Якщо могла одним я днем своє життя прожити?
Чи змогла б я пробачити людині…яка стільки болю завдала мені.
Чи б змогла сама я пробачення попросити у тих людей які страждали так як я?
Та сумніви мені покою не дають…та совість б’є кинджалом просто в серце.
Крові, болю більше не боюсь, бо тепер знаю я, як страждає молоде дівоче серце.
Можливо завтра думки візьмуть над і мною гору і я втоплюся у власній же крові.
Не знаю чого вже можна чекати знову.
Не думаю що зможу пробачити усім.
Думки мої неначе терен колючий, жорстоко впиваються в тіло моє.
А совість все стоїть на своєму чекаючи миті щоб вбити мене…
Та я не слухаюсь її все кажучи:
“Що все буде добре!”
Але мене видають сльози мої в яких лише:”нічого більше не буде…”
Мовчання це ворог думок моїх,
які такі з рота литися хочуть.
На цьому прощайте друзі мої, а я піду бідолашна…
Мене не здолають люди лихі до кінця я лишуся відважна!
Додати до улюблених