Тихі стони-хрипи, уривчасте дихання та розпалене у пристрасті тіло. Юнґі майже не в змозі контролювати себе від збудження, що поглинуло його з головою. Від кожного руху, повітря у грудях закінчувалося, а з губ злітало майже чутне, таке бажане ім’я. Різкий поштовх – і з його губ зірвався протяжний хриплий крик. Він відкинув голову на подушку, від насолоди з силою стискаючи зуби. Його очі були щільно заплющені, що допомагало хлопцю поринути в простір ейфорії.
Під ковдрою він продовжував занурювати та вилучати із себе силіконовий фалоімітатор, а з кожним новим поштовхом та поступово зростаючим темпом, його груди прискорено піднімалися та опускалися. Іншою рукою він торкався свого збудженого члену, проводячи по ньому вгору-вниз, та, забувшись у почуттях, хлопець лише на одну мить розплющив очі.
Він навіть не одразу зрозумів, що коїться, коли у цей момент хтось ззовні почав смикати дверну ручку у спробах відчинити двері в його кімнату, що не одразу піддалися.
Наступної миті усередину ввійшов хлопець у синій сорочці та джинсах. Кинувши важкого рюкзака біля шафи, він зупинився, та, усміхнувшись, гукнув:
– Я вдома, Юнґі-хьоне.
Міна у цей час начебто током пройняло. Він здригнувся від несподіванки, та з витріщеними від паніки очима подивився на молодшого. Рука, що до цього керувала іграшкою, тут же відпустила її, і та залишилася усередині тіла.
Юнґі швидко натягнув ковдру по самі груди, сподіваючись на те, що молодший не помітив його до сих пір зрадницьки стоячого члену. Ось тільки він зовсім забув про палаючі від сорому щоки, які видавали його із головою.
Сьогодні Мін явно не очікував на повернення Техьона: той перебував у тижневому від’їзді, відвідуючи екскурсії по музеях Південної Кореї, про котрі робив дослідницький проєкт для курсової роботи.
Тож чому він повернувся так рано?
– Юнґі? – Техьон тепер виглядав стривоженим. Він швидким кроком підійшов до хлопця, та присів на край ліжка, заглядаючи старшому в очі: – чому ти у ліжку в такий час? – на годиннику вже був полудень. Торкаючись тильною стороною долоні до його лобу, Техьон з побоюванням припустив: – ти захворів? У тебе все обличчя вогнем горить…
Серце Юнґі застукало у шаленому темпі, хоча, здавалося б, куди ще сильніше? А від кожного доторку та стурбованого погляду молодшого, всередині все переверталося догори дригом. З Техьоном у нього завжди так, та саме це у ньому шалено подобалося Міну: той був занадто добрим та турботливим.
– Зі мною все добре, – почав переконувати його Юнґі та навіть постарався видавити щось на кшталт усмішки. Але, як і треба було припустити, це не заспокоїло молодшого.
– Хьоне? – той досі недовірливо дивився на нього. – Ти сьогодні навіть усміхаєшся… Впевнений, що все гаразд?
Спочатку Юнґі хотів запитати, невже він ніколи раніше не усміхався, але, швидко проаналізувавши, зрозумів, що і справді рідко проявляв подібні емоції. Він кивнув.
– Просто я дуже радий, що ти повернувся. – Це не було брехнею. Увесь час їхньої тимчасової розлуки Юнґі тільки й думав про Техьона, про його наймилішу квадратну усмішку, про родимку на кінчику носа, котру хочеться цілувати кожен день, про оксамитовий голос, при звучанні котрого у Міна кожну секунду зриває дах над головою.
Роздивляючись зовнішність хлопця, він підмітив:
– Дивлюсь, ти перефарбувався, – колись чорне, наче пір’я ворона, волосся тепер відблискувало осліпляючим блондом. І до чого ж прегарно… Піддавшись спокусі доторкнутися пальцями до світлої маківки, він почав перебирати ними м’які пасма: – тобі неймовірно личить.
Від слів старшого Техьон розтягнув губи у задоволеній усмішці.
– Я знав, що тобі сподобається, – з гордістю промовив він. – Тож… коли в тебе все добре, то досить вже валятися в ліжку та гайда підемо поїмо? – він піднявся з краю та потягнув Юнґі за руку, закликаючи зробити те ж саме, але той тут же почав упиратися. Схопившись вільною рукою за ковдру, він міцно вчепився в неї, та постарався вкритися по саму шию.
Забути про вставлений у задній прохід силіконовий член не вдавалося ні на жодну секунду: Юнґі просто згорить від сорому, якщо Техьон це побачить.
Однак молодший не розумів, чому той дає опір та не хоче йти з ним. Він теж вчепився за ковдру, маючи намір стягнути її, щоб Юнґі вже точно піднявся з ліжка. Знаючи старшого, той дуже рідко робив щось одразу та з першого прохання, тому молодший вже встиг звикнути до його впертості.
– Зажди, Техьоне, – у Міна проскочила паніка в очах. Він намагався зупинити хлопця, але той, здається, навіть не звертав ніякої уваги на його заперечення. – Зачекай же, дай мені…
Він не встиг договорити. Молодший зробив різкий рух рукою, та ковдра вислизнула з долонь Міна, а у наступну мить уже виявилася на підлозі, відкриваючи погляду Техьона повністю оголене тіло хлопця.
Юнґі тут же спробував прикрити наготу долонями та з соромом звів ноги максимально близько, хоч це й доставляло деякий дискомфорт.
