Опис: Ярослав прийшов на цю полянку аби збирати малину, і все. Або ні.
TW: грубий секс із хтонню, мазохізм ГГ.
— І дався тобі той ліс, хлопче, ходиш щодня і ходиш… Туди не всі місцеві так часто ходять, як ти за цей тиждень, — Богдана руками, помереженими зморшками, підхопила почорнілий від нагару чайник і розлила трав’яний збір порцеляновими чашками.
Слав би ніколи в житті не пив нічого з такого чайника, але він заглядав всередину і знав, що чистоті його стінок можуть позаздрити деякі кав’ярні.
— То місцеві його вже уподовж та впоперек мабуть вивчили, а я ж з Кривого Рогу, мені все новинка. В нас де не кар’єр, там поля, найближчий нормальний ліс десь на Черкащині.
Богдана похитала головою, але не відповіла. Була зайнята: обережно поставила одну чашку перед пухленькою жінкою, що, схиливши голову, дивилася у стіл і ледь помітно рухала губами. Перехопивши її руки, огорнула коло чашки. Жінка, відчувши гаряче, ніби прокинулася і сама стиснула пальці. Вдячно кивнула, стряхнувши красивим курчавим волоссям кольору каштанів, що, на смак Ярослава, паплюжила лише сивина на скронях.
— Пий, Фросю, — тихо сказала Богдана.
— Все одно Черкащина ближче, ніж Чернігівщина. Але мені гріх жалітися, що ти не лінивий, — Ілля навіть погляду від Ярослава не відвів, замилувавшись рудим волоссям, зібраним в хвіст, і родимкою під оком.
Ярослав всміхнувся йому, закусивши нижню губу, й осмілілий парубок підсунув стілець трохи ближче, торкнувшись своєю ногою його. Сором’язливий який, а по вчорашній поведінці й не скажеш — Ілля брав його в своїй кузні, як востаннє, Ярослав аж захекався.
— Не до діла це, — осудливо похитала головою Богдана, сівши у голові столу. — Хоч Іллю з собою бери, а ну як заблукаєш? Шукай тебе потім всім селом. Як медом у хащах намазано!
— Але ж справді намазано! Я навіть вдома чув, що у вас в лісі найліпша малина в області. Хочу скуштувати!
Фрося стривожено скинула голову, замугикавши, і Богдана звичним жестом поклала долоню їй на зап’ястя, водночас пирснувши зі сміху над Ярославом:
— Обманули тебе, хлопче, просто в карі очі збрехали! Сімдесят два роки тут живу, а про чудо-малину не чула. Та й яка в лісі малина? Маленька, кисленька… Гарну малину сусідка моя вирощує, Настка. Вище за тебе кущі! Тільки як попросишся збирати, зважай, що павуки там теж на ягодах віджерлися…
— Фу. Павуки. Ні, тітко Дана, я в лісі знайду!
Ярослав відвів від обличчя гілки, обережно переступивши коріння — не вистачало ще оступитися у цих хащах і порвати брендовані кеди, він ледь знайшов, щоб були такі ж болотно-зелені, як його кілька фарбованих пасм.
Поправив за спиною рюкзак, майже ручної роботи: сам-то покупний, зате Слав попідшивав до нього вставки із примхливим візерунком червоних та фіолетових ниток.
Він блукав у лісі зранку, проте не переживав — в нього була чергова прогулянка.
Вільний відділ рюкзака вже на чверть був забитий різними ягодами і грибами вперемішку. Може й не варто так, але Слав безтурботний хлопчина, він потім перебере. І випере. Бо ягоди ж.
Або знову попросить Іллюху цим зайнятися. Той до першого в своєму житті розкутого хлопця ставився чи то як первісна людина до вередливого божества, чи то як цуценя до хазяїна, і Славу іноді здавалося, що він може наказати вилизати ту сумку всередині й Ілля погодиться.
Помітивши попереду висвітлення — здається по курсу галявина — Ярослав без роздумів попрямував туди.
