Прокинувшись після якогось страшного кошмару, дівчина у холодному поту поглянула на вікно, там вже була ніч і на кріслі не закриваючи очі сиділа поряд її подруга Марта, яку вона помітила лише зараз:
— Марта, як ти тут опинилась? І чому у тебе очі червоні, щось трапилось?
— Та я посварилась з Максом через дрібницю, бо я сказала Толі, щоб він зізнався тобі у почуттях, а Макс на мене накричав, що це його особиста справа, а я дурна все наламала і зробила все не так.. Ще й з Максом посварилась, мабуть даремно я так швидко закохалась у нього..
— Краще не роби так, побудь його другом, а тоді як все закрутиться, то будеш зустрічались з ним. А от на рахунок того, він має розібратись зі своїми проблемами, тоді він все скаже, йому потрібен час на це
— Я така дурна, навіщо я так.. — тоді дівчина розплакалась, а Лада обережно підійшла до неї і обійняла її, намагаючись заспокоїти свою подругу, яка ніби вирвала ці емоції на волю, бо завжди ця людина була живчиком і радістю компанії, а зараз це була людина у відчаї, трохи заспокоївшись, Марта запитала у подруги:
— А ти як, за Толю питати не буду, бо я вже знаю яка буде твоя реакція на це.
— Мені до речі хтось намалював, портрет і написав що кохає мене, а в кінці з любов’ю той хто любить тіктонік.
— Цікаво, хто ж може бути серед твоїх знайомих любитель тіктоніку?
— Не знаю, якщо чесно, у мене навіть припущень немає..
— А раптом це той хлопець з університету, який симпатизував тобі?
— Та ні, він вже мабуть забув про мене
— А може це Чирков?
— Та ні і краще без припущень тут. Мені неважливо хто це намалював, нехай ця людина прийде і подивиться мені в очі, сказавши усе чесно
— Ну нехай, це твоє бажання. Але це доволі мило з його сторони, так зробити, тим паче зараз в таку холодну погоду, тільки от як мені з Максом тепер сісти поговорити, бо я ще та впертість, ти ж знаєш.
— Ну тобі потрібно подзвонити і сказати. Макс, мені потрібно з тобою поговорити і щось таке. Тому не соромся, бо буде гірше.
— Ні, я не буду з ним говорити.
— Тоді мені доведеться самостійно це зробити. — поглянувши таким поглядом, що означав лише одне, зараз буде повний капець:
— Будь ласка, не роби цього. Я сама все обдумаю і поговорю з ним.
— Точно? Бо якщо що, я потім ще раз так зроблю і тоді вже зупиняти мене не буде потрібно.
— Гаразд, я обіцяю, що я спробую щось зробити з цим.
— От і добре. Слухай, а що там редакція?
— Та нічого, кидають у Толю помідори за те, що він зник.
— Ох, якби ж він прийшов, поглянув мені в очі хоча б, я вже була б щасливою.
— Не хвилюйся, він обов’язково повернеться і ви будете тією самою бойовою парою. — в холодній палаті засіла тиша, через те дизайнерка вирішила піти і обдумати все, що трапилось з нею сьогодні і попрощавшись з Ладою, дівчина йшла, гадаючи, можливо та швидко поспішила з стосунками, та і це не властиве для неї, тому на морозі викликавши таксі, жінка поїхала додому і заодно вирішила вже поговорити з ним про це, бо відкладати цю розмову було тільки б гірше, як тільки вона приїхала до будинку, та з відчуттям неабиякого хвилювання зайшла до під’їзду і піднявшись на 8 поверх, Марта підійшла до сусідніх дверей чоловіка і у неї сильно билось серце, втім незважаючи на це, та постукала обережно у двері, за ними почувся брязкіт ключів, а в них стояв втомлений Макс, у якого були великі синці під очима і наврядчи він очікував гостей, але жінка вимовила :
— Привіт, Макс.. Можна поговорити з тобою?
— Ну якщо прийшла, то заходь.. — байдужим голосом відзначив власник квартири і Марта зайшла на кухню, де як на диво було чисто, бо зазвичай таке було лише у мріях, однак присівши на стілець, вона проказала:
— Макс, я розумію, що моя поведінка сьогодні була імпульсивною, адже я була сама не своя м’яко кажучи. Тому я не хочу аби на тобі був цей тягар, я пропоную нам просто бути друзями, а чи доля нам стати парою чи ні покаже час. То ти згоден чи як?
