Ніч пройшла так чудово, на зручному ліжку, відпочиваючи від усього, що відбувалося. Він навіть забув про все погане, навіть про неприємне розставання, але навіть якщо він згадає, то це будуть дрібниці, адже він розумів, що з його “вчителем” щось сталося, адже він не міг так просто помінятися, за одну годину. Але як казала його матінка “Раз сталося, то це доля”. Адже його мама була прекрасною жінкою, але шкода, що в неї стався неприємний кінець. Але так він не скаржився, адже його виховувала бабуся, яка навчила його багато чому, Цуон навіть був радий, згадуючи таку прекрасну даму, адже вона всіляко підтримувала його і виростила з нього такого чоловіка.
Але зараз наш герой спокійно лежав на ліжку і дивився у стелю, насолоджуючись прекрасним моментом, адже Діцон досить добре відпочивав, насолоджуючись цим місцем, адже тут була якась особлива аура, така спокійна. Немов запах лаванди, від неї хочеться відпочивати все більше й більше. Насолоди могли б бути ще довшими, якби йому не завадили. Гучні стуки в двері привели Цуона до тями, адже він явно не очікував, що до нього можуть так рано звернутися до нього, чоловікові явно було не звично, він підскочив, і вставши, він поправив свій одяг, точніше спальний, який йому надала нова знайома. Чоловік поправив свій одяг і подивившись в невелике люстерко він став поправляти свою зачіску і робити нову. Але під час дії коли він робив собі низький хвіст, він подивився в бік дверей і почав говорити:
-Да? Проходьте! – крикнув він і став шукати свої окуляри, примружуючись, адже не дуже добре бачив, бо все було розмито і він бачив невеличкі плями в далечині, окрім близьких предметів, наприклад, дзеркала, стіни… Але, взявши свої окуляри, він надяг їх і, глянувши на себе в дзеркалі, почав поправляти волосся, адже мав такий вигляд, начебто бродячий котик. Сильно зав’язавши свій низький хвіст він попрямував до дверей. Зупинившись перед дверима, він відчинив їх і побачив перед собою нову знайому, на ім’я Порша. Яка явно була здивована тому, що перед нею було доволі струнке і красиве тіло. Дивлячись на нього, вона починала червоніти, але відразу ж закрила своє обличчя ручкою, щоб не дивитися на того.
– П.прости, я.Я не хотіла тебе турбувати! – Говорячи це Порша дивилася вбік, так само червоніючи. Але Цуцу був трохи здивований, адже не очікував, що так рано хтось прийде до нього. Але трохи нахилившись, він посміхнувся їй. – Прошу вибачення, але скільки зараз часу? Адже, напевно, я довго спав, хах.- почувся тяжкий сміх і він випростався, дивлячись на свою співрозмовницю, яка червоніла вже від сорому. Деворак дивилася вбік, але прослухавши запитання, вона глянула на того знову і ніяково посміхнулася.
-Зараз 9 ранку і.- дівчина подивилася на того й трохи задумалася.- І 40 хвилини. Якщо не помиляюся з минулого разу.- почувся сміх і, дивлячись на Цу, вона поправила кучеряве пасмо за вушко і продовжила говорити.
-Пані Надія хоче вас побачити вас на сніданку.- сказавши це, дівчина трохи відвела погляд і почала відходити – Вона чекатиме на вас у вітальні, де буде проходити це.- сказавши такі слова, дівчина вирішила втекти як очманіла від туди, адже зовнішній вигляд чоловіка аж надто збентежив! Сам чоловік не зрозумів, що з його подругою не так, напевно, налякав цю маленьку руду дівчину, яка була такою милою, на його думку, і такою… То про що це він? Відволікаючись від своїх думок, Цуон вирішив швидко привести себе до ладу, адже був гріх, що сама королева побачить його в неналежному вигляді! Одягнувши на свою струнку сорочку він став її застібати, дивлячись на себе в дзеркалі. Його губи розтягнулися в довгій усмішці, яка була навіть не радісною, а якоюсь невпевненою? Він не розумів, чому йому не подобалося його відображення. Він уже починав багато чого думати. Діцон зовсім акуратно підняв руку до свого обличчя, поклавши долоню до щоки, і постарався витягнути посмішку хоч так. Але ніяк не виходило в нього. Немов це злило його і дратувало його “любов” до себе. Він не міг зрозуміти, що з ним не так… Зітхнувши, він махнув рукою і, відвернувшись, взявся заплітати волосся нормально, щоб було набагато акуратно, і щоб в обличчя не лізло волосся. Але діставши одне пасмо з високого хвоста, він посміхнувся і вирішив виходити, адже розумів, що зараз він мав чудовий вигляд як ранкова чашка кави, на причалі біля моря, ось воно щастя для нашого героя, ну, може бути, це не тільки це.
