Котик самотньо бродив по вулицях під час чергування, мов сухе листя, то піднімаючись вгору, кружляв над будинками, то спускався вниз, перечепляючись через камінці. Його зелені очі шукали нову небезпеку, поки в голові вертілися тільки думки образи, бо Леді Баг знову не прийшла на чергування, навіть не сказавши йому про це. В його голові крутилися її слова, коли вона обіцяла, що буде завжди приходити на чергування, що не буде залишати його самого, але, схоже, що вона не дотрималась обіцянки.
Він нахмурився та встав в найепічнішу позу, яку тільки міг придумати, рішуче кажучи – Це не має значення! Я теж супергерой і я можу впоратися сам! – він кивнув сам собі та зайшов на великий міст. Він подумав, що звідси можна оглянути великий клапт території, тож вирішив підійти до перил та глянути уважніше. Блондин швидким кроком підійшов до нього, сперся обома руками та, прижмурившись, глянув в далечінь. Нічого нового. На тих самих вуличках ті самі люди, з тими самими емоціями. Він зітхнув та звісив руку вниз, ніби наближаючись до води, він спер голову на свої руки та опустив погляд.
Прямо під його ногами видно кінець моста, об який вдаряються дрібні хвильки, але він йде вниз, здавалось, що під ним є такий самий міст, ніби це не його кінець, а насправді він утворює кільце, яке з’єднує його з іншим світом. І ось. Там, як на долоні, стоїть котик, ніби такий самий, але інший. Викривлений дрібними хвилями, такий, яким його хотіла бачити примхлива ріка, де по синьому тлі плавали разом з пруткими рибками далекі птахи, занурені в хмари, яким, здається, там не місце, та яка різниця, якщо це красиво, якщо це довподоби стихії. Він простягнув руку до води, здавалося, що зараз він з’єднається з цим іншим світом, але до неї ще було десь кілька метрів.
Котик плавно відійшов від моста, випрямляючи руки, на його обличчі була легка посмішка, а в руках міцна зброя – металева палка (апричрлд), яка відлупцювала велику кількість злочинців, а, можливо, вона колись попаде і до найбільшого та найріднішого злочинця – його батька. Хто зна. Адріан повільним ходом пішов по бруківці, все таки він ще не закінчив обхід, тому потрібно його закінчити, він розплющив очі і побачив фургончик з морозивом, він посміхнувся, обхід він закінчить, але спочатку морозиво. Хлопець швидко підбіг до фургончика та радісно сказав – Мур- Няв, пане, дайте, будь ласка, одне морозиво.
Чоловік посміхнувся і відповів – Залюбки… – він взяв вафельний стаканчик та поклав в нього дві кульки шоколадного морозива. Чоловік хитро глянув на котика, який був спантеличеним таким поглядом, поки власник фургончику, обернувшись, взяв два шматочки шоколаду та встромив їх у верхню кульку, створюючи щось на подобі голови кота. Він обернувся та простягнув морозиву юнаку, той здивовано дивився на нього, але смаколик прийняв, щасливо дякуючи. Котик вже почав витягати гроші, але чоловік захитав головою. – Не потрібно платити, для нашого самотнього героя-котика морозиво безкоштовне. – хлопець знову почав дякувати, але чоловік лише замахав рукою – Це ми повинні тобі дякувати, тож не потрібно.
– Оу… Гаразд, то я пішов, бувайте. – чоловік кивнув головою, а хлопець продовжив свій шлях, сподіваючись мирно поїсти, але тут до нього підійшла компанія хлопців, вже, мабуть, сімнадцята за це чергування. Котик тяжко зітхнув, знаючи, що вони від нього будуть хотіти.
– Гей, Супер Коте, можна з тобою сфотографуватися. – хлопець відчайдушно кивнув, поки хлопці почали щось базікати про те, що вони його неймовірні фанати. Котик все “уважно” слухав, шукаючи метод для втечі. Тут він помітив свого знайомого – Луку, той, посміхаючись, дивився на нього. Супергерой зрозумів, що це його шанс, він ввімкнув режим жалісних котячих очей, закликаючи допомогти, той затупив, але підійшов.