Обидва мовчали десь з хвилину. Один – намагаючись побороти сором та переляк, а другий – здивовано розглядаючи лежачого перед ним чоловіка та на якісь лічені секунди почуваючи себе винним перед ним. Але тільки лише на короткі секунди.
– Ого, – першим порушив незручну тишу Техьон, та промовив, розпливаючись в глузливій посмішці. – Ти все ж таки їм користуєшся.
– І зовсім ні! – Настільки очевидно брехати вміє тільки Юнґі. Він надув губи та витріщився у протилежну від Кіма сторону, уникаючи з ним контакту очима, і не знаючи, куди йому дітися від багряної фарби, що залила його щоки та все лице. Навіть його вуха палали вогнем від сорому.
– А що ж тоді це? – Він однією рукою розвів коліна Юнґі, вже уважніше роздивляючись синього кольору фалос з пупирчатою насадкою, що так заманливо стирчав у того із заднього проходу.
– Я… тільки сьогодні спробував. – Це знову була неправда, і Техьон це чудово розумів.
Юнґі дійсно не вмів правдоподібно брехати, лише заперечував очевидне. Потім він зізнався:
– Не думав, що ти повернешся тільки через два дні…
– Так і є. Але я дуже сумував за тобою, ось і закінчив усі справи раніше.
Хлопець засміявся. Він згадав, як перед від’їздом подарував Юнґі цю іграшку, щоб тому не було самотньо за його відсутності. Тоді Мін незадоволено насупився та сказав, що ніколи в житті не буде користуватися чимось подібним.
Техьон взагалі забув, нащо намагався витягнути хлопця з ліжка. Він сів між його ногами, а потім поцікавився:
– Ну й як він? – хлопець окинув поглядом фалос, а потім знову перевів очі на старшого, в очікуванні на відповідь.
Діватися більше було нікуди. Юнґі знову насупився.
– Насправді, від цієї штуки ніякого толку, – пробурмотів він ледь чутно, зробивши повне незадоволення обличчя і все ще уникаючи зорового контакту з Техьоном.
Той здивовано скинув брови доверху.
– Дійсно? – хлопець не вірив жодному його слову, і потім з ентузіазмом відповів: – тоді давай краще я.
Не встиг Юнґі навіть зрозуміти, що під цими словами мав на увазі молодший, як той спритним рухом перевернув його на живіт, змусивши задерти зад доверху і вигнутися у спині.
– Почекай, – спробував зупинити його Юнґі, але той знову його не послухав, та, зручніше вхопившись за кінець фалосу, почав повільно вводити його ще глибше у вже розроблене тіло. Пронизливий стон зірвався з губ нижнього, а дихання збилося. Противитися рухам було неможливо.
Техьон ніколи б не зміг повірити, що йому буде подобатися такий Юнґі: присоромлений і зніяковілий. Його розпусні стони здавалися Кіму новою мелодією, а зад, що рухався назустріч поштовхам, змушували задоволено закусити губу. Зазвичай, це саме Юнґі раніше виступав у активній ролі, тому нинішні позиції були для обох у новинку.
– Знаєш, хьоне, – почав говорити молодший. – Минулого тижня мені пощастило відвідати з десяток різних музеїв та картинних галерей. Але, здається, все це було марно. – Його голос звучав сумно, та Юнґі повернув голову до нього, намагаючись зустрітися з Техьоном очима, але у нинішньому положенні це виявилося неможливим. Тим часом, Кім поступово збільшував темп, вміло керуючи іграшкою, через що змусив Міна сильніше прогнутися у спині, випаливши напівстон-напівкрик. – Ти хотів спитати: чому? – на обличчі Техьона розквітла усмішка. Він все ще з особою увагою роздивлявся хлопця, що звивався під ним, і намагався запам’ятати кожний згиб його тіла, кожну здуту вену, кожний сантиметр оксамитової шкіри…
Потім він прошепотів, наблизившись до самого його вуха:
– Тому що в жодній з тих галерей мені не довелося побачити таку картину.
Вільною рукою Техьон вміло торкався члена старшого, великим пальцем натираючи набухшу головку, з котрої рясно сочилася змазка. Юнґі спочатку хотів огризнутися на уїдливу поведінку молодшого, але кайф, що доставлявся різкими, але акуратними рухами Кіма, повністю затуманював його розум. Юнґі був уже на межі.
Він кінчив, протягуючи хрипле: «Техьоне», та, весь тремтячи від приємних відчуттів, що хвилями розпливалися по всьому його тілу, він обм’як у руках молодшого, котрий увесь цей час дбайливо притримував його під живіт.
– Ніякого толку, кажеш? – задумливо запитав Техьон, акуратно витягуючи іграшку з промежини і кілька секунд роздивляючись фалос в своїх руках. Потім лише кивнув: – напевно, ти маєш рацію. – Відкинувши його геть, він перевернув Юнґі на спину, а потім, нависнув зверху над ним. Він подивився йому прямо у вічі, розтягуючи губи в напівусмішці. – Тоді, я думаю, мій член зможе доставити тобі більше насолоди. Ти ж про нього мріяв увесь цей час, чи не так?
Юнґі не відводив погляду від обличчя хлопця і легко усміхнувся у відповідь. Він потягнувся до нього руками, і міцно обійняв Кіма за шию, чим змусив того нахилитися ближче до обличчя Міна.
– Просто зроби це вже. – Прошепотів він йому на вухо, а Техьону не потрібно повторювати двічі.
Додати до улюблених