— Леє, вас викликають, — гучний голос пролунав звідкись здалеку. Я лише встиг розплющити очі, як переді мною з’явився маленький ангел, від якого надходило аж надто яскраве світло. Я глибоко зітхнув, не розуміючи, чому мені в помічники дали саме дитину.
Ах, так… Як сказав Верховний Демон: «Щоб не розбещував мені дорослих ангелів!»
Я повільно прийняв сидяче положення, жмурячись від світла, і лише через кілька хвилин зміг зосередитися на тому, про що мені хотів розповісти цей малюк. Гук стояв біля дивана і невинними очима дивився на мене, нервово стискаючи листа в руці. Коли той зрозумів, що зі мною можна розмовляти, він вручив його прямо в руки, весь час кусаючи внутрішню сторону щоки. Не був би дитиною, прописав би засіб від нервів, перевірений тисячоліттями.
Я потер мочку вуха, де висіла маленька сережка, і нарешті відкрив листа.
«Леє Гоноре, Демоне 3 рангу, Вас викликає Верховний. Вютенд Шугар вимагає негайного звіту щодо Вашої нещодавньої операції в місті Краків, Польща»
Внизу стояла печатка, яку я бачив занадто часто. Гарний візерунок зображував накусане яблуко та змію.
«Яка оригінальність» — перше, що тоді спало мені на думку. Всі ці казки про Адама та Єву іноді змішають самого Батька. У цьому стільки ж правди, як у світовому потопі…
— Мені треба повідомити помічника Верховного, коли Ви з’явитеся, — несподівано подав голос Гук. Хлопчик все ще стояв біля спинки дивана, перебираючи край своєї сорочки. Ангели, як і демони, можуть носити різний одяг, але чомусь цей хлопець вирішив дотримуватися «норм» — сорочка, штани, німб і звичайно крила, які, з невідомої причини, він не хоче ховати.
— Скажи, що я буду за годину. Хочу привести себе в порядок, — повідомив я, поплескуючи ангела по плечу, на що той стримано усміхнувся. Гук обвів мою кімнату, яка була і моїм робочим місцем, своїм цікавим поглядом, помічаючи весь бардак, і задовільно кивнув, вилітаючи звідси.
Нарешті встав і я, розім’яв тіло, що затекло, і підійшов до свого робочого столу, переглядаючи папірці, які просто на ньому валялися. Я ледве встиг закінчити цей рапорт минулої ночі. Щоправда, не розумію, чому маю робити звіт про операцію, на якій був лише як подушка безпеки. Оцей чудовий момент, коли ти відповідальний за те, якщо все полетить шкереберть.
А що хотів, будучи старим демоном? З кожною отриманою душею я покращував свій ранг — від цього з’являлося більше сили, щоправда, ще бонусом звіти, які не пишуть рядові, і величезна відповідальність. Один промах — і ти знову чистиш котли.
Такі демони як я вже не працюють на людей, або в архівах нашого небесного світу, лише в тому випадку, якщо нас викликають. Нам таким чином забезпечують спокійніше життя, напевно… Мені якось байдуже. Що тоді багато батрачив, що зараз. Хіба що душі, які отримуємо ми, цінніші, оскільки бажання підписати контракт спочатку походить від самої людини, і частіше за все бажання, які виконують демони мого рангу набагато складніші, і ціна, зрозуміло, вища.
Знайшов в цьому безладі потрібні папери і охайно склав їх у папку і поставив на край столу, збираючись привести до ладу вже себе. Кілька хвилин – і замість зручної домашньої футболки та шорт, я був одягнений у темні штани та червону сорочку. Поглянувши на себе в дзеркало, зрозумів, що виглядаю навіть не так побито, як думав, тому взяв папку, попрямував до кабінету Вютенда.
Я навіть не брешу, якщо говорю, що знаю його все своє життя. Пам’ятаю, коли був молодим ангелом, працював у нього помічником, як зараз у мене Гук. Потім мені довірили людське життя, а тоді, коли через падіння став демоном, він вирішив взяти мене під своє крило (чи те що в нас демонів залишається після їхнього обрізання). Вже в той момент він мав величезний авторитет в нашому суспільстві, і через кілька століть Вютенд став Верховним Демоном території Східної Європи.
Зайшовши до приймальні, я побачив, як Гук розмовляє із секретарем. Лука — звичайний, на перший погляд, демон — зумів вихопити місце під сонцем, коли став вірним помічником Вютенда. За силою він усе ще залишався рядовим, але його це цілком влаштовувало. Жодної серйозної відповідальності, тільки головне не переплутати, яку каву любить Шугар. Але при всій своїй демонічній сутності, він мав воістину ангельську чарівність, оскільки навіть мій маленький помічник не боявся з ним розмовляти.