— Якщо чесно, то ти сьогодні була як істеричка якась. Я просто не розумію, навіщо втручатись у особисте життя іншого?
— Макс, ти розумієш що вони обоє вперті і якщо не це, то вони до старості будуть мовчати про свої почуття, а я цього не хочу.
— Як на мене, це якесь дурне виправдання.
— Дурне? Дурне, бляха?! Знаєш, я дійсно поспішила бути з тобою разом, схоже я не для тебе. — проте коли сусідка вже збиралась йти, ледь стримуючи сльози, Щербина зупинив її і промовив:
— Послухай, так я дійсно тут перегнув палицю і я можу бути таким. Пробач мене..
— То ти згоден бути, хоча б моїм другом?
— Так, а далі як життя покаже.. — наостанок тепер подруга обійняла Макса і почала плакати йому на чорну футболку, той намагався заспокоїти жінку і сказав пошепки їй на вухо:
— Ш-ш-ш, все буде гаразд, чуєш, як би там не було, я буду поруч з тобою і завжди підтримаю тебе — чоловік намагався хоч чимось заради і просто стояв та обіймав її, після того як Марта заспокоїлась, та відсторонилась від нього і поглянувши на нього червоними від сліз очима, вимовила:
— Пробач, що я так.. Дякую, що підтримав, сподіваюсь, що ти не тримаєш на мене зла..
— Ні, не тримаю. До зустрічі, Марта.
— До зустрічі, Макс.. — усміхнувшись на мить, жінка вийшла з квартири, а після того Макс довго сидів у позі мученика, допоки не заснув прямо на дивані, розмірковуючи про Марту, але можливо там були не лише обійми?..
POV Саша:
Після того як я отямилась, було відчуття ніби я в комі пробула 20 років і прокинулась у якійсь паралельній реальності, і про мене чомусь турбувався Чирков, хоча це було дуже дивно, однак я цьому особливо значення не надавала, але це стало чимось маніакальним, бо він спав на кріслі поруч з моїм ліжком у палаті, а на дворі був морозний лютий, за вікном була ніч, люди спішили по своїм домівкам, хтось гуляв зі своїми коханими людьми або вигулювали собаку чи кота, а я не розуміла чому він зараз тут, а не в редакції, тому я обережно підійшла до крісла і збудила Сергія, як тільки він почув голос Саші, то здригнувся і сонним голосом відповів:
— Ти чого не спиш, Саш? Зараз третя година ночі взагалі-то. — позіхнувши, вказав Чирков:
— А ти чого тут зараз? Хіба ти не маєш бути в редакції?
— Уяви собі, я можу бути не в редакції.
— Жарти жартами, але все ж, чому ти тут?
— Я не хочу, аби з тобою щось трапилось..
— Ти серйозно, та що може зі мною трапитись?
— А те що тебе хотіли в лікарні вбити, це нічого?! — кажучи злим голосом до колеги:
— Та але ж зараз все гарно скінчилось, чому ти так хвилюєшся?
— Бо я не хочу, Саш наражати тебе на небезпеку.. — той взяв її за плечі та тремтливо дивився їй в очі, але Гонтар відсторонилась і промовила:
— Ти кохаєш мене? — це запитання поставило Сергія у глухий кут, тому довелось швидко щось придумати, аби викрутитись з цієї ситуації:
— Ні я не хочу, просто аби з тобою щось трапилось. Бо тоді я буду звинувачувати себе у цьому.
— Сергію, ти звісно гарно вмієш викручуватись. Але все ж, скажи ти мене кохаєш чи ні?
— Гаразд, немає сенсу все тягнути, я тебе кохаю, Саш. І я хочу бути поруч з тобою, обіймати тебе коли тобі сумно, піклуватись про тебе коли ти хворієш і з тобою розділяти всі моменти, які б вони не були. Якщо це не взаємно, я тебе прекрасно зрозумію.
— А от і ні, я цього довго чекала. А ти вже дурник подумав що це невзаємно, я теж тебе кохаю і хочу приборкувати з тобою страхи, бігати по морю з тобою за руку і таке інше. — після цих слів хлопець ніжно поцілував Сашу, вона взаємно піддалась цьому поцілунку і хоч це кохання було дивним, втім серед команди лише одні люди стали щасливими і то це питання часу, хоча хто його зна, може це єдина пара яка буде щасливою у коханні?..