Хоча Лука вже бачився з Супер Котом і навіть кілька разів бився з ним пліч-о-пліч, але все рівно був готовий також бігти просити сфотографуватися. Бо для нього він був таким самим героєм, який не так, як він, захищав тоді, коли його просили, коли не було кому, а захищав Париж кожного дня. Юнак вважав це неймовірним. А враховуючи, що він здогадувався про особистість людини за маскою котика, міг з певність сказати, що якась симпатія в нього до блондина була. Спершу, він вважав її як до героя, але тепер вважає як до людини, особистості.
Лука швидко схопив Адріана за руку, перед тим сказавши щось про зустріч, що було найтупішим, серед того, що він міг сказати, і побіг в інший бік мосту. Через секунду вони роз’єднали руки, але бігти продовжили. Перед котиком все було незвично розмитим: дерева перетворювалися в будинки, люди взагалі не були схожі на живих істот – можливо, тому що хлопець сфокусувася на юнаку перед ним. Можливо. Ну, що поробиш, якщо його синє волосся таке красиве, якщо красива спина, і руки… і ноги. Юнак явно втратив зв’язок з реальністю, кіт навіть не помітив, що вони добігли до знайомого парку, поки Лука не зупинився.
Він, Лука, сильно захекався, давно в нього не було таких пробіжок. Хлопець стурбовано подивився на котика, той виглядав дивно, все уважно дивився на нього, з його котячими очима це було… Ну, якось лячно, тож Лука вирішив запитати. – Все нормально? – тут він опустив погляд на його руки і зрозумів, що абсолютно ні. В його руках було морозиво, яке вже точно розтопилося.
Морозиво більше нагадувало грязюку, ніж морозиво, з якої стирчало два вушка – це теж виглядала моторошно, ніби це монстр, ну, Лука не здивувався б якби в нього вселився акума, мабуть, воно образилось через таке ставлення. З вже м’якого вафельного ріжка стікала, навіть на вигляд, липка субстанція, вона повільно мандрувала по костюму та скапувала вниз. Лука задумався. Чи можна вважати, що зараз славнозвісний котик забруднює середовище? Ну, це неважливо. Схоже, що Адріан отямився і, стараючись, щось сказати, помітив проблему. – Ох… Напевно, було б добре, якби я міг помити руки… – Лука посміхнувся та відповів.
– Все гаразд. В мене є вологі та сухі салфетки, тому не хвилюйся. – хлопець одним рухом скинув з плечей рюкзак, який був підготовлений для мирної прогулянки та витягнув з нього дві пачки салфеток. Спершу, він витягнув дві сухі салфетки і взяв ними морозиво, а потім кинув іншу пачку з вологими котику, той спритно зловив їх, перед тим подякувавши, та, зітхнувши, сів на бардюр. Прямо за ним була лавочка, яка стояла на газоні, а перед ним фонтан. Лука поглянув на котика та вирішив сісти на лавку за ним, не відриваючи погляду.
Коли він сів, бачив тільки голову котика та майже чисті руки, в яких були його салфетки. Вочевидь, цікавіше було дивитися на…. Його голову. Мабуть, через його вуха, які, на диво, рухалися пов’язано з емоціями його власника або через, на вигляд, неймовірно м’яке, ніби золоте, волосся. Відповідь одна: це через ці обидва фактори.
І через них хлопець і торкнувся до волосся Адріана. Той здивувався, здавалася, що по його шкірі пройшовся не табун мурашок, а табун динозаврів. Він, відкинувши голову, здивовано глянув на Луку. В його зелених очах швидше була зацікавленість, ніж здивування, відраза чи страх. Юнак напружився, зрозумівши, що зробив, але одразу заспокоївся. – Вибач, просто… Мені так захотілося до нього торкнутися. – котик посміхнуся та, підкинувши другові його салфетки, які той зловив, розвів плечима.