Ахнув від захвату: малинник був хоч і дикий, але кущі розрослися майже з його зріст, а ягоди були навіть не рожеві, а майже червоні від насиченості. Слав таких яскравих і не бачив ніколи, тому пройшов між кущами, які росли лабіринтом мов в маєтку аристократа — ширини тропинки для однієї людини якраз вистачало. Він блукав між рослинами у спробах не зачепитися за шипчики на гілках та вибирав найкрасивіші ягоди.
За цим заняттям він геть втратив відчуття часу. Тільки коли сонце почало клонитися донизу, а торба — заповнилася майже повністю, Слав згадав, що пора повертатися з омріяного малинника. Не брехали чутки!
Проте вийти так же легко як зайшов, не вийшло. Він так захоплено блукав у пошуках найліпших ягід для шарлотки від Богдани, що втратив шлях? Ярослав був певен: доріжка між кущами мала б вести наліво, проте стежки, яку він пам’ятав, більше не було.
Розгублений, він плутав, притиснувши до грудей свій врожай — краем ока йому марився якийсь рух у малині, але коли він обертався туди, то бачив лише як хитаються під вітерцем гілки.
— Агов? — нервово покликав він, почавши тремтіти. — Тут є хтось?
— Я.
Ярослав озирнувся за спину і тоненько скрикнув: майже впритул до нього стояла висока, на три голови вище, чорна потвора, сухорлява, немов обтягнутий шкірою скелет.
Слав впав на землю дупою.
— В мене сонячний удар… — слабо пробурмотів він, але сутність нахилилася, склавшись навпіл, і вперла у боки шість рук. Хлопець знову скрикнув і просто з землі скакнув гопки у кущі. У спину йому вдарив веселий сміх, викривлений і скрипучий.
Ярослав продирався крізь малину, липнучи в тонкому павутинні — зазвичай було б гидко, зараз йому не до того — і за кілька хвилин вибіг на те ж місце, де був. Якнайменш йому так здалося, бо кущі всі однакові, але потвора знов була тут.
Слав заскочив у малину з іншого боку, і за мить шаленого бігу знов опинився біля нечистого. Той аж захлинався від сміху.
— Господи поможи, ти існуєш.
— О, то ти про мене чув? — хтонь нахилила голову, всміхнувшись провалом рота і зіщуливши чисто-зелені, без білка, очі. — Популярність, як приємно.
— Я розмовляв з селянами, — голос Ярослава тремтів, раз у раз зриваючись на шепіт. — Вони розповідали, що місцева, Фрося, збожеволіла, бо заблукала до вас і ви її… того…
— Я її “що”? Ти виглядаєш дорослим, а слів не знаєш? Ну це нічого. Я не чорт якийсь, в мене вибір простий: або я вб’ю тебе, або я візьму тебе. Повна свобода твого вибору!
— Я думав, це страшилка для дітей… Які демони в нашому сторіччі… Цього не може бути…
— Тік-так. Ти збирав мою малинку, хлопче, тепер плати.
Потвора дивилася просто на нього, не відриваючи очей від кожного дрібного руху. Ярослав зблід, але вибір в нього був сумнівний. Він глибоко вдихнув і кинув торбу поряд:
— Я хочу жити. Але навіщо це тобі?
— Все тобі розповіси, — нечистий загиготів, явно задоволий його бажанням вижити за будь-яку ціну, й одним рухом пустив його сорочку на лахміття. — Нічого, з балакучими веселіше.
Слава трясло від того, як потвора тягнулася до нього кігтями, проводила по обличчю, шиї, ніби вивчаючи. Він стиснув зуби, щоб не застогнати від болю, коли пальці чудовиська — довгі й гострі, самі по собі кігті — впилися в його бік. Потвора злизала кров зі своєї руки, нахилилася і льодяним язиком пройшлася по ранкам:
— Який смачний! Майже шкода, що ти вирішив вижити.
— Просто… — Слав втягнув повітря крізь зуби. — Просто зроби, що треба, і відпусти мене.