— Доброго вечора, пане Лей. Верховний Демон уже на Вас чекає, — він різко відвернувся від Гука і звернувся до мене. Ангел, коли побачив мене, одразу став серйознішим, усмішка спала з його обличчя, а очі були опущені в підлогу. В Луки ж натомість так само привітно дивився на мене і, коли помітив мій кивок на знак вітання, продовжив:
— Ви будете каву чи чай?
Правду кажучи, я б зараз не відмовився від хорошого земного віскі, але, на жаль, пити тут заборонено.
– Кава. Гук,— звернувся потім я до свого помічника,— нещодавно якась людина намагалася мене викликати. За відчуттями, це було десь у Центральній Європі, але я не певен. Перевірити треба, хто це був.
Ангелок кивнув, попрощався з Лукою і полетів.
— Ви з ним такі суворі. Як Вас могли викликати із Центру? Адже це вже декілька років не ваша територія. — Лука хоч і був свіжим демоном, але в суті ангела прожив не одне століття, тому чудово знає правила нашого світу.
— Я знаю, — спокійно сказав я, на що демон лише хмикнув.
— Ви такий холодний… Адже малий реально шукатиме проблему і людину.
— Холодний? Здається, саме через почуття я став демоном. — Це були мої останні слова, перш ніж я зник за дверима кабінету.
Шугар зустрів мене вітальним поглядом і без зайвих слів жестом запропонував сісти. Я поклав папку з рапортом на стіл і сів навпроти демона.
— Маєш так собі вигляд, — несподівано саме з цього почав нашу бесіду Верховний.
На його зауваження я лише випрямив спину і подивився йому прямо в очі, трохи підняв брову в німому питанні: “Серйозно?”
— Я писав всю ніч рапорт, — сухо відповів я, і з цими словами до кабінету зайшов Лука зі своєю фірмовою усмішкою, а в руках у нього була таця з кавою. Аромат одразу заповнив мої легені, від чого навіть настрій трохи піднявся.
— Щось ще, пане Вютенде?
Я закотив очі на фразу демона і зробив ковток гарячого напою. Мені здається, всі вже знають, що вони сплять разом. Вютенд помітив мій веселий, наскільки це можливо, погляд і відповів:
— Ні, можеш іти. Я, якщо щось трапиться, тебе покличу.
Варто було йому зникнути, як Шугар перевів на мене демонічний погляд і тихо прошипів:
— Тримай свою фантазію при собі.
Мене завжди бавила реакція Верховного на слова чи натяки про їхні стосунки. Тисячоліття може і минають, але це не означає, що почуття зникають. І ангели, і демони досі можуть любити. Але першим, на жаль, це заборонено, а другі просто забувають, як це робити. Якщо демони і починають стосунки, то це більше схоже на похіть, ніж любов.
— Я лише чекаю дня, коли ти визнаєш факт реальності моєї «фантазії». А взагалі… Навіщо мене кликали? Гук досить відповідальний, я міг би через нього передати.
Шугар глибоко зітхнув і нарешті зосередився на ділі. Взяв папку в руки і почав читати те, що я кострубатим почерком писав сьогодні вночі.
— Захотів особисто побачитись, — легко відповів Вютенд, перегортаючи сторінку за сторінкою. — А ще … — Він відклав папку вбік і подивився мені прямо в очі. — Запропонувати тобі спуститись на Землю випити.
Я подавився гірким напоєм і здивовано глянув на Вютенда. Знаючи його, я ніколи б не сказав, що він любитель чогось міцнішого, ніж кава. Але бажання дізнатися про причину настільки дивної для товариша пропозиції було настільки сильним, що я, не замислюючись, погодився.
— Чудово, — натягнуто посміхнувся він і зробив черговий ковток кави. — Тоді пішли.
— Зараз?
Занадто багато потрясінь за один ранок. Але хто я, щоби відмовити Верховному? Лише його покірний слуга… Я встав і попрямував до дзеркала, що було праворуч від столу. Це був своєрідний телепорт у світ людський. Але, на жаль, не кожен демон може собі дозволити. Найчастіше нам доводиться падати Землю, коли ангели спускаються з допомогою крил.
— Що трапилося? Ти мені розкажеш? — я одразу перейшов на «ти», все одно питимемо разом, а значить можна опустити цю формальність.
Шугар глянув на мене вивчаючим поглядом, від чого вмить стало ніяково, а потім легенько кивнув.
Варто нам спуститися з небес на землю, як я одразу відчув якесь спустошення. Людей було не так багато, як я звик бачити, а ті, що траплялися мені на очі, були сумні й нещасні. Я намагався зрозуміти проблему такого різкого розмаїття зі вчорашнім днем, але все, що я відчував, це занепокоєння. Не могло інсувати настільки сильного контрасту між містами, хай і різних держав.