– Я не проти, якщо хочеш торкайся. – Котик грайливо зробив з використаних салфеток клубочок та, використавши котоклізм, знищив його. Лука ніжно глянув на нього та тихо і, притаманно для нього, спокійно сказав.
– Якщо ти дозволяєш… Тільки забери, будь ласка, морозиво. – котик, ніби просвітився, він і забув про нього, тож він швидко підняв руки над своєю головою, чекаючи, поки в них покладуть морозиво. Лука крадькома розсміявся і поклав ріжок йому в руки. Котик, опустивши руки, мовчки почав їсти вже не таке смачне морозиво, поки хлопець наважувався торкнутися знову до волосся блондина, що ж, він швидко наважився.
Його холодні руки занурилися у вигріте сонцем волосся, він, масажуючи, почав згинати та розгинати пальці, поки котик, здавалось почав мурчати від цього. Його вушка притиснулися до голови, Лука плавно опустив праву руку вниз, торкаючись великим пальцем до чорного вушка, воно було дивним на дотик, але м’яким, прямо, як його волосся. Він опустив обидві руки на шию, викликаючи мурашки, та знову підняв догори, занурюючись, ніби в теплий морський пісок. Юнак почав чесати шкіру його голови, пропускаючи крізь руки хвилі золота. Котик піддався, трохи нахиляючи голову, від чого руки Луки зачепили його маску, але вуглику було байдуже, він був повністю розслабленим, від цього хлопець посміхнуся.
– Мур-Мур-Няв. – Адріан розплився в посмішці, ніби справжній задоволений кіт. Він поклав свої ще трохи мокрі руки на руки Луки, притримуючи їх в тій позиції, в якій вони були. Він закусив губу та, поклавши палець на руку котика, повільно провів по ній. Хлопець прищурився, чекаючи якоїсь реакції, але герой сам з’єднав свій палець з пальцем синєволосого. Той помітив, що на перстні котика мигає лапка, що означає про те, що він скоро перетвориться. Лука взяв його руку та, піднявши до своїх губ, поцілував. Адріан аж, здавалось, на секунду затремтів від несподіванки, він моментально поглянув на нього, але зустрівся з спокійним поглядом голубих очей, ніби занурився в воду. Лука, тримаючи його руку, підніс її до його очей, щоб юнак сам побачив в чому проблема, він прошепотів.
– Тобі пора… – Адріан різко встав та, і досі тримаючи хлопця за руку, закивав головою, погоджуючись. Вони роз’єднали руки. Спантеличений кіт, попрощавшись, вже хотів побігти, але тут Лука підійшов до нього ззаду та, нахмурившись, обняв. Він повільно провів рукою по його животі та, відчувши, що хлопець поклав свої руки на його, посміхнувся. Простолюдин різко відійшов від нього і тихо сказав. – Бувай, коте. – той повернуся до нього та, невпевнено посміхнувшись, кудись помчав.
Лука, не дивлячись, сів на лавку та закрив своє обличчя руками. І що він накоїв? Він одними пальцями торкнувся свого обличчя, згадуючи тепло волосся котика, юнак так само тепло посміхнувся, все-таки він не шкодує про скоєне. Хлопець зітхнув, поклавши свої салфетки в рюкзак. Мабуть, він вже ніколи їх не викине. Лука закинув рюкзак на плечі та повільно пішов додому, обдумуючи те, що сталося.
***
Пізніше обоє хлопців побачили свої фото разом в парку в інтернеті, першою, хто про них говорила була, вочевидь, Рена Рудь – ще та фанатка яою та супергероїв. Поки обидва хлопці тяжко зітхали, люди навколо старалися розповсюдити цю інформацію кожному існуючому землянину. Цікавий в них шлях до слави.
Додати до улюблених