— Ото мрійник, — нечистий потягнув його за соски, скручуючи між тим, що було в нього замість костяшек — Слав зашипів, вигинаючись, і зробив крок ближче. Помітив краем ока те, чого раніше не було, і клацнув зубами, на все око дивлячись униз.
— Що витріщився, так подобається?
Член, що висунувся з щілини в тілі, був таким же неприродним, як і саме чудовисько: рухливим і довгим, немов блискуча чорна змія. Ярослав такого навіть на PornHub не бачив.
Він сковтнув і облизав сухі губи.
Хтонь знову весело пирхнула та повалила його на листя і дрібні гілочки. Сіла зверху, а коли Слав автоматично спробував відштовхнути гнучке тіло — зле всміхнулася і втиснула його долоні у землю розведеними колінами. Ноги в потвори були довгі і з додатковими суглобами, тож це далося їй легко, а Слав зрозумів — не вирватися.
Він в повній владі цього збоченого чудовиська.
— Відкрий рот, або я видеру тобі щелепу, — весело вимовив нечистий.
Слав по погляду неприродно-зелених очей зрозумів — не бреше, падлюка, дійсно вирве. Змусив себе розчепити зуби, між якими миттєво сковзнув вологий член. Перші рухи надто різкі — Ярослав миттєво вдавився і спробував виплюнути, але потвора, відсторонившись, дала йому болючого ляпаса по щоці, лишивши тонкі червоні лінії.
Однією парою рук нечистий стис його голову, як горіх, зафіксувавши в одному положенні, іншою — надавив на щелепу, щоб хлопчина не міг закрити рота. Ярослав протяжливо мугикнув, відчуваючи, як гіркувата на присмак плоть лягла на язика, наповнивши його рот, і просунулася далі, роздвинувши стінки гортані.
Слав забився у залізній хватці, замеляв ногами, але марно — хтонь тільки захоплено взвила і сильніше стисла пальці на його голові, до ниття шкіри під скуйовдженим волоссям. Задихнутися не дав — витягнув всього довжелезного члена, покритого слиною, і з цікавістю дивився, як Ярослав зайнявся хрипким кашлем.
— Я так сдохну! — захрипів він з дитячою образою, намагаючись дати потворі коліном під тощий зад.
— Ні-ні-ні, не сдохнешь, ненавиджу, коли жертва холодна й не скиглить.
— Це що, має мене заспокоїмммм!!
Долоні пекло від ваги, з очей, якими він дивився у небо і не бачив його, текли сльози, проте хтоні було начхати — із задоволенним гарчанням штовхалася, здається, десь до шлунку. Слав відчував, як рухаються на члені м’язи, зміїними звиваннями просуваючи його далі, доки до підборіддя не притискалися кістляві стегна. Назад, даючи шанс вдохнути, і знову вперед, з безжальною ритмічністю.
У голову лізла дурна думка, що якщо переживе це, ніколи не піде на гастроскопію.
Ярослав намагався дихати носом, коли була мить, і не зайтися кашлем або нудотою — щелепу зводило від гіркоти, а гортань здавалася припухлею, як при ангіні.
Мабуть, в предеякуляті потвори щось є, бо чим ще пояснити, що навіть при цьому у нього стояло?
З щелинок, які він відчував язиком, краплями виділилося ще більше в’язкої рідини, і хтонь, востаннє загнавши у нього член, відсторонилася із задоволеним звуком. Ярослав миттєво перевернувся — його вирвало на траву слиною, шлунковим соком та тим, що виділяла ця збочена скотина.
Коли він перестав корчитися на землі й витер обличчя о плече, хтонь знову перегорнула його на спину та натиснула на стегна і плечі, не дозволивши сісти. Ярослав розлючено завив:
— Ти ж вже кінчив!
— Це ти з чого взяв? — потвора, здається, щиро здивувалася. Засміялася, коли Слав красномовно вказав рукою на своє замурзане обличчя. — Та це не рахується. Ти що, думав легко відбутися?