******
Надя вже кілька хвилин чекала свого незвичайного гостя, про якого дізналася від свого улюбленого слуги, на ім’я Проша. Посміхаючись, дивлячись на стіл, вона намагалася не нервувати, адже він уже десь 5 хвилин не приходить, і це дуже налякувало Графиню, адже вона багато чого подумала, раптом із ним щось трапилося або він просто ще збирається, але Надія вирішила не дуже нервувати ще й почекати кілька хвилин, так скажемо, про всяк випадок. Минуло вже 10 хвилин, 20, і скоро піде 25 хвилин!
-Де носить цього мага? – кажучи це вона починала стукати ноктямі по столу, адже таке її дратувало вже, її до божевілля дратувала така обставина подій, які їй не подобалися, і, прикривши очі, вона постаралася заспокоїтися, і невдовзі поклала два пальці на скроні, починаючи масажувати їх.
– Боже…. Він напевно зайнятий? Так?..- з певним смішком сказала вона і намагалася сама собі стверджувати це і посміхалася, сміючись над самою собою. Як же нерозумно було з її боку. Тупа і ідіотські твердження починали вбивати її всередині. Думаючи ще щось, вона змогла прийти до тями тільки від якогось шуму, який її міг здивувати. Вставши зі столу, вона почала швидким кроком йти з їдальні, адже таке їй дуже могло не подобатися. Вийшовши із залу вона побачила дивну картину, яку вона бачила тут.
Валеріус стояв над гостем королеви, зарозуміло дивлячись на нього, і починаючи сильніше злитися, дивлячись на цього простора, який дивився на нього, сидячи на холодній підлозі.
– Який же ти мерзенний… Усі прості люди такі… – уже хотівши договорити, він почав дивитися на келих, що був у руках, але почув, як “слабкий” почав казати:
-Але, я не переплюну тебе ж, так? Ти ж такий зарозумілий, маючи свої проблеми з самим собою, намагаючись заснувати себе з кращого боку, але сам так і не міг – кажучи це з посмішкою, він засміявся і поправив своє волосся назад. Але Валеріусу це звернення до нього не сподобалося, і він напросто вилив червоне вино на нього, він немов зліз з якогось тонкого ланцюга.
– Чесне слово. Плебеї… зовсім манер у вас немає. Мовчати! – крикнувши, він дивився на це кодло, яке йому перечить. Але в цей момент прибігла Проша і слава всім арканам, що вона прибігла, щоб зупинити цей балаган.
-Так! Всі швидко розійшлися! Досить цього Валеріус, це не нормально те, що відбувається зараз, – сказала це дівчина і сильно насупилася, дивлячись на такого ж слугу, як вона, але було видно, що він ставив себе вище за інших.
-Що пробач? Я ще винен?! – Обурено крикнув він і поправивши свою косу назад, він став голослівно вирішувати це питання з Девораком. Чоловіка це напружувало, адже через нього сталася така сварка. А цього він не хотів, починаючи вставати він трохи мукав і зовсім несподівано що йому хтось допоможе, вставши, він відчув полегшення і вирішив подивитися на того, хто допоміг йому… Та, глянувши на незнайомця, він зрозумів, що ліпше б не дивився, хто це.
-Несподівано зустріти такого голубчика тут. Цуон.- проговорили цей незнайомці і дивилися на героя таким поглядом, нібито вбити хочуть вбити його, а може, і щось гірше зроблять. Дивлячись на неї з шоком, Діцон вирішив відійти, тремтячи, трохи прикривши свій рот від шоку і поправивши окуляри, він трохи не розумів, як так сталося з ним… Від усього шоку він вирішив сказати лише їхнє ім’я.
-Вальдемар.- це були останні слова, які він міг сказати, адже.
Додати до улюблених