Настільки рідкісне для демонів почуття різко охопило мене, що на мить навіть стало важко дихати. Спроби пояснити Верховному, що тут відбувається щось не так, не мали успіху. Шугар просто зі скляним поглядом йшов уперед, а я, мов хвостик, за ним.
Ми сиділи в барі, в якому Вютенд вливав у себе поспіль уже шосту або сьому стопку текіли. Демони не п’яніють за своєю сутністю, але затуманити розум алкоголь все одно дозволяє. Незважаючи на ранкове бажання випити віскі, зараз у моєму організмі було в рази менше спиртного, ніж у Вютенда. Я розглядав бурштинову рідину у своїй склянці і вже втрачав будь-яке бажання пити. Здебільшого причиною цього був сам демон, який так і не розповів, у чому проблема.
Коли Верховний замовив нову порцію алкоголю, я не втримався і відсмикнув його від барної стійки.
— Ти розкажеш мені, що сталося?
— Це краще ти мені скажи, — нарешті відірвався від склянки і подивився на мене своїм проникливим поглядом. — Ти одразу відчув, що щось не так.
Я відклав склянку з віскі і повернувся всім корпусом у бік демона. Я був трохи здивований, що він згадав мої запитання щодо атмосфери на Землі. До того ж, чому не можна було розпочати цю розмову одразу. Загалом це питання я й озвучив:
— Так. І сказав тобі про це, і ти мене успішно проігнорував, тож поставлю питання. Навіщо піднімати цю тему зараз?
— Мені треба було випити. Міркувати про це на тверезу голову досить проблематично. Справа в тому, що недавно один земний викликав Антона .
На ім’я останнього я вмить став серйозним. Він, як і я, був демоном 3 рангу в Східній Європі, але відрізнявся тим, що коли смертні викликають його, світ починає руйнуватися, через що нам доводилося його рятувати. Чому Верховний Суд досі не позбавив його сили, для мене залишається загадкою. Раніше він працював в Америці, тож проблеми його особистості мене жодним чином не стосувалися, але зараз я розумів, що все так швидко не закінчиться.
— І що сталося? Я відчуваю зміни, але не бачу як таких, — нарешті спитав я.
Вютенд кинув на барну стійку кілька купюр і повів мене надвір. Вже наближався вечір, і місто огортала темрява, яку розводили лише ліхтарі та світло у вікнах будинків. Я намагався побачити те, що бачить Верховний, але ніяк не міг зібрати всі свої сили.
А ось почуття занепокоєння напало на мене новою хвилею, голова закружляла, я заплющив очі і тільки після того, як їх відкрив, побачив реальність.
Весь світ був у чорно-білих тонах. Я глянув на демона, який уже сидів на лавці.
— Що сталося?
— Антон уклав угоду з людиною. Вона віддала душу в обмін на те, щоб всі довкола бачили світ так, як бачить вона.
З цими словами Шугар клацнув у мене перед носом — і світ одразу повернув до себе фарби, хай і нічні.
— Але тут ще щось відчувається. Є люди дальтоніки, такий світ… До нього можна звикнути. Але він ніби став таким не через колірне сприйняття нашого героя, а через його почуття. Занепокоєння, сум, ненависть… Це те, що я відчуваю зараз. Насправді, дуже дивно. Який термін життя у цієї людини?
— Один місяць, — спокійно сказав Верховний, ховаючи руки в кишені піджака.
А я просто сидів і не знав, як це можливо. Рік — це найменший термін, який дається людині в обмін на її душу. Чим складніше прохання, тим менше він живе.
— Чому так мало? — мої запитання точно звучали як першокласник, який ще нічого не розуміє. — Та це незаконно. Ми не маємо права давати людині так мало жити. Навіть коли людина змінює свою душу на життя того, хто вмирає, у нього все ще є час.
— Я радий, що це ти розумієш. Насправді, нам було б начхати, але ця атмосфера, в яку світ поринув лише добу, навіть тебе змогла підкосити. Антон вже поніс своє покарання, і контракт опинився в моїх руках, але факт залишається фактом: світ загруз у сірості, тузі та смутку… Ще трохи, і він зовсім згасне.
Моє серце пропустило удар через новини, що обрушилися на мене, мов грім серед ясного неба. Наші світи пов’язані між собою, отже, якщо зникає один, зникне й інший. А це означає, що потрібно знайти рішення, причому найближчого місяця.
— Ти сказав, що в тебе контракт цієї людини. Я можу подивитись?
Вютенд ніби чекав на це питання, і наступне, що він сказав, точно не покращило мені настрій.
— Не тільки можеш, ти зобов’язаний, бо Верховний Суд вирішив, що цю проблему маєш вирішити ти.
Додати до улюблених