POV Лада:
Настав ранок, за вікном було сонечко і вирувало життя, лише нещодавно місто прокинулось після нічних тусівок, раптом я побачила маленький папірець біля столику в палаті, а там була записка:
— Привіт, якщо ти читаєш це, то це означає що прийшов час тобі знати правду про твого батька. Насправді він не був алкоголіком, а зараз живе в Аргентині, бо він був кримінальним авторитетом в 90-х. А якщо ти знаєш про таке, то цих людей могли вбити просто на кожному кроці, але на диво завдяки твоєму вітчиму, бо він був вищою особою в партійних кругах на той момент, лише завдяки його допомозі по фальшивим документам, твій батько опинився в Аргентині. Він не знав про те і дізнався про це лише нещодавно, у нього там є інша дружина та двоє дітей, які є твоїми двоюрідними родичами. Звідки я про це все знаю, бо я друг твого батька і я пишу цей лист заради того аби ти дізналась про це. Адже матір тобі так і не встигла сказати про це, тому що покривала його через кохання, бо сама була в партії на той момент. А де саме знаходиться твій батько ти зможеш дізнатись, коли ми зустрінемось і це буде дуже скоро. До зустрічі, Лада Денисенко.
Після цього листа, вона дві години сиділа в одній тій самій позі та не моргаючи, дивилась у вікно, бо тепер її світ перевернувся з ніг на голову, адже раніше та думала, що її батько був алкоголіком, а про минуле батька вона навіть не знала, раптом до палати зайшла лікар:
— Лада Канішевська, ну що ж ми можемо вас виписувати.. — дівчина не реагувала на слова лікаря, тому він клацав двома пальцями перед пацієнткою, сказавши:
— Вибачте, пані Канішевська. З вами все гаразд, чи ми рано вас виписуємо? — тільки після цих слів, Лада вийшла з трансу, у якому пробула дві години:
— Га, що? Вибачте, я була занурені у свої думки..
— Кажу, що ми можемо виписувати вас.
— А так, до речі я вам вдячна, що ви лікували мене.
— Немає за що, це лише моя робота. Але не забувайте, що вам не можна себе навантажувати. Що ж, удачі вам, пані Канішевська. — лікар вийшов з палати і тоді дівчина почала збирати свої речі, хоча після того що сталось, навпаки краще не потрібно було навантажуватись, втім робота чекала непочатий край, тому як тільки вона зібралась, сценаристка викликала таксі до себе додому, як тільки дівчина приїхала в порожню квартиру, її зустріла якась незнайома кішка, яка сумно лежала на підвіконні чекаючи свою хазяйку, це було дивно, адже на кішку вона точно не очікувала, тому обережно підійшла до вікна і погладила домашнього улюбленця:
— Яка ти ж все таки мила, а може ти взагалі кіт? — втім сама тваринка на це тихо промурликала і про всяк випадок перевіривши, з’ясувалось що це зрештою кіт, тому Лада взяла кота на руки, понісши його на диван, бо після всього того що нахлинуло на неї, їй потрібно було побути наодинці поруч з котом і переглянути якийсь серіальчик, вимкнувши телефон, вона увімкнула телевізор і вибрала якийсь випадковий фільм, заснувши у холодній та самотній квартирі
Кілька годин потому:
У квартирі почувся дзвінок в двері, сценаристка різко прокинулась і побігла дивитись, хто її вирішив потурбувати, на диво це був Чирков, того Лада відкрила двері по суті своєму начальнику:
— О, як добре що ти вдома. Ти як взагалі?
— Та нормально.. Але у тебе точно є привід для цього приходу, щось трапилось?
— Потрібно аби ти повернулась на роботу, бо Толя поки не приїхав назад.
— Як це не приїхав? Скільки він там ще сидіти буде?!
— Ну людині потрібен час на відновлення, але мені здається що тут щось не так..
— А що тобі здалось підозрілим?
— Та він ніяку вістку про себе не дає. Хоча нещодавно дзвонив до мене і зізнався в почуттях до однієї дівчини..
— Мені все одно на те кого він любить, мені головне аби він повернувся скоріше
— Так от, через годину потрібно аби ти була біля нашого офісу, у нас нарада буде, ідеї обговорювати будемо для подальших відео
— Окей, дай мені зібратись і поїдемо в офіс разом.
— Я боюсь, що ти будеш не сама в автомобілі..
— У сенсі?..
— Я тепер зустрічаюсь з Сашею..
— Так, це ж круто. Вітаю тебе, а як все було, якщо не секрет?
