Джун бачив, що Техьон напружений, як тятива лука перед вистрілом. Спина пряма, губи прямі, погляд прямий: він готовий був до захисту. Місок поводився інакше, Джун не міг не відчути різниці: той обхопив себе обіймами за плечі, схилив голову долу й жалібно скавулів. Джун багато читав. Саме так – як Лі Місок – мають виглядати справжні омеги, на думку популярних письменників і репортерів: слабкі, плаксиві, благочинні. Саме так ніколи не виглядав Мін Юнгі. На такого зовсім не був схожий учора Пак Чимін. І Кім Техьон, схоже, теж цілком далекий від писаного ідеалу.
Джун став за кріслом Кім Техьона, поклав долоні на його спинку. Спробував принюхатися, але зовсім не відчув запаху омеги.
Від феромону Місока в голові починало паморочитися.
– … пане декане, і просто жбурнув у мене закляттям egoledo. Я сам навіть не міг поворухнутися, мої друзі мені домогли!
– Кіме Техьоне, усе, що розповідає Лі Місок, правда? – запитав декан. Схоже, його нервувала присутність Джуна: він весь час кидав на нього погляд, облизував пухкі губи, хрускотів пальцями.
– Не все, – процідив крізь зуби Техьон.
– Звісно, він буде заперечувати певні речі, наприклад, те, що був шльондрою. Але правди не сховати, – Місок виставив уперед коротке підборіддя. – Я навчався з ним і його друзями в школі. А ще я маю знайомих із їхнього притулку. І вони теж можуть підтвердити мої слова. Звісно, не всі, хто живе в притулках для сиріт, ступають на такий сороміцький шлях, але все ж маю сказати на користь Кім Техьона і Пака Чиміна, що то доволі часта ситуація…
Джун бачив, як побіліли пальці Техьона, коли він міцніше обхопив поручні крісла.
– Так, так… – декан закректав, пойорзав у кріслі. – Але питання, чим займалися студенти до того, як стали студентами, якщо вони не продовжують свою аморальну діяльність…
– Це питання іміджу академії. Питання іміджу її студентів і випускників! – гаряче засперечався Місок. – Пан Кім Намджун, тут присутній, – Місок кинув погляд з-під опущених вій на Джуна, – син усіма нами любого міністра. Його друзі – діти шановних чаклунів і чаклунок. Що хотіли такі безрідні омеги, та ще й із такою репутацією, від студентів на зразок пана Кіма Намджуна чи Кіма Сокджина, як не грошей! За сексуальні послуги! Я переконаний, що вони хотіли про це домовлятися! Звісно, я не допускаю навіть думки, що пан Кім чи хтось із його друзів погодився б…
– Лі Місоку, це ваші здогади, правильно? – усе ж увернув декан. Він починав пітніти. Він не любив конфліктів.
– Звісно, ні! Чого б інакше Кім Техьон так агресивно зреагував, якби я не мав рації?
– Кіме Техьоне? – питально протягнув декан.
– Я не шльондра. Як і Пак Чимін. Це все брехня.
Техьон тримався все так само рівно, але в голосі його звучав відчай. Джун міг його просто на смак провідчувати: він трохи гірчив і віддавав іржею. Альфа облизнув губи.
– Знаєте, публічне приниження, якому піддав пана Пака пан Лі, жахливе саме по собі, – промовив Джун нарешті. – Я фактично стороння людина, бо вперше зустрівся з панами Кімом і Паком лиш учора й випадково, через спільного знайомого. І для мене чути такі звинувачення було просто нестерпно.
Місок виструнчився й кинув збентежений погляд на Джуна. Певно, такого він не очікував.
– Так, пане Кім, звісно… – промимрив декан, стираючи непомітно піт із чола.
– Навіть не уявляю, як мав би почуватися пан Пак, чи пан Кім, – продовжував Джун. – Це при тому, що ми не маємо належних доказів, що пан Лі говорить правду. Цілком імовірно, що він помиляється. Я, зверніть увагу, навіть не припускаю, що він свідомо обманює шановного пана декана, бо в такому разі йдеться не лише про репутаційні втрати для пана Лі, але й про правопорушення, тому що наклеп сьогодні є караним, як ви всі знаєте…
Лі Місок збліднув. Декан знову зайорзав.
– Звичайно, напад на пана Лі – це погано, та оскільки він не потягнув за собою жодних непоправних наслідків, думаю, слід поки що обмежитися дисциплінарним стягненням.
Джун знав, як звучить його глибокий голос. Як тисне його аура. Як може тиснути його соціальна роль. Він не любив таким користатися. Але щось було в Техьоні таке, що могло от-от зламатися. Джун не хотів, щоб ламалося.
– Так, пане Кім, це чудова думка, чудова думка, – кивав декан, риючись знервовано в паперах.
Лі Місок піднявся з крісла й глянув Джуну в очі. Мабуть, там було щось таке, що його налякало.
Техьон рушив до дверей. Джун лишився на хвильку з деканом.
– Дуже тішить, пане декане, що ви почули думку свідка і прийняли зважене, правильне рішення, – Джун схилився в поклоні й пішов із кабінету.
Лі Місока і його друзів уже не було. Хосок, Чимін і Чонгук обіймали Техьона. Джуну теж хотілося його обійняти.
Додати до улюблених