидко не присів до низької дівчини і став допомагати їй збирати гранати, які випали з кошика…
-Мадам, ви не зачепилися? – запитавши це, він став брати в руки гранати і допомагати складати їх… Перед чоловіком була мила дівчина, її зріст становив близько… 1 метр 60? Він не міг зрозуміти, наскільки вона низька, а питати таке не культурно, адже раптом він образить цим незнайомку… Але оглядаючи її, хлопець помітив дуже гарне руде волосся… Воно справді таке гарне й кучеряве… Так би й доторкнутися до цих красивих кучериків! Але мовчання було не довгим і дівчина глянула на незнайомця й усміхнулася
– Зовсім ні, пане… Спасибі вам велике! – крикнувши радісним голосом, вона глянула на того, хто їй допоміг. Можна було розгледіти на обличчі незнайомки красиві ластовиння, з якими були ще й красиві блакитні очі… Вони справді зачаровують… Але прийшовши до тями, він глянув знову на незнайомку і трохи відвів погляд… Але потім почувся знову милий голосок дівчини.
-Я Порша Деворак! Будемо знайомі? – запитала пані, дивлячись в очі нашого героя… Вона явно була здивована розквіту очей незнайомця, адже такі золоті рідко зустрінеш… Але Цуон швидко відреагував і глянув на неї і посміхнувся… -Я Цуон… Цуон Діцон…-Сказав чоловік і поправив пасмо свого фіолетового волосся і після цього окуляри… Він явно помітив, що дама втомилася нести цю корзину, але вирішив запитати…
-Мила леді, може вам допомогти донести ці фрукти? Я ж бачу, що вам тяжко… – Говорячи це, чоловік підійшов до нової знайомої ближче і взяв з її рук кошик, від чого вона здивувалася і ніяково посміялася…
-Ох, дякую вам! Ви дуже добрі до мене…
Після цих слів вона посміхнулася і поправила своє пасмо волосся за вушко, щоб воно не заважало… Так минуло хвилин 30, вони йшли разом і спокійно та навіть сміялися, адже в них є багато цікавого та спільного… Незабаром вони удвох дійшли до прекрасного замку самої королеви! Він явно був здивований і глянувши на Поршу, він захлопав очима…
-Ти… Її служниця? Ти служниця самої графині?!!! – досить голосно скрикнувши, він був не в малому шоці і продовжуючи дивитися на знайому, він кліпав очима, поки дівчина по-доброму посміхалася йому і тихо засміялася, але поглянула на нього знов.
-Ну так! Я не казала? – запитала пані і дивилася на друга, з якимось нерозумінням, адже вона могла забути сказати, від чого ставало ще незручно і трохи… соромно? Чоловік похитав головою в різні боки, на знак “Ні.”. Дама засміялася і відвела погляд убік і хихикнула…
-Неловко вийшло… Може хочеш чайку випити? Може тобі підготувати кімнату для начлега? Мені не складно! Усі кімнати вільні впринцепі… Сказавши це дівчина, вона посміхнулася своєму новому другові, він лише акуратно кивнув і подивився на неї, посміхаючись їй.
-Давай… А то мені довго йти, якщо чесно)- після цих слів, він посміхнувся новій знайомій, яка швидко стала йому подругою)
Додати до улюблених