— Давай, я тобі потім розповім про це.
— Окей, я зрозуміла тебе. Почекай мене, 15 хвилин і я готова.
— Добре, я чекаю тебе на вулиці.
— Гаразд, ти там Саші привіт передавай.
— Передам, Лад. Передам — чоловік вийшов з квартири і Канішевська почала шукати по всій квартирі, хоча б якусь толкову одежу, але з усього нормального, дівчина знайшла чорний теплий костюм з котом на кофті і одягнувши пальто з рюкзаком позаду, Лада вийшла з квартири і зачинила двері на два замки, приїхавши ліфтом донизу, на вулиці була неймовірно гарна картина, білий сніг, сонечко та процвітаючі квіти, відчуття було весняним, однак на календарі було лише 15 лютого, а відчуття ніби опинилась в якомусь паралельному всесвіті, тому сівши в автомобіль на задньому сидінні, дівчина побачила свою колегу, яка сиділа поруч з Сергієм:
— Ти все таки, нарешті зізналась у своїх почуттях?
— Так, але там були деякі обставини, я тобі потім розповім про це
— Я рада за вас, молодята. — щиро усміхаючись, сказала Канішевська:
— Хто б казав, у самої прихильник є. Але вона уперто не хоче помічати його.
— Давайте закриємо цю тему, я не хочу про це говорити.
— От як завжди, ну добре. Тільки потім не шкодуй про це.
— Гаразд, не буду. — і трійця поїхала по ранковому Києву до офісу, бо потрібно було придумувати щось для нових відео
POV Марта:
З тих пір, як у нас була та розмова з Максом, ми мовчали і навіть коли бачились одне з одним, то просто кивали головою і йшли собі додому, це був прекрасний ранок як для початку виконання замовлення, потрібно було зробити вбрання для дружки на одне весілля у п’ятницю, тому дівчина зосереджено робила свою роботу, адже хотіла аби все було більш менш ідеально, через кілька годин ідеальне плаття вийшло дуже прекрасним аніж було на фото, в двері хтось подзвонив, там був Макс, і Марта відкрила йому двері, закотивши очі промовила:
— Привіт, ти щось хотів, Макс?
— Привіт, ти чого так відразу з таким тоном, ніби ми якісь незнайомі люди з тобою?
— Вибач, просто втомилась після виконання замовлення, мені потрібно було зробити плаття для дружки на весілля
— А якщо не секрет, покажеш, що ти зробила?
— Пробач, але я не ділюсь своєю роботою зі сторонніми людьми.. — Макс схопився за серце і промовив:
— Я? Я сторонній? Знаєш, я це виправлю. Як щодо прогулянки в парку, каву вип’ємо і я заодно тебе з Наріманом познайомлю, пам’ятаєш я розповідав тобі про нього?
— Так, але для чого ти це робиш?
— Я хочу налагодити з тобою дружні стосунки, нічого більше
— Ну, ну, так я і повірила тобі, Максе.
— Послухай, я нічого не хочу тобі зробити. Просто я хочу бути для тебе, хоча б другом, якщо ти хочеш..
— Гаразд, коли і де зустрінемось з тобою?
— В парку Шевченка, о 5 годині вечора.
— Домовились тоді, тоді до зустрічі, Максику — нещиро посміхнувшись, вимовила до Щербини жінка, той пішов до себе додому, ще довго розмірковуючи про свого нібито друга, але та відчувала щось не те і була чуйка, що можливо Макс не просто її друг, а щось більше?..
Минуло кілька годин:
Дівчина одягнувши теплий плащ, шарф і в додачу гарну шапку з чоботами, Макс домовився зустрітись з нею в кафе “Імперія смаку” о 5 годині вечора, тому поглянувши на годинник, Марта вийшла з квартири, тим часом чоловік чекав її на холоді тримаючи дві гарячі чашки кави, хоча за той час допоки та приїде, скоріш за все вони вже будуть холодними, тому Макс як міг зігрівався, чекаючи як цуцик на свою хазяйку, через півгодини Щербину хтось поплескав по плечу, це була його подруга, яка судячи з усього добряче змерзла поки сюди йшла:
— Привіт Макс, як ти?
— Н-нічого, н-на т-тебе ч-чекав.. – журналіст аж тремтів від холоду і Марта це відчула, сказавши:
— Чорт, ти змерз. Пробач, що змусила тебе так чекати.