Ярослав приречено застогнав, впершись потилицею у листя. Нос забивав дивний запах — здавалося, що навіть сама земля на галявині пахла хіттю двох створінь.
Нечистий не затягував. Все ще утримуючи його за плечі, провів кігтями уздовж живота Слава, залишаючи десять подряпин, що набиралися кров’ю, третьою парою рук стягнув до литок білизну, оминувши увагою збуджений член. Закинув ноги собі на плече, стиснув і розвів у сторони сідниці.
Годі чекати від нього найменшої ніжності — відразу приставив вологий кінчик до входу і той легко проник у розіп’яте тіло.
— О, то ти тільки соромився як цнотливий, а насправді он який розпусник, — хмикнула хтонь. — То історії селян тебе так розбурхали, що підготувався, чи розважався з пастухами, поки ніхто не бачить?
— Розважаа~ався… з коо~валеем, — Ярослав затремтів, схопившись за траву — нечистий не просто вгоняв у нього всі чорт-знає-скільки сантиметрів до межі, він якось так згинав член, що той рухався, ніби пальці, розтягуючи його відразу зсередини.
Славу здавалося, що його трахає якась чудернацька іграшка — постійно щось звивалося, давило на стінки, раз у раз терлося о простату. Зафіксований шістьма руками, він міг тільки надривно кричати без розуміння, гарно йому чи погано.
Нечистий задоволено гарчав і шипів, однією рукою намотавши на кігті волосся Ярослава і закинувши його голову, а іншу поклавши на член. Не ласкав — просто огорнув кігті навколо, і Славу самому доводилося штовхатися у вже вологу долоню, тільки глибше насаджуючись на чорну плоть.
У вухах гула кров і Ярослав ледь чув власні крики, гарчання потвори і безсоромний плескот стегон о сідниці. Він перший жалобно скрикнув, розтікшись по землі, і скривився від тягнучого неприємного відчуття — нечистому, звісно, було все одно, він продовжув дерти його, поки не завмер, вистручившись. Його сім’я було незвично холодним.
І гірким, як Слав вже дізнався.
Слав повів плечима, намагаючись почухати спину, яку кололо всім що було на землі — гілками, листям, дрібними шипами від малини — всім тим, чого він не відчував у розпалі навіженого сексу. Нечистий відпустив його, давши сісти і обтруситися, а сам примружився, задоволено облизуючись:
— Який гарний хлопчик мені сьогодні попався, хто б знав.
— Тепер ти мене відпустиш? — запитав Ярослав з надією, розсіяним жестом підтягнувши до себе торбинку, з якою прийшов.
— З чого це ти узяв?
— Але ж ми домовилися…
— А хіба я сказав, що ти підеш відразу? Такі гарні хлопаки мені вже років з двісті не траплялися! — хтонь примружилася від сміху, закинувши голову, і в цю мить на тонкій чорній шиї стиснувся нашийник, на мить спалахуючий бузковим.
— Що це?! — скрикнув нечистий від болю.
— Твоя нова прикраса. А я — твій нових хазяїн, — кинув Ярослав, з незворушним видом витерши сім’я потвори зі стегон уривками своєї сорочки. Гарна була, з льону. — Хоча я сподівався, що дух вбитого спокусника й гвалтівника не погубить шанс ще комусь присунути, все ж приспати твою увагу було простіше, ніж я думав.
Достатньо виявилося вдати наляканого і слухняного.
Слав холодно дивився, як потвора з вереском рвала кігтями ошийник і намагалася просунути лапи під нього, а той тільки бив її блискавками енергії у покарання. Сказав:
— Проте, це було непогано. Можливо, буду тебе так нагороджувати, якщо будеш гарним годованцем, і навіть навчу користуватися всіма шістьма лапами як слід. А поки — лізь.
Ярослав всміхнувся, струснувши торбинкою з ягодами — в чаклунському мішечку і полоненій хтоні місце знайдеться.
Додати до улюблених