— Н-нічого, д-для б-близької людини можна і потерпіти такі дрібниці
— Цікаво, з яких це пір я стала тобі близькою людиною?
— Н-ну т-ти, с-стала м-моєю п-подругою.
— Макс, але ми не настільки близькі з тобою, щоб ти говорив таке.
— Я-я д-до р-речі н-нам к-кави з-замовив — на диво напій був ще теплим, мабуть тепло обох гарячих сердець цих двох і зігрівало цю каву, обоє зайшли до невеличкої кав’ярні, Щербина як джентльмен відкрив їй двері:
— Дякую, Макс. — вони присіли за вільний стіл і довго не знали з чого почати, зрештою розмову почав сам чоловік, вимовляючи до Марти наступне:
— Марта, слухай нам потрібно розбити всі скелі почуттів між нами. Бо я відчуваю що одного разу зірвусь і поцілую тебе, а я не хочу цього.
— Це і є та єдина причина, по якій ми мали поговорити? Ні вибач, але вирішуй це сам, я тут тобі не порадниця. — однак Макс зупинив її і взявши за руку, промовив:
— Зачекай, не тільки заради цього, я вирішив тебе витягнути.
— Гаразд, але якщо що, я піду відразу.
— Домовились. А тепер послухай мене, я не хочу аби між нами щось було. Тому давай домовимось про те, що ми будемо лише друзями.
— Макс, я не проти. Головне аби не стався момент, коли ти скажеш, я кохаю тебе.
— Окей, але тут і не тільки в цьому справа. Ми ж друзі, як ні як..
— Ти мене лякаєш.. — на обличчі дизайнерки відразу з’явилась злякана емоція і хлопець відразу взяв її за руку, натомість заспокоївши її:
— Мені потрібно аби ти звела Толю і Ладу, бо це вже в ніякі ворота не лізе.
— Що? Нарешті визнав свою неправоту! — раділа своїй невеликій перемозі дівчина, але Щербина перервав її думки і сказав:
— Ну так, ти була права. А я дурень, не визнавав цього.
— Ось так і відразу, я просто часто права.
— Тільки не зазнавайся так легко, Марта. Які ідеї у тебе як їх звести, бо наврядчи коли він повернеться, то одразу почне зустрічатись з нею..
— Правда чи дія! У мене є настільна гра вдома, ми в офісі відсвяткуємо його повернення, а в одному з завдань буде що їм типу потрібно закритись в кімнаті, як тобі таке?
— Непогано, але я вважаю, що потрібна інша тактика. — у них обох засвітились очі і ті водночас вимовили одне до одного:
— Спільне відрядження!
— Марта, точно! Ти просто мозок! — Макс поцілував її в маківку і проговорив до неї:
— Це ж класна ідея, спільна поїздка, вони коли приїдуть, точно зустрічатись почнуть.
— А якщо ні?
— Марта, та це їх точно зблизить.
— Не думала, що я зможу переконати таку вперту людину як ти.
— А я не думав, що вони дійсно разом..
— Ну то що, будемо готувати план.
— Так, але спершу нам потрібно на роботу поїхати, домовимось з Сергієм про план і він буде нашим співучасником.
— Звучить це так, ніби ми когось вбили.
— Це лише для особистого благу – єхидно посміхнувшись до Щербини, вимовила дівчина, відтоді почалась доволі цікава гра і хтозна чи буде переможець там, і чи доведе наша парочка свою місію до кінця, тому обмінявшись поглядами і допивши каву, Макс викликав таксі і вони поїхали до Подолу, через 15 хвилин проїхавши без заторів як на диво, парочка вийшла з таксі і чоловік сказав до водія:
— Зачекайте нас, ми зараз — парочка приїхала якраз з трійцею Сергій, Саша і жертва їхнього плану Лада, вони обмінялись мовчазними рукостисканнями і обіймами, спустившись до підвалу, Макс промовив до дівчини:
— Почекай мене на сходах, я зараз прийду
— Ти куди? – здивовано, спитала Марта:
— В кабінет Сергія, домовимось про наш план.
— Окей, я тебе тут почекаю. — по сходах спускалась трійця і раптом Лада промовила до Саші, з якою вона розмовляла:
— Зачекай мене, будь ласка. Я поговорю з Мартою.
— Окей, я тебе почекаю у кабінеті. — Саша пішла, а та підійшла до своєї подруги, сказавши:
— Ну що, як тобі життя з Щербиною?
— А звідки ти про це знаєш?.. Неважливо, втім ніяк і взагалі ми недовго пробули в статусі стосунках..
— А що ж трапилось, ви ж наче щасливі разом були.
— Ми просто різні люди, от і все.
— Марта, не бреши. Тут скоріш за все щось інше.
— Ну так, взагалі це все через твого Толю!
— Таак, стоп. Відколи він це став моїм?
— Бо бляха він наговорив про тебе дурниць, сказав що ти не та за кого себе видаєш і взагалі що яка вона погана. Я не витримала цього і вибігла з кафе, а Макс як бовдур погодився з тим і вперся, що ти дійсно така погана і таке інше.
— Цього не може бути.. Я ж йому довіряла і вірила, а він ось так розтоптав мої почуття! Який же він лицемірний покидьок! — журналістка спустилась до кабінету зі змішаними почуттями всередині, з одного боку вона вірила подрузі, адже брехати вона б нізащо не змогла їй, а з іншого згадуючи той поцілунок у палаті, вона сумнівалась що це правда, але злість перемогла будь-яке критичне мислення, увійшовши у кабінет, де була лише одна Саша та якісь інші люди з команди, яких Лада не знала і побачивши злий вираз обличчя, Гонтар обережно запитала свою колегу:
— Лад, все гаразд? Ти якась зла повернулась після розмови з тою дівчиною, до речі це хто і що з тобою трапилось?
— Це моя подруга Марта, а от чому я така зла? Бо Толічка опинився покидьком і лицеміром, який намовляв на мене яка я погана і що я взагалі не та за кого себе видаю! Ну це нормально взагалі, я йому довіряла і таке інше, а він отак зі мною повівся як з іграшкою, по користувався мною і викинув! Я його вб’ю, коли він повернеться назад, нехай тільки спробує вибачатись чи ще щось такого! – зі злістю та випалила свій спіч Саші, про те як та ненавидить Остапенка, і подруга раптом сказала наступне:
— Так, по-перше, пригальмуй зі словами, а по-друге заспокойся і думай логічно, невже той хто тебе потенційно може кохати, може зробити такий ніж у спину, я вважаю що це брехня.
— Ти що на його стороні чи що?!
— Та ні, я просто прошу думати холодним розумом, а не підкорятись злості.
— Саш, схоже і ти туди ж.
— Ніі, Лад. Я на твоїй стороні, якщо це правда, то це дійсно капець і це дуже несхоже на його, ну і звісно, він покидьок .. — раптово розмову перервало те, що до кабінету зайшли Чирков та Щербина, всі присіли на свої місця, почавши щось думати якісь ідеї до відео:
— Слухайте, а давайте інколи замість звичних випусків #@)₴?$0, раз в тиждень робити стріми з актуальними новинами, я думаю глядачам таке зайде — сказав якийсь хлопець, про якого Лада нічого особливого не знала:
— А знаєте, це непогана ідея. І глядачам таке має зайти, і перегляди однозначно додадуться. — додала Гонтар до слів свого колеги:
— Ну я думаю ось що, потрібно зробити так скажімо пробний стрім, якщо глядачам сподобається, то впринципі можна продовжувати, а якщо ні, то будемо робити і далі якісь сюжети та випуски #@)₴?$0. — до дискусії різко приєдналась Лада, і як на диво її підтримали всі у команді, в тому числі і тих про кого вона навіть не знала, а це була трійка хлопців, ще плюс Щербина, Чирков і Гонтар, всі одноголосно погодились з ідеєю Канішевської, однак закінчення наради перервав прихід усім неочікуваного гостя, це був Остапенко:
— Привіт всім, що обговорюєте? Як я радий вас всіх бачити, особливо тебе Лад. — дівчина зараз готова була його вбити, команда була рада бачити свого колегу, але тільки не сама Лада, вона лише просверлювала поглядом свого напарника і мовчки поглядала на нього, гадаючи про те, як сказати йому щось образливе, бо в її думках було лише це, тому та підійшла впритул до свого колеги і вимовила:
— Ну привіт, Толь. Тільки я от тебе не дуже рада бачити, який же ти лицемірний покидьок — і при всіх Лада дала йому сильного ляпаса, Макс і Саша були в шоці від вчинку колеги, але сама дівчина була задоволена цим, в її очах горіли злісні вогники, це означало щось лихе, а отже всі присутні на нараді опинились між двох вогнів, який може дуже сильно опекти їх всіх..
Додати до улюблених